Мартин Боруля/Дія перша

Матеріал з Вікіджерел
Мартин Боруля
Іван Карпенко-Карий
Дія перша
Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.

ЯВА І
[ред.]

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.


Б о р у л я. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте відціля.

Т р а н д а л є в (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

М а р т и н. О!. Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.

Т р а н д а л є в. Так, виходить, візьмемо на апеляцію?

М а р т и н (б’є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обіду обоюдною?. Я вас питаю: яка тут обоюдна обіда? Він каже на мене — бидло, а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда — теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!. Але яка ж це обоюдна обіда?

Т р а н д а л є в. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.

М а р т и н. Апелювать!

Т р а н д а л є в. А за вивод подамо встрєчний іск.

М а р т и н. А коли треба, то й поперечний!

Т р а н д а л є в. Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмінить рішеніє — ми виграємо діло. Когда я був ще фотографом, то для практики вів діло Горбенка з Щербиною, таке саме діло, як ваше, тілько там не словесная була між ними обіда, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба і так ним мотнув кругом себе, що і сам не вдержався на ногах — упав! А магістрат признав, що драка була обоюдна. В рішенії сказано було: «Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обіду обоюдною»!. Це було перве моє діло, я апелював, і уголовна палата одмшила… І по вашему ділу одмінить — не журіться… Ітак, виходить, по ділу об обіді апеляція?

М а р т и н. Апеляція! Та таку апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить.

Т р а н д а л є в. О, не я буду, — ми йому докажемо! Всі ходи знаю, вже мені прошеній не вернуть за нехворменноє написаніє, ні! Як напишу, то прямо точная копія з форми — усе по пунктах.

М а р т и н. І скажіть, що буде коштувать?

Т р а н д а л є в. Стрічний іск… і апеляція… (Набік.) Як би не продешевить! (До Мартина.) Щоб і для вас не було обідно… з бумагою… Сто рублів, а непредвідєнниє расходи на ваш кошт.

М а р т и н. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому; щоб нюхав, чхав, щоб… Усі закони виставте!

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Коні їх готові, фурман послав мене сказать, що той…

М а р т и н. Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса, — ну, чого очі вивалив?

О м е л ь к о (іде). Ніколи він тобі не дасть договорить. (Пішов.)

Т р а н д а л є в. Я б вам і не казав… знаю, що від вас будлі-коли получиш… та… здержався…

М а р т и н. Гроші? За цим діло не стане — я зараз! (Пішов у бокові двері.)

ЯВА II
[ред.]

Т р а н д а л є в (сам). Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був і писарем в пітейній конторі, був обер-об’їждчиком, був прикащиком по економіях, держав биржу в городі, служив у маклера, — скрізь важко! І роботи до біса, і користі мало, а тілько схибив дерощот, і бігай, шукай місця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографію… Хліб не важкий, і на первих порах копійчина гарна стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися — не виходять очі. Усе як слід, а очей нема… Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество — пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, щ,о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате — вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!

Входе Мартин.

М а р т и н (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.

Т р а н д а л є в. Не турбуйтесь — докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються і цілуються.

Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)

ЯВА III
[ред.]

Мартин, а потім Степан.


М а р т и н. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це — все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба — самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

С т е п а н. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.

М а р т и н. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масниці… А, дай бог пам’ять… чиновник. На гитарі добре грає.

С т е п а н. Націєвський.

М а р т и н. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

С т е п а н. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

М а р т и н. А він же сам має який чин чи так ще — канцелярист?

С т е п а н. Ні, він уже губернський секретар.

М а р т и н. О, чин має немалий!

С т е п а н. Давно веде ісходящу.

М а р т и н. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?

С т е п а н. Така книга. Через його руки всі бумаги ісходять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.

М а р т и н. Виходить, важна птиця.

С т е п а н. Скоро і вступающі йому поручать.

М а р т и н. Вступающі?!

С т е п а н. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.

