Мартин Боруля/Дія четверта

Матеріал з Вікіджерел
Декорація та ж.

ЯВА І
[ред.]

Омелько і Трохим вносять стола.


О м е л ь к о. То це жених нашої Марисі, сьогодня й заручини?

Т р о х и м. Еге. Дорогою він мене частував біля кожного шинку, — гарний панич!

О м е л ь к о. Він же й мене частував тоді, як чоботи і кобеняк украли, бодай йому…

Т р о х и м. І що вони там роблять, ті судейські, — такого їх, як галок восени?

О м е л ь к о. Бумаги, каже, пишуть.

Т р о х и м. Нащо ж ті бумаги?

О м е л ь к о. На продаж. Продають.

Т р о х и м. Та хто ж їх купує, кому вони потрібні, хіба на цигарки?

О м е л ь к о. Виходить, є такі люде, що купують. От бачив повіреного, що приїздив? Коні, як змії, тарантас блищить, фурман, наче коробейник Улас!. Бачив? Отже він бумаги продає. Його фурман дав мені на цигарку легкого тютюну і розказував, що, каже, його пан якісь бумаги пише і продає людям, що кому потрібно, з того і хліб їсть, і будинок має у городі. От і наш пан, каже, купив якісь бумаги у нього на Красовського, а Красовський, каже, довідався, приїздив аж у город, заплатив дорожче, і він продав йому бумаги вже на нашого пана. Так і торгує!

Т р о х и м. Диви!

О м е л ь к о. Всякому чоловікові назначено, що робить, з чого хліб їсти і що йому мать! От мені назначено, щоб я без чобіт був і без кобеняка, — і вкрадено.

Т р о х и м. Мабуть, що так… А не чув, коли буде весілля?

О м е л ь к о. Не чув. Вчора гуляли довго, — жених і досі спить.

ЯВА II
[ред.]

Входе Мартин.


М а р т и н. Чого ви тут стовбичите?

О м е л ь к о. Стола від Сидоровича принесли.

М а р т и н. Ага! Ну, біжи ж ти, Омельку, принеси умиваться паничеві.

Омелько і Трохим виходять.

Ще спить. Сказано, чиновний чоловік, не то що простий шляхтич: ще й чорти навкулачки не бились, а він схопиться і гасає по хазяйству!. Нащо вже я, от, здається, зовсім вибився на дворянську линію, а не можу уранці довго спать — боки болять, а треба привчаться! Воно якось так зовсім другу пиху тобі дає. Прийшов хто рано, чи там яке діло по хазяйству, а ти спиш! «Дома пан?» — питають. «Та ще сплять!» О! І всі на пальчиках… Безпремінно заведу такий порядок: чи прокинувся, чи ні, а буду лежать до сніданку.

Омелько несе ночви і відро води.

Що це?

О м е л ь к о. Та умиваться ж.

М а р т и н. Ну і що тобі сказать? Де ж ти бачив, бусурмене, щоб люде в ночвах умивались? Поросят тілько у ночвах патрають, а ти хочеш благородного чоловіка…

О м е л ь к о. Та я ж письмоводителеві над ночвами ціле відро води на голову вилив.

М а р т и н. То інча річ — чоловік сирий і на похмілля.

О м е л ь к о. А цей хіба тверезий вчора ліг?

М а р т и н. Не твоє діло! Іди візьми велику дерев’яну миску і води в полив’яний глечик.

О м е л ь к о. І щоб то відразу сказать, а то носись. (Пішов.)

М а р т и н (один). Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме.

Омелько вертається з глечиком і мискою.

Там постав, і якщо спить, то навідайся через яке врем’я.

Омелько пішов у другу хату, входе Палажка.

Спить ще. А що, як там, душко, у тебе: чи все готово?

П а л а ж к а. Поки люде посходяться, усе буде готово.

Входе Омелько.

М а р т и н. А що?

О м е л ь к о. Потягнувсь, лупнув очима, повернувся на другий бік і знову захріп.

М а р т и н. Навідайся ж опісля.

О м е л ь к о. Може б, я там посидів, поки прокинеться?

М а р т и н. Опісля, кажу тобі. Чого ти там будеш стирчать, ще й сам заснеш.

