Михайло Драгоманов, як ідеолог нової України
| Михайло Драгоманов, як ідеолог нової України Прага: Вільна Спілка, 1934 |
|
|
 |
Лєкція в Детройті 28 вересня 1930 р.
20 червня ц.р. здійснилось 35 літ, як одійшов од нас навіки Михайло Драгоманов, а 6-го вересня ц.р. сповнилось 50 літ першої проґрами українського соціялізму, витвореної Драгомановим і Подолинським і підписаної ними 1 вересня 1880 р.
Великий обсяг часу розділяє нас від згаданих історичних моментів, але чи своїми ідеалами і думками далеко стоїмо від них ми? Чи становище українського народу змінилось так, що ми могли сказати сьогодні що і Драгоманов і його проґрама одійшли в історію і втратили свою актуальність для нас? Чи можемо лише згадувати і шанувати Драгоманова, чи вчитись і наслідувати його? На такі питання відповідь можна одержати лише з порівнання сьогоднішного стану України з станом перед 50-ма роками, коли жив і працював Драгоманов, а також з порівнання науки Драгоманора з сучасними українськими ідеолоґіями та з критичної оцінки цих ідеолоґій. Перевівши таку працю, ми б могли належно установити історично-суспільну вартість праці Драгоманова з відповідною до неї пошаною.
Родився Драгоманов 6-го вересня року 1841-го, цеб-то на другий рік після виходу „Кобзаря“. Родився в родині дрібного дворянина, нащадка козацького роду, в Гадяцькому повіті на Полтавщині.
Року 1859-го скінчив полтавську ґімназію і на осінь вступив до київського університету, який скінчив 1863 року. Залишений при університеті, написав свої наукові роботи з римської історії (1864 і 1869 р.). Роки 1870–73 пробув за кордоном для наукового удосконалення. Вернувшись, був доцентом старинної історії, аж поки не був звільнений проти своєї волі і виїхав з доручення київ. україн. громади 1875 р. за кордон на завжди. За кордоном жив у Женеві, де видавав книжки, редаґував часописи, співпрацював у европейських виданнях, розвивши велику літературну діяльність. Року 1886 стався болючий розрив з українською громадою в Київі. Року 1889 перейшов до Софії на посаду професора всесвітньої історії де й був до кінця життя, вмерши на чужині 20 червня 1895 р. (мавши не сповна 54 роки).
Драгоманов став чимсь так великим в історії українського відродження, що значіння його прирівнюють до значіння Шевченка і вважають справедливо батьком модерного визвольного руху та творцем визвольної проґрами українського народу або коротче — ідеолоґом нової України.
Що нам залишилось матеріяльно від Драгоманова?
Велике літературно-наукове надбання його, що своїм ідейним змістом стало не то-що памятником національного відродження, але воно є й буде чинником дальшого відродженського процесу.
Головніще згадаємо тут:
Три праці з римської історії, в яких маємо незвичайну для 60-х р.р. XIX. в. критику історичних джерел і певний виклад соціолоґічних поглядів Драгоманова.
4 томи опрацьованих українських народних пісень на суспільно-політичні теми. „Историческія пѣсни малорусского народа (1874 р.) видані в Київі, а инші 3 томи в Женеві. Один том „Малорусских преданій и разсказов“ (1875 р.) подає нам збірку незвичайно-цікавих матеріялів до характеристики релігії і філософії, соціології і ґеоґрафії нашого народу, упорядкованих ориґінально. В передмові Драгоманов подав проект клясифікації фолькльорного матеріялу і вказав на соціолоґічний метод, як на єдино-науковий метод досліду суспільних явищ.
4 томи дослідів народної словесности (вид. Наук. Т-вом ім. Шевченка).
Переднє слово до Громади (1878).
Шевченко, українофіли і соціялізм (1878 р.)
Историческая Польша и великорусская демократія (1883).
Вільна Спілка (1884).
Чудацькі думки про укр. національну справу (1891).
Листи на Над-дніпрянську Україну (1893).
Опріч цього на кілька томів набереться його инших статтів, брошюр, заміток. З них дуже цікаві огляди укр. письменства, статті про Німеччину, про Русько-турецьку війну, про жидівську справу на Україні, полемика з рос. соціялістами і ин.
Що-до соціялізму Драгоманова, то передовсім для характеристики цього служать:
- а) Переднє слово до Громади;
- б) Шевченко, українофіли і соціялізм;
- в) Український інтернаціоналізм;
- г) Нації Східної Европи та інтернаціон. соціялізм.
- д) Проґрама 1880 року.
Є ще одна спадщина Драгоманова, варта найбільшої уваги — це його листування:
2 томи листування з Франком, 7 томів листування з Павликом і ще кілька збірок листів — це незвичайно живе джерело для пізнання Драгоманова і тодішніх відносин між укр. „інтеліґенцією“.
Всі літературні твори Драгоманова це таке явище в історії нашої суспільно-наукової і політичної думки, що буде ще довго чинником розвитку укр. визвольного руху і памятником великої праці і терпіння апостола української науки. Вивчення праці Драгоманова є найліпшим способом до розвитку свідомости і критичної здібности всіх, що виходять на поле українськол праці.
Ще в одній з молодечих праць (Римская исторія и Тацит) Драгоманов заявив себе позітивистом, ставши на цей ґрунт в 60-х роках, ще коли позітивизм Конта і Д. С. Мілля ледви став відомий в наукових колах. Пізнавати явища позітивно значить: брати лише те що сприймаємо нашими орґанами (рецепторами) і перевіряти їх критично — методами формальної лоґики, експеріментом (спробою), перевіркою через инших людей, установленням причинових звязків.
Щоб установляти звязок причин і наслідків, треба досліджувати чинники, які спонукують людей до тієї чи иншої поведінки. В науці йшов і йде великий опір про чинники суспільного життя людей: чи цих чинників є багато, чи всі їх можна звести до якогось одного? Учені здавна поділились на два табори: одні твердять, що чинників є багато (плюралісти), а другі твердять, що всі вони зводяться до одного (моністи).
Драгоманов був плюралістом, як більшість сучасних учених. Через це він не став марксистом, хоч і був у де-чім під впливом теорій Маркса, який виставив тезу і силкувався її довести, що вся поведінка людей, суспільний процес і розвиток суспільства спричиняються розвитком продукційних сил, цеб-то суспільство рухається під впливом економічного чинника.
Драгоманов сказав не раз — ні! поведінка людей обумовлюється багатьма чинниками і не раз у своїх творах доводив це, надаючи більшої ваги чинникам ґеоґрафичним (див. „Истор. Польша и великорусская демократія“).
І справді.
Економічна діяльність людини має метою задоволити вроджену потребу живлення (обміну річовин). Але чи людина має лише цю одну вроджену потребу — живлення? Ні, є ще й инші, напр.: потреба розмноження. Хіба інстинкт розмноження не рухає нами иноді з нечуваною силою? Хіба наш орґанізм має лише один орґан — шлунок? Орґани розмноження є так само могучими чинниками нашої поведінки
А інстинкт пізнання? Ми маємо мозок, що є вродженим орґаном пізнання і потреба пізнання є вродженою силою. Формування мови і думки відбувається стихійно, мимо нашої свідомости. Хіба думки не рухають нами?