М а р т и н. Яка ж це должность?

С т е п а н. Регістратор.

М а р т и н. Губерський секретар, ще й регістратор!. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.

Входе Марися.

М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!

М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.

М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька…

С т е п а н. Або: папаша, мамаша.

М а р т и н. Ілі: папаша, мамаша… треба так казать, як дворянські діти кажуть.

М а р и с я. Я так і не вимовлю.

М а р т и н. Привчайся: ти на такій линії. (До Степана.) Ходім! (Обніма його за стан.) Канцелярист!

Пішли.

ЯВА IV
[ред.]

Марися, а потім Микола.


М а р и с я (одна). І що це з батьком сталось, все переначують! Папінька… Мамінька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать.

Входе Микола.

А ти чого притисся?

М и к о л а. Хіба не можна?

М а р и с я. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидіть і розмовлять так, щоб нам ніхто не заважав і ніхто нас не бачив.

М и к о л а. А мені вже обридло ждать і ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батькові, щоб побалакав з твоїм, а після провід і поженимся. Чи так, Марисю?

М а р и с я. Авжеж так, чого ще ждать?

М и к о л а. Поклич мені Степана, я хотів з ним побалакать.

М а р и с я. Зараз.

М и к о л а. А йому сказать?

М а р и с я. З якої речі?

М и к о л а. А щоб на весілля приїхав.

М а р и с я. Поспіємо ще. (Іде.)

М и к о л а (оглядається). Марисю!

М а р и с я. Чого?

М и к о л а (підходе). Не будеш сердиться, я тебе поцілую?

М а р и с я. Ну, мерщій!

Микола цілує її раз, хоче ще, Марися одводить його.

Годі! (На відході.) А то ти до весілля націлуєшся, а послі обридну. (Пішла.)

ЯBA V
[ред.]

Микола, а потім Степан.


М и к о л а (один). І ніколи більше разу не хоче, тілько оскому наб’є!. Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тижні Марися буде моя жінка! Жінка моя!. Тілько подумать — та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене.

Входе Степан.

Здрастуй, Степане!

Чоломкаються.

Сьогодня вже й їдеш? Т до нас не зайшов. Може, гордуєш?

С т е п а н. Та знаєш, не через те, щоб там що… а від того, що… той… якось часу не було — короткий отпуск. Непремений засідатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папінькою читали… А ти ж як поживаєш?

М и к о л а. Нам що? Вдень наробишся, а ввечері, разом з соловейком, щебечемо по садках!. От у вас, мабуть, скучно там у городі?

С т е п а н. Чого нам скучать? У нас є біліярд, бульвар чудесний, панночок скілько хочеш: у неділю бульвар ними цвіте, мов маком всіяний… А то збереться компанія, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки ілі запиваємо трехпробною і співаємо крамбамбулі!

М и к о л а. Що ж то: трехпробная і крамбамбулі?

Степан. Ха-ха-ха! Трехпробная — водка, а крамбамбулі — романс! І скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мішку…

М и к о л а. Що ж ви з ними робите?

Степан. Записуємо у діжурну, а потім у вступающу, списуємо копії.

М и к о л а. Навіщо ж то?

С т е п а н. А які є бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканіє: кому діло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальці знать!. Наш секретар пише:

«Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безполезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 ст[атьи] XV тома II части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить…» А нам знову отвичають: «Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные к делу не относятся, ибо…» Чудесно!

М и к о л а. Ти їх, як молитви, знаєш…

С т е п а н. Напам’ять заучую. Мені Антон Спиридоновнч совітують виучувать бумаги напам’ять. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті.

М и к о л а. Ну, як собі хочеш, а я б скорій рови копав, ніж таку роботу робить.