О м е л ь к о. А потім прозіваю — будете лаять.

М а р т и н. Не патякай! Поклич панночку. Де вона?

О м е л ь к о. Порося патрають.

М а р т и н. О-о-о!. Нехай одягнеться і сюди йде.

О м е л ь к о пішов,

(До Палажки.) Я ж тобі казав, я ж тебе прохав, щоб ти їй не давала ніякої роботи, руки чисто порепаються, — а ти порося, її заставила патрать!

П а л а ж к а. Та цить уже, не гримай! Який же чорт буде обід варить, коли робітниці не тямлять нічого.

М а р т и н. Палазю, Палазю, не кричи, душко, а то почує. Ну, іди, душко, сама обід готов, а вона нехай ще побуде з женихом.

П а л а ж к а. А ти ж з ним балакав?

М а р т и н. Та ми вже зовсім скінчили з ним: п’ятсот рублів приданого, весілля на наш кошт, два годи доставлять у город топливо і деякі предмети на продовольствіє і хату поставить у городі — місце у нього є.

Входе Марися.

Ну, то іди ж, Палазю, щоб справді там робітниці не нашкодили чого в обіді, а то замість поросяти подадуть обгорілий оцупок.

П а л а ж к а пішла. Ну, моя дитино, я вже скінчив з твоїм женихом. Сьогодня заручини, а на тройцю й весілля.

М а р и с я. Не любите ви мене… випихаєте з дому…

М а р т и н. Я тебе не люблю! Господи! Душу свою готов тобі віддать!. Для кого ж я побиваюсь, як не для вас? Послухай мене, доню моя: краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам! І батькове око, як прийдеться умирать, закриється спокійно, бо душа моя знатиме, що мої унуки — дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля! Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай бог, щоб ти не знала; а я всього попробував і знаю. Не хмурся ж, не хмурся… Жених вийде, а ти сядь за п’яльці, будь з ним приязна. Сядь, доню, за п’яльцями якось пристойніше сидіть… так, ніби за роботою. (Садовить її.) Отак. Я ж зараз вернуся, а ти поводься з женихом як слід дочці Мартина Борулі, уродзоного шляхтича! (Пішов.)

ЯВА ІІІ
[ред.]

Марися, потім Омелько, проходе у кімнату, де спить Націєвський.


М а р и с я (одна). Ох тату, тату! Якби ви знали, як мені тяжко слухать ваші речі! Наче тронулись, борони боже. Що мені робить? Щоб не сердить батька, я тим часом покірствую, а чого наговорю женихові, то нехай тілько слуха! Коли ж і після того не одчепиться, то піду вже на одчай: нехай хоч б’ють, хоч ріжуть — однаково!

Входе Омелько.

О м е л ь к о (несе обома руками миску, а в мисці глечик). Вже одягся! Ну, жених!. Яка у нього червона жилетка, аж очі в себе вбирає!. Одчиніть мені двері, а то воду розхлюпаю…

Марися одчиня.

Хоч би нас почастували добре на заручинах, дома не страшно й випить… (Вийшов.)

М а р и с я (одна). Виходь, виходь скорій… Може, сам одцураєшся, коли почуєш, як я тебе поважаю.

ЯВА IV
[ред.]

Входе Націєвський, одягнений у сюртук з куцими полами. Рукава з буфами, коло плечей ужчі,. а біля руки ширші. Штани широкі, трубою, коло чобота зовсім узенькі. Жилетка червона, двобортна, без манишки, з мідними пугвицями, шия пов’язана чорним шовковим платком.


Н а ц і є в с ь к и й. З добрим утром, Марина Мартиновна, як спалось-спочивалось?

М а р и с я. Лягли легко, встали ще легче; а ви як? Здається, і лягли важко, і встали тяжко…

Н а ц і є в с ь к и й (набік). Зразу збрила! (До Марисі.) О, яка ви гострая і строгая!. (Бере гітару і побренькує.) Нам з привички. Інчий раз, як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш, одначе діла за нас ніхто не робе!. А ви вишиваєте?

М а р и с я. Ні, я не вмію, так сидю, батько звеліли вас піджидать за п’яльцями, щоб ви подумали, що я баришня…

Н а ц і є в с ь к и й. А хіба ви не баришня?