Так само маємо вроджену потребу охорони нашого життя особистого (інст. індивід. самоохорони) і життя колєктивного (інст. гуртової самоохорони). А потреба розваги хіба не є вроджена? А потреба спочинку хіба не вроджена?
Отже в залежности від вроджених потреб нашого орґанізму відбувається та чи инша діяльність:
- — розмноження — діють полові орґани і на цім ґрунті виникає безліч форм людського єднання і боротьби, форм орґанізації і діяльности. Чи можна цю діяльність звести до економічного фактору. Коли закохана пара скінчує життя самогубством через те, що їй заборонено взяти шлюб — чи це можна звести до економіки?
- — живлення — спричинює господарську діяльність во імя задоволення потреб шлунку;
- — досвідна діяльність провадиться через инший орґан — мозок. Смерть ученого з бажання відкрити істину не можна звести до економіки;
- — розвага, яка задовольняється ріжними формами мистецтва так само не відноситься до економіки.
Взявши хоч би ці форми діяльности, чи можемо їх звести до економіки? Ні. Чи можна принаймні визнати одну з цих потреб за головніщу, напр. живлення? Ні. Коли незадовольняли-б живлення, то вмерли б з голоду; коли не задовольняли-б розмноження, то вимерло б людство через безплодіє; коли не функціонує мозок, то згинули б через ідіотизм.
Незадоволення однієї з цих потреб веде до смерти. Яка потреба головніша? Кожна з їх головна. І поведінку людей спричинює кожна. Тому суспільний процес відбувається не лише через економіку, але і через ідеї, і через почуття. Як знаємо з науки, то ще й через вплив космичних сил — світло, тепло, звук, електрика і инші (клімат, ґеоґраф. положення, сушу і воду і т. п.).
Отже можна твердити про одну силу, що керує нами? Ні, не можна.
Марксисти (і комуністи і соціял-демократи) твердять про один економічний чинник, але це фікція: саме цей економічний чинник, як приглянутись близче, є складним чинником („земля, труд і капітал“).
Драгоманов-плюраліст є вчений, що скріплював справжню науку. Він не міг піти в марксисти і дав инший напрям українському соціялізмові. В цім коріниться одна з причин боротьби між укр. соціялістами і большевизмом.
Метод в дослідах Драгоманова соціолоґічний, цебто пізнання суспільного життя провадиться шляхом аналізу основних елєментів соціяльного явища, розкриттям їх звязку і взаїмочинности.
Пізнати суспільство можна лише на основі вивчення його власної природи — казав Драгоманов.
І він досліджував: історичну минувшість суспільств; такі витвори суспільного процесу, як фолькльор (народня словесність), літературу, науку, реліґію, почасти і економіку.
З суспільних процесів він найбільше займався політичним процесом і почасти процесом культурним (виховання), отже був публіцистом і соціяльним учителем.
Основною одиницею суспільства Драгоманов уважає людську особу, добробут і щастя котрої є для Драгоманова вищим критерієм. Головна форма скупчення осіб — громада і товариство.
На громаді, як основній суспільній клітині, Драгоманов будує теорію свого соціялізму („український соціялізм не партія, а громада“) — громадівства. Вільна спілка громад, обєднаних мовою, для його є основною формою орґанізації соціялістичного суспільства. Союз національних вільних спілок — людство.
Порода з окремою мовою — нація, яку Драгоманов рішучо одріжняє від держави.
Громада і держава для Драгоманова є явища якістно однакові, а одріжняються лише кількістно. Людство має орґанізуватись по націях, а тому Драгоманов бореться проти сучасного поділу людства на держави, що сполучують в собі ріжні нації, при чім одна з їх обовязково пануюча, а з цього панування випливає безліч нещасть для поневоленої нації.
Як бачимо поняття особи, громади і нації, лежить в основі суспільно-структурних поглядів Драгоманова.
Драгоманов досліджував державу, націю, громаду, церкву, клясу, партію і ин. форми гуртування та скупчення людей і з цього вивів свої погляди про громаду, як основну форму соціялістичного суспільства.
Маючи це все на увазі, глянемо на ідеолоґію Драгоманова.
Основна формула людської мети:
- „жити по своїй волі на своїй землі“ (Переднє слово, ст. 36).
А що це значить:
- „в рівности і спільному господарстві над усім, що потрібно людям, і єсть корінь волі для людей маючих свої держави і не маючих їх“ (ст. 40)
Цього досягнути можно в формі орґанізації громади:
- „Громада мусить бути спілкою вільних людей“ (ст. 41)
Метою політики і є орґанізація таких громад:
- „От дійти до того, щоб спілки людські, великі й малі складались з таких вільних людей, котрі по-волі посходилисъ для спільної праці й помочі в вільні товариства, — це й єсть та ціль, до котрої добиваються люди і котра зовсім неподібна до теперішніх держав, своїх чи чужих, виборних чи не виборних. Ціль та зветься безначальство: своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей й товариств“ (ст. 41).
Як мав-би поставитись до цього український народ? Драгоманов відповідає:
- „Вона (Україна) мусить стати товариством товариств спілкою громад“ (ст. 40).
Драгоманов указує, що подібний рух вже істнує в Европі й Америці:
- „В західній Европі й Америці є вже сотні тисяч людей, котрі просто прямують до цих порядків. То партія соціяльна — громадська, соціялісти-громадівці (ст. 43).
З цього висновок:
- „Ми бачили вище, що українські письменні люде й українське мужицтво прийшли до того, що їм не остається далі, як просто пристати до думок европейських і американських громадівців і по-своєму прикладати їх на своїй землі“ (ст. 46).
Отже шлях України — соціялізм!
Драгоманов розглядає історію України і знаходить в ній виразну тенденцію простого люду до таких громадських порядків. Запорожську Січ вважає за комуністичний витвір українського трудового люду (господарсько-вояцька комуна), але московська неволя обірвала нитку громадівської творчости трудових мас в кінці XVIII стол. Драгоманов пропонує вхопитись за кінець цїєї історичної нитки й боротись во імя безначальства і соціялізму, щоб „жити по своїй волі на своїй землі“.
Драгоманов установлював дві засади: 1) кожна нація (людська порода) мусить бути сама собі господарем дома і 2) сила кожної нації полягає в її селянстві, а з цього він виводив, що визволення України мусить бути ділом селянських рук, бо „мужицтву ніхто не поможе окрім його самого“ (ст. 25).
Отже — основна рушійна сила українського народу — селянство.
Для інтеліґенції Драгоманов установлює з незвичайною прямолінійністю правило поведінки:
- „Ті люди міх письменними українцями котрі не хотять, щоб де далі все більше Україна й її мужицтво тратили свої сили — мусить заректись не йти з України, мусить упертись на тому, що кожний чоловік вийшовший з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українському — єсть видаток з української мужицької скарбниці, видаток, котрий при теперішніх порядках не вернеться в неї ні звідки“ (ст. 60).
