Спить цариця, не проспиться.
Давид походжає,
Походжає, поглядає
І письмо читає:
«Коли мати з сином спала,
Голова жіноча —
Видить бог, і видять люди —
Не варт жмені клоччя!»
І забились його жили,
І ожили кості:
Давид живо догадався,
Хто приходив в гості.
Догадався, що на світі
Соломон гуляє.
І як його відпихати —
Думоньку гадає.
«Га,— подумав,— зроблю плуга,
Плуга золотого.
Може, плугом відпитаю
Соломона свого!»
І зібрав він своє злото,
Сказав збити, злити,
І із того злота всього
Цілий плуг стопити.
І злотипки ізІбралисв,
Золото стопили
І на диво всьому світу
З нього плуг зробили.
І послав Давид по світу
Той плужок возити
І питати і писати,
Як будуть цінити.