М а р и с я. Не знаю, як вам здається… Я проста дівчина, мужичка, нічого не вмію; я умію жать у полі, громадить, мазать, корів доїть, свиней годувать… Подивіться, які у мене руки…

Н а ц і є в с ь к и й. І разпрекрасно! А як вийдете за мене заміж — ібо ми вже з папінькою вашим сіє діло покончили, не знаю, як ви, — тоді не будете жать, найдеться друга робота, болєє благородная… і руки побіліють… А по вечорам я буду вам грать на гитарі. Буде весело, у мене знакомих доволі…

М а р и с я. Я за вас не хочу заміж, то татко мене силують, а я вас не люблю…

Н а ц і є в с ь к и й. Як побрачимся, тоді полюбите!. Любов — ета злодійка приходить зря, сьогодня нєт єйо, а завтра вот она! Та ви ще мене не знаєте! (Б’є акорд на гітарі і співа.)

«Гандалер молодой,


Взор твой полон огня,
Я стройна, молода,
Не свезешь ли меня?
Я в Риальто спешу до заката.
Видишь ли пояс мой
С жемчугом, с бирюзой?
А в средине его
Изумруд дорогой?
Вот тебе за провоз моя плата!»
«Нет, не нужен он мне,
Твой жемчужный убор:
Ярче камней и звёзд
Твой блистательный взор, —


Жажду я одного поцелуя!»


У нас многія баришні од меня тають, і ви розтаїте.

М а р и с я. А я чого буду таять, я не сніг.

Н а ц і є в с ь к и й. Ну, розтопитесь…

М а р и с я. Борони боже! Хіба я смалець?.

Н а ц і є в с ь к и й. Ха-ха-ха! Остроумно! Одно слово, полюбите мене — ручаюсь.

М а р и с я. О ні! Ви мені противні…

Н а ц і є в с ь к и й. Ето даже обідно, ібо я всегда правілая женщинам… Почему же у вас такая злость протів меня?

М а р и с я. Я вас не люблю і прямо вам кажу, а ви таки лізете у вічі, от через це ви мені противні.

Н а ц і є в с ь к и й. Та нєт! Ето ви шуткуєте!. Ето ви говоріте по той простой причині, что мало знаєте меня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте — как пишется в журналах, — тогда другоє скажете!. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невеста. (Співає.) Жажду я одного поцілуя!. Позвольте!

М а р и с я. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить, і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)

ЯВА V
[ред.]

Націєвський, а потім Мартин і Палажка.


Н а ц і є в с ь к и й (один). Любить другого… Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом… Це для меня мучітєльно будить і позорно даже!. Впрочем, до свадьби далеко, ми і ето разузнаем; а отказаться і перед вінцем можна… Как би я не вскочіл у корито!

За окном голос Мартина: «Так я хочу!» Голос Палажки «А я не хочу!»

Голос отца і матері… один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом спор? Наверно, про меня… Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?. Тут нема місця… А, в етой комнаті, де спав, біля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пішов.)

Входять Палажка і Мартин.

П а л а ж к а. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!.

М а р т и н. Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей і загляда.) Нема. Пішли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде, як ти, душко, кажеш! Кумом візьмемо Лясковського, — чоловік значний і нужний, а кумою буде генеральша Яловська — вона крижмо хороше дасть…

П а л а ж к а. Та кажу ж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.

М а р т и н. У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по-дворянськи.

П а л а ж к а. Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.

М а р т и н. От вигадала! Ну, Трщинська ще нічого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника?

П а л а ж к а. І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

М а р т и н. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан.

П а л а ж к а. Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.)

М а р т и н. Куди ж ти, стривай!

П а л а ж к а. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла.)

М а р т и н (іде за нею). Ти ж розміркуй… Нічого в чинах не тяме (Пішов.)

ЯВА VI
[ред.]

Входить Націєвський, з накидкою в руках, а потім Омелько.


Н а ц і є в с ь к и й (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!. Благодарю!. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло…

Н а ц і є в с ь к и й (набік). От тобі й маєш! (До Омелька.) З якої статі? Для якої надобності?

О м е л ь к о. Та я достав трохи галанської сажі, то по-чистю, щоб блищали… Я вмент… я чистив і письмоводителеві, і…

Н а ц і є в с ь к и й. А!. Не нужно, брат. Скажи мені, чи тут є корчма?

