Марксистська хрестоматія для юнацтва/2/Політичне насильство й економічна сила
| ◀ База й надбудова | Марксистська хрестоматія для юнацтва. Книга 2 Політичне насильство й економічна сила (Ф. Енгельс) |
Життьові умови й правові погляди ▶ |
|
Ф. ЕНГЕЛЬС
Подивимося, одначе, трошки ближче на це наймогутніше „насильство“ п. Дюринга. Робінзон зі шпагою в руці покоряє П'ятницю. Звідкіля ж він узяв цю шпагу? Навіть на фантастичних островах Робінзонади досі шпаги не росли на деревах, і п. Дюринг не дає ніякої відповіли на це запитання. Коли Робінзон міг добути собі шпагу, то з таким самим правом ми можемо собі уявити, що одного прекрасного ранку П'ятниця приходить з заряженим револьвером у руці, і тоді всі відношення „сили“ зміняться: П'ятниця командує, а Робінзон повинен будувати шанці. Ми просимо в читача вибачення за те, що ми весь час повертаємося до історії Робінзона, що власне, більш було б до речи в дитячій кімнаті, ніж у науці. Але що ж поробиш? Ми мусимо добросовісно вживати аксіоматичний метод п. Дюрінга й не наша вина, коли при цьому ми завше перебуваємо в сфері дитячих питань. Отже, револьвер перемагає шпагу, але ж наймолодшому аксіоматикові повинно бути зрозумілим, що насильство — це не простий вольовий акт, але він вимагає цілком реальних передумов для свого здійснення, саме деяких знарядь; що ці знаряддя треба спродукувати; що продуцент досконаліших знарядь насильства, або, простіше, зброї, перемагає продуцента недосконалої зброї й що таким чином перемога базується на продукції зброї, а остання, в свою чергу, на продукції взагалі, значить, на „економічній силі“, на „економічному становищі“, на матеріяльних засобах, що їх може мати сила.
Сила за теперішнього часу — це армія й військова флота, а те й друге коштує „бісових грошей“, як усі ми знаємо, на наше нещастя. Але сила сама по собі не може продукувати грошей і в кращому випадкові може лише сприяти присвоєнню вже спродукованих цінностей; гроші ж, у свою чергу, також дають чимало користи, як це ми знов таки, на наше нещастя, знаємо за досвідом з французькими мильярдами. Отже гроші повинно добути врешті, економічною продукцією, значить і сила знов таки визначається економічним становищем, що дає їй засоби для озброєння й підтримання знарядь боротьби. Але це ще не все. Озброєння, склад, організація, тактика й стратегія перш за все залежать од досягнутого в даний момент щабля розвитку продукції й од шляхів сполучення. Не „вільна творчість розуму“ геніяльних воєвод впливала в цьому напрямкові на перетворення, але винайдення поліпшеної зброї й зміна салдатського матеріялу; вплив геніяльних воєвод найбільше обмежується тим, що пристосовує ведення боротьби до нової зброї й нових борців.
Суперництво між броненосною та артилерійською справою ще таке далеке від завершення, що тепер звичайно, всі суда, що будуються, майже не задовольняють вимог, їх вважають за застарілі перш, ніж їх мають спустити на воду. Сучасне бойове судно — це не тільки продукт великої індустрії, але разом з тим і зразок її. Ця плавуча фабрика існує, проте, переважно для марнотрацтва грошей. Країна з найбільш розвиненою великою промісловистю користується майже монополією по будуванню цих судів. Усі турецькі, майже всі російські й бійльшість германських броненосців збудовано в Англії; броні для будь-якого призначення готуються виключно в Шеффільді: з трьох залізнообробіточних заводів Європи, що одні тільки можуть виготовляти найтяжчі гармати, два (у Вульвичі й Єльсвикові) знаходяться в Англії, а третій (Круппа) в Німеччині. Цей приклад показує найбільш наочно, що „безпосереднє політичне насильство“, яке, за п. Дюрингом, становить „основну причину економічного становища“, навпаки, цілком підлягає економічному становищу; що не тільки постановка, але й управління знаряддям насильства на морі — бойовим судном само стало галуззю сучасної великої промисловости. Від того, що справа набула саме такого характеру, нікому не прийшлося так зле, як саме „силі“, державі, якій зараз одне судно коштує стільки само, як раніше ціла невелика флота; до того ж державі доводиться миритися з тим, що ці дорогі суда перш, ніж спущені в воду, вважаються вже за старі, і значить, знецінюються; опріч того, державі не може бути приємним, як і п. Дюрингові, що людина „економічного стану“, інженір, має нині більше значіння на облавку судна, ніж людина „безпосередньої сили“ — капітан. Навпаки, ми з свого боку не маємо ніякої підстави турбуватися про те, що через суперництво між бронею й гарматою бойове судно доведено до такої мистецької міри, що роблять його так невразливим, як і непридатним до війни, і що через це й на полі морської війни виявляються ті внутрішні закони діялектичного руху, згідно з якими мілітаризм, як і всяке історичне явище, гине від наслідків свого власного розвитку.
В даному разі виявляється, як найясніше, що зовсім неправдиво, ніби „первісне треба шукати в безпосередньо політичному насильстві, а не в посередній економічній силі“. Навпаки. Справді, поставимо питання: що є первісним у самому насильстві? Економічна сила, можливість розпоряджатися силами сучасної промисловости. Політична сила на морі, представниками якої є сучасні військові суда, є зовсім не „безпосередньою“, вона прямо залежить од економічної сили, від високого розвитку металургії, від кількости дотепних техників і численних вугільних копалень.