Де стоїть гора безсмертна —
Колись люди знали,
Лиш тепер — нещастя наше -
Всі позабували.
На горі тій жили люди
І не умирали.
Били камінь під горою,
Храми будували.
І явився до них господь,
Каже все лишити
І, як можна тілько скоро,
Домовину збити.
Каже збити домовину
Та і гріб копати:
«Скоро син сюди Давидів
Прийде умирати!»
І пішли всі, дошки пилять,
Тешуть і рубають.
Незабаром під скалою
Яму починають.
Аж надходить син Давидів,
Сумно поглядає.
«Що то, люди, з того буде?» —
Він людей питає.
«Єсть на світі цар премудрий, —
Став їден казати. —
Він зоветься Соломоном
І іде вмирати.
І ми робим домовину
Та і гріб копаєм.
А який він, коли прийде —
Ми й самі не знаєм!»