С т е п а н. Да, ето правда—важко… Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали мені, знаєш, якусь відомость: одні графки та цифри. Очі розбіглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графіку, всунув цифру — не туди, нагородив харків-макогоників і заморочився так, що замість пісошниці взяв чорнильницю і покропив відомость. Злякався, щоб не прив’язали до столу, та й утік… А.потім определили мене у земський суд. Тут зовсім другі діла… Два годи писав присяжні листи та всякі копії, а тепер і сочиняемо…

М и к о л а. До чого ж ти там дослужишся?

С т е п а н. Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатій…

М и к о л а. Так. А мені скучно за тобою: умісті вчились у отця Ксенофонта, умісті й науку скінчили, та й розійшлися! Пам’ятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев’ятого псалма? А ми повтікали додому й поховалися у бур’янах, а Марися нам їсти носила… Сміха!

ЯВА VI
[ред.]

Ті ж і Мартин.


М а р т и н. Ну, сину, поснідаєш, та й з богом в путь! Уже коні готові, щоб сьогодня за сонця в город поспів, бо завтра і на службу треба, — це не то, що воза підмазувать або воли на пашу гнать, там діла поважній. (До Миколи.) А ти, хлопче, все батькові воли пасеш?

М и к о л а. Пасу. Не всім же, дядюшка Мартин, і в чиновники йти…

М а р т и н. Правда, правда! Не всякий може діло розуміть… Кому до волів, кому до бумаг — така жеч…

М и к о л а (подає Степанові руку). Ну, прощай, брат, благополучної тобі дороги.

С т е п а н. Спасибі.

М и к о л а. Прощайте, дядюшка Мартин.

М а р т и н. Іди здоров! (Микола пішов.) Чого він до тебе в’язне, які ви товариші? Мало чого, що з одного села, що однолітки, та у кожного з вас інша дорога! Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій линії, трешся між людьми інчого коліна… Може, бог дасть, і столоначальником будеш або й письмоводителем у станового — це не то, що «цоб, половий!.», «цабе, перістий!», а піт йому ллє, а пил принада на лице, і смуги по всій тварі, та дьогтьом смердить від нього, як від мазниці, а у тебе друга линія! Одно те, що не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, та от тобі й чин на той рік дадуть; атестат з уездного училища нужен, казав мені секретар, то ми достанемо; а друге, хоч би й зараз: глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!. Так-то!. Ну, а як будеш колежеський регістратор, то тобі й мундир який полагається, і кокарда?

С т е п а н. Аякже. Воротник, вишитий по чорному бархату золотом, застібається в один борт на дев’ять пугвиць!

М а р т и н. От бач! Де ж йому рівняться? Коли б, господи, тілько утвердили у дворянстві мерщій. Ти кажеш, що Каєтан Іванович завіря, що коли вже депутатське собраніє признало, то й сенат признає.

С т е п а н. Каєтан Іванович казав мені: поклонись батькові і скажи, що от-от буде не доказующий, а настоящий дворянин, тепер безпремінно утвердять, бо діло в сенаті вже шостий місяць!.

М а р т и н. Треба йому четвертей п’ять вівса послать. Там як побачиш Каєтана Івановича, нагадай йому про мендаль, він вже знає. Скажи: папінька просили за мендаль. Не забудь.

С т е п а н. Добре, не забуду.

М а р т и н. Іди ж снідай, а я дещо звелю Омелькові.

Степан пішов.

ЯВА VII
[ред.]

Мартин, а потім Омелько.


М а р т и н (один). Ну, тепер вже все одно що й дворянин! Треба тілько дворянські порядки позаводить… Вирядю Степана і приймусь за дворянські порядки. (У двері.) Омелько, Омелько!. (До себе.) Хоч і коштує багато, та зате ж порівняюся з Красовським.

Входе Омелько.

Ти б надів чоботи.

О м е л ь к о. На біса я їх буду таскать у дорогу та ще й у будень, добре і в постолах.

М а р т и н. Що ти тямиш, гаво! Повезеш у город канцелярського — і в постолах!