Хотіли-б ми, щоб всі теперішні українські „націоналісти-патріоти“ піднялись до такої висоти національного служення українському народу, які вказав Драгоманов цими словами, — цим заповітом, якому він служив до кінця днів своїх.
Визвольну українську задачу ніхто за нас не виконає:
- „Сам народ український мусить впорядкувати свою долю, як йому потрібно, скинувши з себе всяке панство і державство“ (ст. 22).
Чи з цього випливає політика національної виключности? Ні. Сам Драгоманов указує:
- „Ми тілько мусимо давати одсіч усякому хто дума порядкувати на нашій землі не тільки на шкоду нашому мужицтву, але й не знаючи його, не питаючи його або й зневажаючи його. Хто ж і чужий працює в спільці з нашими людьми, поважаючи їх, хто пристає до наших громад, а особливо до громад мужицьких, той для нас такий же наш чоловік, як мов би то він був наш і зроду“ (ст. 85).
Центральна ідея, як бачимо, була у Драгоманова та, до визволення України може статись лише власними силами, але коли-б національні меншости з нами співпрацювали, то ми їх шануємо, як сами себе.
Ось цей додаток про „чужих, як своїх зроду“ і становить вихідну точку у відносинах до инших національностей.
Навколо цього питання про націоналізм та інтернаціоналізм Драгоманов ходив не-раз, заглядаючи в найдальші глибини його. Його досліди про жидівську справу на Україні, про відносини російського, польського і инших елєментів до україн. соціялізму і багато иншого свідчуть про це.
Полемізуючи проти П. Л(аврова), ідеолоґа руського революційного соціялізму, головного редактора рос. часопису „Вперед“, Драгоманов дуже яскраво висловився в статті „Український інтернаціоналізм“, вміщеній р. 1880 у німецькому виданні „Jahrbuch für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik“ (Цюріх):
- „Ми закликаємо кожного показати нам в публікаціях українських соціялістичних ґруп бодай один одинокий рядок, котрий не відповідав би точно духові і букві міжнародньої соціялістичної науки і котрий заслуговував би на назву націоналізму, а не інтернаціонального соціялізму. Адже ж не можна назвати націоналізмом бажання працювати самостійно та на основі докладного знання місцевих відносин, бажання навчити народ універсальних ідей в його власній, а не в чужій мові. В такому разі були-б національними всі ґрупи самого Інтернаціоналу, — не згадуючи вже про инші соціяльні ґрупи у Франції, Німеччині, Італії і т. д. Ціла ріжниця між українськими соціялістами і, напр. французькими полягає в тому, що через те, що французька держава істнує вже давно і без перерви та що ніхто не боронить французам вчитись і писати своєю національною мовою, ніхто також не дивується, що французькі соціялісти пишуть для свого народу по французьки, а не по італійські“.
Підкреслюючи ідею українського соціялістичного інтернаціоналізму, Драгоманов підкреслює і культурну поступовість його:
- „В українській соціялістичній літературі рівночасно проголошується війна всім реліґійним, національним, політичним і соціяльним ідеям, котрі не годяться з універсальним суспільним і науковим поступом — байдуже, чи поділяє наш народ ці ідеї і чи не створило-б українським соціялістам цілковито чи частково їх визнання певну часову непопулярність серед народу“.
- „Українські соціялісти, принаймні дотепер, не вчинили нічого такого, що моглоб вказати на їх відхилення від ідей новітнього інтернаціонального соціялізму. Серед них не знайдеться не тільки жадних ознак такого націоналізму, котрий хоче панувати над другими або котрий претендує на моральні і матеріяльні сили инших націй, але й такого, котрий журиться виключно членами своєї національности“.
- „Вони (українські соціялісти) — продовжує далі Драгоманов — говорять не тільки про цілковиту автономію всіх неукраїнських ґруп і громад в цій країні (в соборній Україні. М. Ш.), але також і про необхідність солідарности і взаємної допомоги в діяльности представників цих ґруп і громад, а також і сусідів України: Великорусів, Білорусів, Поляків, Чехів, Словаків, Болгарів, Румунів, Німців і Жидів“.
Конструктивну форму цієї солідарности і взаємної допомоги соціялістів ріжних націй Драгоманов уявляє так:
- „Українські публікації, виходючи перш за все з інтересів своєї країни, керовані бажаннями, що б пропаґанда соціялізму велася в ній одночасно і планомірно на всіх мовах залюднюючих її націй і ґруп, підкреслювали багато разів необхідність сконституовання одної інтернаціональної федерації соціялістів полудневої Росії і пограничних з нею країв, розуміється, реального, а не лише формального союзу. Як щоб такий союз здійснився здолини вгору, цеб то виходив від дійсних робітничих ґруп, то він міг-би завдяки своїм безпосереднім зносинам зі сходом і заходом набрати форми певного роду східно-европейської інтернаціональної асоціяції, котра в свій час, як що західно-европейська асоціяція (I Інтернаціонал. М. Ш.) в той чи инший спосіб знову відродиться, могла б привести до цього союзу західно-европейських соціялістів дійсні, а не фіктивні робітничі ґрупи великої країни, досі лишалася майже не порушеною животворним словом універсальних ідей соціялізму“.
- „Такі є ідеї українських соціялістів“, закінчує Драгоманов і вказує, що руські соціялісти ще не доросли до їх. „Ми думаємо — каже Драгоманов далі, — що помимо того, що від часів Герцена і Бакуніна слова федерація і навіть анархізм є святими словами для руських соціялістів, близчою практичною формою їх діяльности буде якобінізм, а не той федералізм, про котрий ми говорили вгорі“.
Дійсно, Драгоманов передбачив, що „руський соціялізм“ практично виллється в якобинство — тероризм, доказом чого є сучасний большевизм.
На кінці статті Драгоманов указує, що коли між соціялістами сусідніх народів наросте федеративний період, — „тоді напевне ніхто не буде більш енерґічним співчленом федерації всіх соціялістичних ґруп Росії і пограничних з нею країн, як українські соціялісти“.
Розуміється, це було б при тій умові, коли-б Драгоманов дожив до такого періоду і був би ідеологічним провідником українських соціялістів!
Наш час показав, що створення Соціялістичної Ліґи Нового Сходу навіть з програмою усамостійнення України зустрінуте було неприхильно не лише українськими марксистами, але і тими що вважають себе за чистих… послідовників Драгоманова!
