Затрубили рано труби —
Голос розіллявся;
І до ранку до другого
Весь народ зібрався.
І повів їх купець дальній
Між високі гори,
І в минуті стали гори,
Як золоте море.
«Беріть, люди,— купець каже,-
Доки вволю буде!»
І зачали злото брати
Давидові люди.
Брали-брали і ховали,
Далі й перестали.
«Годі з нас! Ми всі довольні!»
Разом закричали.
Закричали й розійшлися,
Звідки хто узявся.
І з Давидом між горами
Лиш купець остався.
«А що, царю,— купець каже,
Не програвся, може?»
Але Давид йому кажеі
«Не спіши, небоже!
Чия хата, того й правда,
Я не дам нічого,
Та ще дякуй, як тебе я
Випущу живого!»
«Твоя правда, ясний царю.
Все ж таки годиться
Нам з тобою, ясний царю,
Судом посудиться.
Живі люди не розсудять —
До вмерлих підемо:
Там впівночі на могилах
Правду ми найдемо».
Не тебе нам, але ти нас
Будеш всіх судити,
Як захочеш кості наші
З гробу воскресити».
І пізнав цар, з ким судився,
Богу поклонився
І відтоді зачав жити,
Мов переродився.