О м е л ь к о. Хіба я його буду везти? Коні повезуть. А я сяду на повозку, ноги в сіно засуну, те мені й байдуже.

М а р т и н. Не базікай! Надінь, кажу тобі, чоботи!

О м е л ь к о. Та що ж мене там танцювать заставлятимуть, чи що?

М а р т и н. Роби, що велять! Візьми рядно велике квітчасте та гарненько закрий сіно, щоб панич у реп’яхи не вбрався.

О м е л ь к о. Який панич?. Хіба Красовського панич поїде з нами?

М а р т и н. Сто чортів тобі в потилицю! Наш панич, Степан Мартинович! Подавись ти своїм Красовським… Степан Мартинович — такий самий панич!

О м е л ь к о. Степан?! Давно ж його призвели, хазяїн?

М а р т и н. От я як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величать, та й мене не хазяїном, а паном зватимеш.

О м е л ь к о. Та за що ж биться? Панич — то й панич, пан — то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, мені однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.

М а р т и н. Та одшукай ще, там, у коморі, був вандальський дзвінок, і причепи під дугу.

О м е л ь к о. Добре, пане.

М а р т и н. Ти яких коней запріг?

О м е л ь к о. Лиску, Красавку і Блоху.

М а р т и н. Ну й не ірод ти? Всі три з лошатами, а у Блохи аж двоє… Панича везе в город тройкою з дзвінком, і ззаду табун лошат буде бігти? Зараз мені перепряжи!

О м е л ь к о. Та хіба я знав, що його призвели! Яких же запрягти, бо знову не вгодю, то до вечера буду запрягать та випрягать…

М а р т и н. Кулката в корінь. Зозулю і Карякошку на пристяжку. Іди мерщій!

О м е л ь к о (про себе). Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе. (Пішов.)

ЯВА VIII
[ред.]

Мартин, а потім Степан і Палажка.


М а р т и н (один). Поки-то ще люде навикнуть, як величать! Воно й самому наче трохи чудно: то було «Мартин, дядьку Мартине», а тепер — пан!. Нічого, призвичаяться!

Входять Степан і Палажка.

П а л а ж к а. Гляди ж мені сорочок, платків, щоб не порозкрадали. Там я тобі вирізала три пари нових онучок і все поскладала як слід.

М а р т и н. Яка це в тебе шинеля? Я ж тобі казав: зроби таку, як у столоначальника.

С т е п а н. Сукна не стало на дармовіса.

М а р т и н. На ж тобі грошей і безпремінно зроби дармовіса (дає), та купи самуваря, чаю, сахарю і… кофію і пришлеш з Омельком. А там, що останеться, візьмеш собі: може, рукавички купиш… Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа — перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай приїздить хоч і на наших конях — я його і назад одішлю.

П а л а ж к а. Хто?

М а р т и н. А, послі! Як приїде, тоді побачиш. Присядьмо ж на дорогу, так годиться. Я на неділю пришлю Каєтану Івановичу вівса і сіна, а ти, Стьопа, нагадай йому про мендаль…

Входе Омелько, в чоботях і в дранім кобеняку.

О м е л ь к о. Та йдіть, бо Кулкат не стоїть, аж ляга.

М а р т и н. Ти б ще мішок драний надів на голову. Він там осоромить панича! Надінь мені добрий кобеняк!

О м е л ь к о. Та ви ж за кобеняк нічого не казали, а тілько за чоботи! (Набік.) От наказаніє господнє з таким паном: звелів надіть чоботи, а чіпляється за кобеняка. (Пішов.)

М а р т и н. Ну, тепер з богом! (Встає.) Прощай. (Цілує Степана.) Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять… трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!

П а л а ж к а. Здоров’я бережи, шануйся, сину. (Цілує його.) Молися богу по книжці.

С т е п а н. Прощайте, папінька! Прощайте, мамінька!!

М а р т и н. Кланяйся ж там Каєтану Івановичу, Свириду Петровичу…

Виходять.
Завіса.