Щоб доповнити характеристику національних поглядів Драгоманова, подано виписку з його „Листів на Наддніпрянську Україну“, писаних вже перед смертю, як підсумок всього, що Драгоманов думав про відношення між національним та інтернаціональним:
- „Ми признаємо національности, як очевидний факт, як результат певних природних і історичних обставин життя народнього (хоч иноді не обсліджених науково і завжди перемінних); ми признаємо, що цей факт завше треба мати на оці, при громадській праці, а надто ми признаємо важність найвидніщої національної ознаки, народньої мови, як способу морального звязку між людьми. Ми признаємо не тільки право живих ґруп людей, в тім числі й національних, на автономію, а й безмірні користи, які виносять люде від такої автономії. Тільки ми не можемо шукати собі провідних думок для громадської праці культурної, політичної і соціяльної в почуттях і інтересах національних, бо инакше ми б заплутались в усяких субєктивностях, в лісі історичних традицій і т. д. Ми шукаємо таких провідних і контрольних думок в наукових виводах і інтересах інтернаціональних, вселюдських. Через те кажучи коротко, ми відкидаємо не національности, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно противуставля людности або космополітизму. Ми не признаємо примусових думок і почуть, котрі видаються за національні, ніяких обовязкових історично-національних святощів, а надто ненавистів до других національностей. Д. Вартовий ганбить українських радикалів, що вони забувають мої власні слова, висказані-б то „в одному з останніх моїх творів“ і признаваємі галицькими радикалами, тоб то, що „розвиток (мас народу) можливий тільки на національному ґрунті“. На самім ділі я висказував подібну думку завше, починаючи від своїх перших печатних студій по римській історії (1863), в котрій я вперше здибався зо справою космополітизму й націоналізму в ту пору, як по слову римського ж поета „заполонена Греція заполонила суворого побідителя“ своєю культурою. Починаючи з тих студій, я всякий раз, коли була потреба казав одно: космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті і формах культурної праці! Я полємізував 30 років проти російських псевдо-космополітів, котрі не признавали української національности, і проти українських націоналістів, котрі, виступаючи проти космополітизму, рвали єдину провідну нитку безпохибного людського поступу і саму підставу новіщого відродження національностів і відкривали дорогу до себе для всякого шовінізму, виключности і реакцїї“. („Листи на Над. Укр., ст. 68–69).
Чи можна вимагати більшої ясности виразу, щоб зрозуміти напрям Драгоманова: вперед до поступу, в боротьбу за такі ціли українські, які властиві всьому людству! Як бачимо, „космополітизм Драгоманова не безнаціональність, а те, що ми називаємо інтернаціоналізмом. Але яка-ж консеквентність в служенню україн. народові!
Наведені витяги з праць Драгоманова віють такою сучасною свіжістю, що навіть багатьом сучасним „драгоманівцям“ треба наново повчитись у свого учителя, щоб стати соціялістами.
Я більше думаю спинитись при кінці свого викладу над висновками з інтернаціоналізму Драгоманова, а тепер перейду впрост до викладу його соціялістичної проґрами, на основі котрої він мислив визволення українського поневоленого люду, а також взагалі визволення трудового люду всього світу.
Цю проґраму, як відомо, було принято Драгомановим, Павликом і Подолинським 1 вересня 1980 р. і опубліковано в I числі періодичної „Громади“, яку видавано на кошти Подолинського.
Найкращим викладом цієї проґрами може бути лише перечитання та в дослівному тексті, я подам основні її пункти. Її мусить знати не лише кожний „драгоманівець“, а й просто кожна освічена українська людина, щоб правильно зрозуміти, як самого Драгоманова, так і смисл подій на Україні за останні десятиліття.На основі „Переднього слова до Громади“ і инших писань Драгоманова С. Подолинський так зформував проґраму першого соціялістичного українського гуртка, який приняв її в такій редакції (подаю лише пункти):
- „Ці наші бажання і думки ось які:
- I. В справах політичних ми бажаємо:
- 1. Рівного права для всякої особи, як чоловіків і парубків, так жінок і дівчат усякої породи (раси).
- 2. Неодмінної волі слова, печаті й науки, зборів і товариств.
- 3. Безперешкодної самовправи (автономії) для кожної громади в її справах.
- 4. Повної самостоячести для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні.“
До цього відділу в програмі є пояснення: що вважати треба за Україну (всю етноґрафічну територію від Тиси до Кубані, від р. Нарева до Чорного моря); про суспільну будову України (чужинці є пануючими класами на Україні, а українці — поневолені класи селян і робітників); з цього виходить, що національне визволення українців є соціяльною справою; далі про права чужих трудових мас, нарешті пояснено:
- „Самостоячість (автономія) політична громади єсть, по нашій думці, воля кожної громади признатись до того народу й приступити до тієї спілки, до котрої вона сама схоче, а також воля конче по своєму впорядкувати всі справи серед себе й усі свої стосунки до других громад“.
Драгоманівці вважали, що „працюючі чужинці будуть для українців узлами, котрі привязуватимуть їх до всіх сусідніх пород (націй), з котрими українці повинні приступити до великої всепородньої вільної спілки (інтернаціональної федерації)“.
Отже ми в проґрамі маємо постулят самостійности і соборности України, як необхідну передумову до рівноправности між націями, котрі повинні входити в вільну міжнародну спілку. Для сучасних драгоманівців ці постуляти обовязкові, коли вони хочуть бути соціялістами-драгоманівцями. Соціялістичний метод розвязання національної справи ґарантує свободу і добробут особи, громади і нації, а буржуазний метод „розвязання“ національної справи є заогнюванням національних антаґонізмів шляхом до війни. Зразком національної держави, збудованої по буржуазно-шовіністичному методу, є сучасна Польща, Румунія і Чехословаччина. Хотіли-б українці робітники й селяни створити державу на зразок Польці і ин.? Це є центральне питання укр. визвольної національної політики.
Підемо далі в розгляді проґрами:
- II. В справах господарських (економічних) ми бажаємо:
- 5. Що б усі сили природи й струменти, що потрібні для здобутку людям користних річей, себ-то: земля, вода з усім, що в них є, машини й фабрики й т. п. були просто в руках товариств і громад хліборобських і робітницьких і щоб люди не мусіли продавати свою працю в найми панам та багатирям, а робили просто на себе.
- Ми думаємо, що спільна або гуртова власність і спільна, гуртова праця доконче користніща для людей, ніж осібна, але ж заразом ми думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність (собину, батьківщину) на гуртову, а далі як упорядкувати спільну працю і як ділити вжиток од неї не мусить залежати від доброї волі кожного товариства й кожної громади. Певно, що розвага й проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тільки спільности праці (кооперації) й розумному по ділу вжитку од неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн й на цілому світі“.
Ця коротко, але ясно викладена соціялістична проґрама господарства є тим, що складає основу соціялізму. Головна риса її: соціялістичне господарство основане на власній працї, без наймитства! Робітники є разом і господарями підприємств, кооперованих кожне в середині себе і кооперованих поміж собою. Хто цього закону соціялізму, установленому і Фур'є, і Прудоном, і Марксом, і Енґельсом, і Драгомановим не розуміє, той не розуміє, що таке соціялізм, або удає, що не розуміє, як напр. московські большевики.
