Та не так-то швидко, люди,
Теє все робилось,
Як писалось на папері,
Як нам говорилось.
Соломон прийшов до себе
Та і нагадався,
Що йому на світі жити
Тілько рік остався.
А тут він іще давненько
Мав те на предміті,
Що безсмертна гора їдна
Єсть па білім світі.
Що до неї лиш достатись —
Можна вічне жити.
Давай туди діставатись —
Нічого робити!
Узяв хліба, узяв солі,
Помолився богу,
Вийшов тихо із палацу,
Пішов у дорогу.
І пішов він, а бог з неба
Тілько поглядає.
«Соломоне-Соломоне! —
Стиха промовляє. —
Хоч крутися, не вертися,
Нічого діяти:
Видне діло, годі жити,
Треба умирати.
Хоч крутися, не вертися,
Смерть перед тобою.
Ти якраз зійдешся з нею
Під горою тою».