О м е л ь к о. А як же без шинку? Отут зараз за містком… Без шинку не можна.

Н а ц і є в с ь к и й. То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида… (Пішов.)

О м е л ь к о (один). Похмелиться пішов… І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!. Старий хоче кумом полковника, а стара — копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!.

ЯВА VII
[ред.]

Входять Мартин і Палажка.


М а р т и н. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої…

П а л а ж к а. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь… Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку… Ну, обід, слава богу, готов…

М а р т и н. А ти чого тут виснеш?

О м е л ь к о. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму…

М а р т и н. Чого?

О м е л ь к о. Похмелиться.

М а р т и н (підступа до нього). А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв?

О м е л ь к о. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.

М а р т и н. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду!. Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збираються, будемо обідать. А Марисі не бачив?

О м е л ь к о. У садку сидять.

М а р т и н. Гукни й на неї, щоб ішла.

Омелько пішов.

П а л а ж к а (у двері). Дівчата! Готуйте стіл!

М а р т и н. Що ж це нема гостей?

Входять дівчата і пораються коло столу.

П а л а ж к а. Кого ж ти кликав?

М а р т и н. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачлинського, з жінками, з дочками, — набереться доволі.

ЯВА VIII
[ред.]

Входе Дульський з жінкою.


Д у л ь с ь к и й. Здоровенькі були! Мартин. Просимо, просимо…

Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.

Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків!

М а р т и н. Спасибі!

Входе Протасїй з жінкою, двома дочками. От і Протасїй з сімейством.
Дульський ховається між бабами.

П р о т а с і й. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього… А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ше як жив на Дідовій Балці… А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці… тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер… А ми держали сад і став графа Рип’яшинського, на одкупі… Сад був чудесний… Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!.

Тимчасом як Протасїй говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, смазавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.

Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, а скоро будем обідать?

М а р т и н. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться…

П р о т а с і й (Цульському). От ї добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву, — вчора недоговорив, хтось перебив.

Д у л ь с ь к и й (набік.). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Входе Рачинський з жінкою і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шепчеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.

П р о т а с і й. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?. Він літ п’ятнадцять, а може, й двадцять буде, як умер в Яструбинцях … царство йому тебесне… Балка упала на голову і вбила його… славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плискові, імінії графа Лопушанського, Лопушанський охотник був на всю округу… Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові й писнуть не дасть… Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у венгерську кампанію познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова, — може, знаєш? Єлена Вікентьєвна…

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Оказія, пане…

М а р т и н. А що? Де панич?

О м е л ь к о. Подався у город.

М а р т и н. Як?

О м е л ь к о. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.

М а р т и н. Брешеш, іроде!!

О м е л ь к о. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи… Я, каже, пошуткував!. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.

М а р т и н. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!

О м е л ь к о. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду.

М а р т и н хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепчуться.

Д у л ь с ь к и й. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

Виходять.

П е р ш и й г і с ть (на відході). От тобі й заручини…

Д р у г и й г і с т ь. От тобі й чиновний жених… Ха-ха!

П р о т а с і й. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

Всі виходять.

М а р т и н (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудовисько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.

П а л а ж к а (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?.

М а р т и н. Цить!! Я йому так не подарую!. О мізерний, о паскудний! Кипить моя кров!. Кипить!! Мені страм, дочці страм!. Перед усіма дворянами страм… Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе… (Біжить до дверей і гука.) Омелько!

О м е л ь к о. Я тут, ось.

М а р т и н. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

П а л а ж к а. Опам’ятайся, що ти робиш?.

М а р т и н (тупа ногами). Не питай!! Роби, що велю!

Палажка пішла.

Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!. Я ж тобі…

М а р и с я. Папінька…

М а р т и н. Мовчи! Геть пішла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть!

Палажко! Давай шапку, давай гарапник!. О, злість мене задавить… Омелько! Мерщій!

Входять Омелько з середніх дверей, Палажка — з бокових. Палажка подає шапку і гарапник.

О м е л ь к о. Готово!

М а р т и н (надіва шапку, бере гарапник). Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартині Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть.
Завіса.