Вдумаймось: соціялізм вимагає гуртової спільної власности тих, що самі і працюють в підприємствах чи на землі, а в СССР не так: і земля і фабрики, залізниці і т. п. належуться не громадам працюючих, а державі. З цього важний наслідок: працівники змушені продавати свою працю державним підприємствам. Через те робітництво в СССР є наймитським, як і в цілому капіталістичному світі. І господарський устрій СССР самі большевики називають державним капіталізмом. Капіталізм — чи він приватний, чи державний — є капіталізм, цеб-то система визиску найманої праці. Не робітницькі і хліборобські товариства й громади порядкують працею в підприємствах і на землі, а держава, цеб-то орґанізація урядовців, звязаних між собою владою зверху вниз, тоді як соціялізм є орґанізацією, будованою знизу вгору.
Проґрама драгомановців є максималістична, найлівіша, це проґрама повного, як бачите, соціяльного перевороту, але вона є протилежна тому, що зробили большевики. Устрій большевицький є не соціялістичний, бо оснований на визиску найманої праці. Це і є причиною, чому українські соціялісти борються проти большевизму.
Але це ще не вся причина боротьби. Через те, що державний капіталізм є системою будованою зверху вниз, через призначення урядовців, а не вибори, урядовців, що розпоряджають військом, поліцією, шпіонажем та ще й економічно тримають в залежности трудову масу, то через це на Україні селяни й робітники не попали до влади; влада призначена з московської гори з тих, хто за Москву, за правительство — український народ опинився в неволі, не може собою розпоряджати. Україна стала колонією Москви.
Боротьба, значить, не минуча.
- „III. В справах освітніх (культурних) ми бажаємо:
- 6. Зросту випробованної (позитивної) науки про речі природні й громадські, а також умілостів, з тією наукою звязаних.
- Ми думаємо:
- що така наука й умілості (словесні, театр, малярство, різьба, музика) замінять зовсім теперішні віри, через котрі люде стільки ворогували й ворогують проміж себе. Поки ж це настане через вільну науку й проповідь, то ми думаємо, що кожній людині і товариству треба залишити волю держатись такої віри, якої вони хотять, з тим тільки, щоб прихильні до кожної віри (христіяни, жиди, магометанці і т. д.) й до кожного брацтва (штунди, шалопути й инші) содержували свої церкви й попів на свій кошт, щоб навіть на це не було й громадських податків ані громадської праці, а кожний давав би на це від себе, коли сам забажає“.
Ця культурна проґрама дуже коротка, в ній говориться лише про три справи — науку, мистецтво й реліґію. Нема про шкільництво і виховання, навіть не згадано, якою мовою розвивати науку на Україні, але з инших творів Драгоманова ми про це докладно знаємо.
Проґрама далі має головну тактичну засаду українського соціялізму:
- „Вступаючи з письменством, ми тим вже показуємо, що не відхиляємось від мирної праці та громадського поступу наперед (прогресу). Тимчасом ми не маємо марних надій. Нігде й ніколи докорінні зміни громадського життя не робились тільки мирним поступом. На Україні ще може меньше, ніж де инде, можна сподіватись, щоб начальства й панства по-волі зреклись свого панування й через те простому народу на Україні необійтись без оружного бою, й повстання (революції). Тільки це повстання передасть у руки хліборобських і робітницьких громад і товариств сили природи й струменти, потрібні для здобутку. Щоб же старі панські стани й начальства не змогли потім захопити в свої руки знов що з громадського добра й не поновили свого панування, —
- треба, при першім случаю, скасувати державне військо й позаводити громадське козацтво (міліцію), в котрому б кожний громадянин мав оружжя і знав з ним обертатись“.
Отже: проґрама українського соціялізму вказує, що шлях до визволення — соціяльна революція.
Закріплення соціялістичного ладу на Україні уявляється Драгоманову так:
- „Цілком такі (соціялістичні — М. Ш.) порядки аж тоді можуть бути і в одній країні, коли вони будуть на всьому сваті, бо лише тоді зовсім перестане потреба в вояках і купцях, з котрих скрізь і заводиться панство й багатирство, а за тим і державство. Для таких порядків треба аби не було попівства й віри, з котрої виходить попівство, бо попівство теж панство й начальство, а віра заводить незгоду між людьми“ („Громада“, I).
Таким чином для Драгоманова ясно, що успіх соціялістичної революції в одній країні обумовлений успіхом в цілому світі, отже Драгоманов висуває постулят світової соціяльної революції. З того ясно, що міжнародня політика Драгоманова основується на інтернаціоналізмі (він називає це і космополитизмом і інтернаціоналізмом). Звідци і постулят інтернаціональної федерації, до якої Драгоманов уявляє шлях через східно-европейську і потім славянську федерацію, в якій Україна була самостійною вільною спілкою громад.
Свою ідеолоґію Драгоманов називає то українським народництвом, то українським соціялізмом, то федеральним соціялізмом, то інтернаціональним соціялізмом. В цих термінах треба розбиратись, щоб правильно інтерпретувати науку Драгоманова.
Центральні ідеї Драгоманова: воля і добробут особи, рівноправство, соціялізм, федералізм.
Що таке федерація за Драгомановим? Це рівноправна і вільна спілка осіб — громада; спілка однонаціональних громад — „держава“; вільна спілка національних „держав“ — інтернаціонал. Таким чином федерація — це відносини братерства на основі свободи.
Суспільство, основане на засаді вільного спілкування, спільної власности і спільної праці — соціялізм. Федерація є методом обєднання людей знизу вгору.
Весь федералізм Драгоманова — соціолоґічний, котрий забезпечує самостійність Україні в крузі примирених націй.
Такий федералізм не має нічого спільного з тим, про який говорить буржуазія, большевики і аґітатори за російську чи польську федерацію. До своєї праці „Нації Східної Европи та інтернаціональний соціялізм“ Драгоманов узяв мотто з Прудона:
Qui dit liberté, dit: fédération, ou ne dit rien.
Qui dit socialisme, dit: fédération, ou ne dit de nouveau rien.
(Proudhon: Du principe fédératif).
Так! Хто каже свобода, той каже: федерація або не каже нічого. Хто каже соціялізм, каже федерація, або не каже нічого нового.
Перетворення сучасного суспільного устрою в соціялістичний, на думку Драгоманова, є справа затяжна. Хоч переміщення власности на землю й знаряддя продукції з приватних рук на суспільство (на громади й товариство) може статись лише шляхом оружного повстання (революції) одначе перебудова суспільних відносин може статись лише шляхом пильної культурно-господарської праці, як перед революцією, так і після неї.
Це Драгоманов основує на загальних даних науки про розвиток в природі і суспільстві. Цей розвиток — еволюція. Принцип єволюції лежить в основі світогляду Драгоманова. В своїй автобіоґрафії Драгоманов каже:
- „Будучи соціялістом по своїх ідеалах, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній постепенности і при високім розвитку мас, через що й досяжне більше при помочі духової пропаґанди, ніж крівавих повстань“.
В „Передньому слові до Громади“ знаходимо пояснення цих слів:“
- „Ми думаємо, що давати дуже велику вагу повстанням, а до того й вірити в те, що велика корінна зміна усіх громадських і господарських порядків, котру звуть „соціяльною революцією“ може стати ділом одного великого повстання, навіть і в одній великій країні, — це показує звичку, думати більше про державні справи, ніж про громадські й господарські. Звичка та вкорінилася в людях письменних за ті часи, коли люде, поставлені в державних урядах, думали, що вони можуть державною силою згори повернути життя й самі думки і звичаї тисяч і міліонів людей, як їм завгодно. Такі державні думки йшли тоді поруч із старою наукою про природу, наукою, котра довго навчала, що бог творить в світі чудеса, а потім коли й дібралася до того, що побачила порядок в зміні всього на світі, то все-таки думала про скорі зміни, про перевороти на світі земному — les révolutions du globe terrestre. В XIX ст. було багато повстань, — ані одно з їх не здолало змінити до коріня порядків не то громадських і господарських, а навіть державних. Недавніми часами й науки про природу, ґеольоґія і біольоґія показали, як помалу йдуть всі зміни на світі і замінили слово révolution на évolution (роспускання, зріст). Нова наука природна мусить перевчити письменних людей і в їхніх думках про зміни порядків громадських, відучити від звичок держати свої думки найбільше на державних справах та державних змінах, на скорих переворотах та повстаннях, і привчити памятати, що всі порядки в людських громадах ростуть, а не робляться відразу і що державні чи противудержавні заходи й повстання — тільки частина тих приводів, якими посуваються зміни в людському житті, а далеко не все.
- До того ж і наука про громадське життя де далі все більше виясняє, що державні порядки колись, тоді, як найголовніше діло була війна, були корінем і господарських змін, напр. забирання землі вояками, а тепер державні порядки найбільше — тільки покрівля порядків господарських і наслідок думок людських, і що значить їх заложити або повалити не можна відразу. Сама думка про „безначальство“ відкидає всяку думку про переміни згори вниз, а не знизу вгору: від особи до товариства й далі, і примушує перемінити слова révolution sociale на évolution sociale і вменшити віру в самі повстання. Повстання можуть починати будити громадський розум, можуть кінчати старі порядки, котрі вже підкопані з усіх боків инакшими способами… але зробити нові порядки та ще й громадські і господарські саме повстання не може.
- Навіть повалені старі порядки, особливо громадські й господарські, вертаються безпремінно „на другий день повстання“, коли їх нічим замінити таким, щоб господарські потреби людські так чи сяк задовольнялися, а з тими потребами люде не ждуть довго… Сила зросту нових порядків значить не стільки в повстаннях проти старих порядків, а особливо не в скасуванні державних порядків, скільки в зрості малих і великих товариств між людьми, в зміні звичаїв і думок людських по всіх громадах якої країни, коли не всіх країн, хоч би на перший раз самих европейських, в цілім ряді праць зовсім не політичних, а громадських і господарських, родинних і наукових“ („Переднє слово“, ст. 69–71).
В иншому місці Драгоманов знову вертається до вияснення поняття „соціяльна революція“.
- „Саме поняття соціяльна революція не має змислу, коли розуміти слово революція в звичайному значінні горожанської війни… Революція, як оружне повстання певної меньшости (більшости нема чого повставати), є поняття круга відносин політичних, державних і там має повний змисл, бо певної меньшости буває досить для повалення данного зверхнього державного ладу й установлення иншого, хоч не все буває досить для укріплення його. Але що може зробити яка-небудь меншість в такій справі, як заведення спільного використування дібр, що вимагає добровільної згоди й високого морального розвитку великої більшости населення?! Тут і не дуже велика більшість не вистане…
- „Для того щоб люде могли міцно заступити старий порядок новим, особливо таким складником, як націоналізація чи навіть інтернаціоналізація власности, треба, щоб вони мали в умах готовий плян такої орґанізації, який виробляється чи ліпше сказати виростає рядом досвідів у постійній ріжносторонній боротьбі з відживаючим порядком і в таких самих спробах заведення нових порядків. Цей ріст і творить суспільну еволюцію, в якій воєнні акції, як вибухи класової ненависти, бунти і революції, очевидно, неминучі, але творять тільки часть її і при тім зовсім не найосновнішу“.
Ми подали ці довги виписки з писань Драгоманова тому, щоб слухачі і читачі поважно спинилися коло цього важного питання. Хто як його розуміє, той таку й тактику пропонує. Намітити шлях до якоїсь суспільної мети можна лише при умові ясного розуміння питання про соціяльну революцію і еволюцію.
Перш над усе, за Драгомановим, у громадському процесі, як і в природньому, є свої закономірности для змін, іґнорувати ці закономірности не може той, хто хоче йти певно і твердо до мети. Для змін треба мати плян, виготовлений на засадах чистої (досвідної) науки. Революції є неминучі як частина суспільної еволюції, але революціями не витворюється новий лад, лише або розбуджується думка або завершується зміна, підготовлювана свідомою працею. Лише зміни порядків громадських і господарських, родинних і понять наукових ведуть до переміни суспільного устрою в праці більшости населення. „Звичка й користь більше мають сили над людьми, ніж слово й розум“, каже Драгоманов у „Передньому слові“. Отже захоплення влади зброєю не досягає того, що нам треба і зміни суспільного ладу.
Можна сказати, що Драгоманов полємізує з московськими большевиками і українськими ворохобниками, які балакають лише про владу, владу, владу. Большевики силкуються це й перевиховати людей і перебудувати суспільну структуру, що ж до українських політичних скороспілок, то їх ви бачите кругом: вони говорять-говорять-говорять, але нічого не будують ні в области господарства, ні культури, ні навіть політичної орґанізації. Вони висміюють навіть культурно-господарсько-політичне будівництво инших, особливо радуються, коли воно не вдається. Я б міг дати багато прикладів такого відношення до праці теперішніх драгоманівців (с-рів): оскільки вони поклали в основу своєї праці науку (соціологію) і оскільки орґанізують школи, видавництва, кооперативи, то ця праця зустріває не раз насмішливе відношення з боку політичних горобців, що лехковажно цвірінькають про „акцію“, але не орґанізують її і не розуміють акції, що ведеться иншими.
Що минуло 10 літ після захоплення України чужинцями і до стан української справи не змінився на ліпше, то цього якраз не розуміють ті, що все даремно чекають повстання „через два місяці“, цей політичний ілюзіонізм є властивий якраз тим, котрі не займаються науковим вивченням суспільного життя. Політична демаґоґія — це їх засоб в осередку темної маси. Тимчасом, політичному реалізму можна навчитись лише у Драгоманова!
З усього раніш сказаного можна вжо дещо вивести і про систему тактичних засобів і про конструкції Драгоманова.
Перша засада тактики Драгоманова: робити що-дня те, що можна з данними силами зробити. З цього виникла праця Драгоманова над виробленням проґрами-мінімум, яку можна було здійснити в тодішніх історичних обставинах. Це відома „Вільна Спілка“, що вийшла 1884 р. з підзаголовком: „опыт украинской политико-соціальной программы“. Змістом її є: орґанізація товариств “Вільних Спілок“ для боротьби за перебудову Росії на федеративних засадах, за здобуття громадських свобод. В книжці Драгоманов розкрив блискучо зміст демократії, яку вже можна завести в межах капіталістичного ладу.
В „Передньому слові до Громади“ Драгоманов каже:
- „люде, що посвятились на те, щоб послужити українським громадам, мусять, добиваючись до тієї конечної ціли („безначальства“), користуватись усякими й малими змінами теперішніх порядків, котрі хоч в чому небудь, хоч на час поліпшують долю тих громад, а найбільше такими, котрі влекшують людям і громадам спосіб збіратись до куп, вкупі роздумувати про своє життя й пробувати поставити його инакше?“
Улюблений тепер, скажім, у большевиків спосіб висловлюватись „або все, або нічого“ і „чим гірше, тим ліпше“ Драгоманов засуджує, бо ні біолоґія, ні соціолоґія не підтверджує, щоб такий стан приймався між людьми і навіть між тваринами.
- „Ніяка жива тварина не витерпить, щоб не вхопити хоч ту частину, яку можна вхопити, з того, що її треба, а з другого боку — усяку так можна заморити, до вона вже й ногою не двигне сама, а з третього — підживившись трохи, усяка забажа більшого, а далі й усього, що треба“.
Звідци й виник у Драгоманова погляд на потребу честного компромісу, як методу суспільної боротьби в нереволюційний час:
- „В компромісі чоловік не зміняє й не таїть яковости своїх думок, а тільки стремлячися в певну хвилину до того, щоб його думки стали законом для громади, ставить в цю хвилину таку їх скількість, яка на той час може бути засвоєна громадою, і прийме для того поміч і других людей, котрі в цій точці згоджуються з ним, хоч не згоджуються в инших, при чому ніхто не таїть від другої сторони своїх оснівних думок“ („Народ“, 1891 р., ч. 3].
Нерозуміння багатьма людьми суті і значіння компромісу, як технічного способу просовуватись вперед, приводить людей до опортунізму, цеб-то постійного шкутильгання на одних випадках, яким людина без намислу підпорядковується і веде свою тактику під диктат цих випадків, не стараючись боротись проти їх, протиставити свої „випадки“.
Опортунізм завжди є продуктом не обдуманого компромісу, а страху і нерозуміння суспільної ситуації. Опортунізм ніколи не думає про кінцеву мету, а це якраз і робить опортунізм огидним, особливо в соціялістичній політиці. Драгоманов дає вказівку про тактику компромісів, які ведуть до мети: „Звісно, ні один з тих, хто поставив собі ту конечну ціль, про яку ми сказали вище, тоб-то цілковите безначальство й цілковите громадство, — не може вдовольнитись малими змінами в теперішніх порядках, а добившись їх, буде добиватись все більшого. В самих менших змінах, в змінах державних, він буде байдужний до того, як там впорядкується вище державне начальство, а більш налягатиме на те, щоб вбільшити власне волю кожної особи в слові й праці, волю кожної людської породи, спілки, громади, країни, — щоб, скільки мога, вменшити силу державного начальства, чи то царського, чи гетьманського, чи то управи (адміністрації), чи самої виборної ради (парляменту), перед силою особи, громади, і щоб дати їм більше способу для того, щоб заложити живі початки порядків безначальних: безпанських і бездержавних“: Ледви чи можна вказати в українській соціолоґічній літературі більш яскраву формулу реалістичної політики компромісу, як ця форма Драгоманова!
З вищенаведених засад Драгоманов виводить і тактику українських соціялістів.
- „Ми думаємо, що наша Україна, котра не має ні свого попівства, ні панства, ні купецтва, ні держави, а має доволі розумне від природи мужицтво залюбки прийме науку про безначальні й товариські порядки, що через те на тій Україні варто працювати громадівцям, а найбільше тим, котрі зросли на Україні“/
Драгоманов каже далі, що про способи праці цих соціялістів можна б викласти на основі всесвітнього досвіду і висновків теоретичної науки, „але ми ліпше будемо виводити ті думки з перегляду того стану, в якому стоїть тепер наша Україна“.
Це так характерно для Драгоманова-соціолоґа, що виводить тактику на Україні з вивчення українських обставин:
- „Ми думаємо, що усяка громадська праця на Україні мусить мати українську одежу — українство. Звісно, те „українство“ не може бути в цілях праці. Цілі праці людської однакові на всьому світі, як однакова здумана наука (теоретична, — М. Ш.). Але прикладна наука не однакова скрізь. Так і з громадською працею: в кожній країні, в кожній людській породі, далі навіть в кожній громаді й коло кожної особи — мусять бути осібні підходи й приводи до однакової цілі; кожна країна й купа людська може показати більш ясно, ніж другі, потребу й спосіб тієї чи иншої з тих праць, того чи иншого способу праці, потрібної для всіх людей“.
Цим поглядом Драгоманов одріжняється від багатьох навіть сучасних укр. політиків, які і не думали виучувати і досліджувати населення України, щоб з цього вивчення виводити правила політичної поведінки і програму реальної праці. Драгоманов перший в своїх творах зазначив основні методи соціяльної структури України: контраст села і міста, соціяльну неповноту української нації (відсутність нац. попівства, панства, купецтва, бюрократії і взагалі буржуазних ґруп), а з того зробив висновки для збудування визвольної проґрами.
Ще одне незвичайне правило: український соціялізм не партія, а громада. Зрозуміло, що коли державні зміни мають мале значіння, то Драгоманов логічно відкинув партію, як організаційну форму соціяліст. праці. Натомість розвинув теорію громади, як основної одиниці соціялістичного суспільства. Друга половина „Переднього слова“ присвячена розглядові завдань укр. соціяліста в громаді. Не йти з України, працювати в громаді, стати корисною для неї людиною — таке завдання всіх, що розуміють, що без практичного пристосування своїх сил на праці в народній масі нема активного соціялізму!
Далі: праця і боротьба соціяліста мусить бути основана на моральному ґрунті, бо „чисте діло вимагає чистих засобів“.
Нарешті: наукова правда — вище всього, бо „неправда — не просвіта“.
Орґанізаційне правило для українських соціялістів: працювати в межах нації без огляду на державні кордони. Соціялістична орґанізація не по державах, а по націях. Звідци вимога: щоб українські соціялісти творили одну організацію скрізь, де є українські маси.
В згоді з цим зїзд радикальної партії постановив у 1906 р., щоб закликати українських соціялістів творити одну соціялістичну партію на Наддніпрянщині, в Галичині і навіть в заокеанських колоніях! Як знаємо з фактичного стану річей, навіть тепер цей постулят Драгоманова не здійснений ще й досі.
Яке мало-би бути відношення українських соціялістів до тих держав, де живе український народ?
- „Далеко можливіще для українців добиватися в тих державах, під котрими вони тепер, усякої громадської волі за поміччю других пород, котрі те-х піддані тим державам“. (Громада I, ст. 45).
Це правило особливо значне для нашого часу. Його використовує укр. буржуазна інтеліґенція, котра контактує з иншими націями тих держав, де живуть українці.
Розглядаючи творчість і діяльність Шевченка, Драгоманов висловився, що Шевченко не був і не міг бути соціялістом з огляду на те, що Україна аґрарна, не має розвинутої системи найманої праці, промисловости і міст.
Дивовижно звучить це твердження: та-ж ми у Шевченка знаходимо погляд на спільну земельну власність в “Холодному Яру“:
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде…
Бо в день радости над вами роспадеться кара,
І повіє новий огонь
З холодного яра!
Опріч того зустрічаємо у Шевченка таку формулу:
Чи є що краще, лучче в світі,
Як у купі жити,
Добро певне з братом певним
Спожить, не ділити.
Хіба це не є формула соціялізму?
У Шевченка знаходимо і прямий вираз спочуття „комунізмові“, як за його часу називався соціялістичний рух в Европі за революції 1848 р. В Росії за часів Шевченка дуже мало було відомостей про соціялізм. Шевченко не був теоретиком, а лише поетом, одначе його напрям цілком виразний на суспільну революцію, на визволенння робочого люду. Пригадайте його передсмертні молитви, в яких він жадає перемоги робочого люду над панством.
Можемо згодитись, що у Шевченка нема теоретичної розробки соціялізму, але всі його тенденції є класові, направлені на перебудову суспільства на засадах трудової демократії. Це становище відповідає інтересам соціялізму. Соціялістом людина може стати і в аґрарному суспільстві, з нерозвиненими містами і слабим промислом. Доказом цьому є… сам Драгоманов. Драгоманов був на похоронах Шевченка, як представник молодшого покоління. Чи Україна 60–70 р.р. дуже одріжнялась від України 40–50-х р.р. XIX ст.? Ні. Вона була і тоді та навіть і тепер аґрарною. Зі становища Драгоманова не лише Шевченко, але й сам Драгоманов і ми начеб-то не могли стати соціялістами, а тимчасом Драгоманов став основоположником укр. соціялізму в аґрарній країні. І сьогодні ми згадуємо 50-літню річницю першої проґрами українського соціялізму.
В чім же річ? А в тім, що Драгоманов був під де-яким впливом марксизму і помилково думав, що соціялізм може виникати лише в країнах промислових. Що Драгоманов був під впливом марксизму — показує і його друге твердження ніби-то держава є покрівлею над справами господарськими. Ця „покрівля“, ніщо инше, як твердження Маркса про політику і державу, як надбудову (überbau) над економікою.
Одначе Драгоманов не був марксистом, про що він сам виразно заявив у листі до Ю. Бачинського:
- „Ви знаєте пише він, — що я не згоджуюсь з філософією історії і політики виключно економічною, бо вважаю її за свого роду метафізику, а життя людське за занадто складне, щоб його пояснити лише одним елементом. Але я нічого не маю проти і однобічної доктрини, коли вона веде до досліду нових фактів. На лихо марксисти, або ліпше — енґельсісти рідко коли досліджують що, а просто a priori чертять історичні і політичні фіґури, часто зовсім фантастичні“ (Переписка Др-ва з Ю. Бачинським, ст. 7–8).
Одначе він користав з „однобічної доктрини“, яка напр. устами Енґельса сказала, що „коли-б не було античного рабства, то не було-б сучасного наукового соціялізму“. Висловлена тут ідея лоґічного звязку між такими явищами, як античне рабство і сучасний науковий соціялізм справді вказує на „метафізику“ марксистів, які чертять иноді фантастичні фіґури. Тимчасом і Драгоманова торгнулась ця метафізика, коли він виводив думку, що в країні аграрній з не розвиненими містами не може свідома людина стати соціялістом.
Далі ми мусимо вказати, що і славний вираз „український соціялізм не партія, а громада“ треба відповідно очистити від деяких непорозумінь. Драгоманов, кладучи в основу конструктивного соціялізму громаду впадав в де-яку однобічність. Він мислив громаду, як трудову спілку, тимчасом такою громада мусить стати в соціялістичному суспільстві, сучасна сельська і особливо мійська громада є складним сполученням ріжних суспільних класів. Де є клас, там буде і його активна сила — партія. І клас і партія в сучасному суспільстві є рушійними силами соціялізму. Отже: як можна сказати, що „український соціялізм не партія“? Комуністи, напр. кажуть, що творцем соціялізму є партія. Вони навіть зійшли з чисто класової політики, поставивши партію над робітничою клясою. Коли ми дослідимо соціялістичні теорії і рух, то побачимо цікаве явище: основною силою соц. руху і його формою приймають теоретики ріжні суспільні скупини: марксисти — клас, леніністи — партію, синдикалісти — проф. спілку, гільдейці — гільдію, релігійні люде — церкву, кооператори — кооперативу, теоретики державного соціялізму — державу, Драгоманов — громаду.
Описуючи форми орґанізації і функції якогось суспільного скупчення, теоретики перегинають палку в другий бік і по-за своїм улюбленим обєктом недобачають де-чого дуже важного, а власне: суспільство є сполученням всіх вищеназваних скупчень, кожне з їх відповідає якійсь людській потребі і кожне з їх грає повну, иноді дуже важну, соціяльну роль, але не виключну; кожне з їх не є абсолютом, а функціонально-залежним від инших суспільних скупчень, тому будувати наукову теорію соціялізму, цеб-то теорію перебудови цілого суспільства, можна лише на досліді всієї сукупности суспільних явищ. Перебудову суспільства можна мислити, як одночасову зміну всіх суспільних явищ в структурі і функціях скупин, аґреґатів і суспільство. Инакшими словами: науковий соціялізм може бути лише, як інтеґральний соціялізм, виведений з вивчення усієї суспільної дійсности. І даремно говорити: соціялізм це партія, соціялізм — це кляса, соціялізм це держава, синдикат, гільдія, кооператив. Даремно також говорити, що „соціялізм не партія, а громада“. Бо як порівняти село і місто, то повстане зразу питання: яка громада? Чи сельська чи мійська? Драгоманов усі надії свої звязував з сельською громадою. Тимчасом, ось за большевизму на першому місці стоять партія, клас, держава, місто, а сельська громада є предметом поневолення і визиску.
До сельської громади Драгоманов прийшов через досліди структури населення України. Він правильно вказав, що українська нація — мужицтво (селянство), але це було навіть за його часів не зовсім точно, бо й тоді було ще українське ремісництво (це добре вияснив приятель і однодумець Драгоманова Др. Сергій Подолинський в своїй книзі „Ремесла і хвабрики на Україні“), а тепер ми вже знаємо, що українська нація — це селянство, робітництво, ремісництво і інтеліґенція з пупянками і инших класів — дрібної буржуазії і де що поміщицтва. Тепер, як і тоді є місто на Україні. Що робити з містом? Відповіді на це питання у Драгоманова не знаходимо виразної. Все суспільство обернути „в громади вільних людей“ — це добре, але коли чужинці творять багато мійських громад та й таких, що мають право входити в союзи в своїми одноплеменними сусідними народами по своїй волі, то… українське село не справиться з ними. Це добре показала і велика революція 1917 року.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Чехії.
|