Наські українські казки (1903)/Перше виданє „Наських укр. казок“ Бодянського
| ◀ Осип Бодянський | Наські українські казки під ред. Володимир Гнатюк Перше виданє „Наських укр. казок“ Бодянського (Іван Франко) |
Матері моїй рідненькій, неньцї старенькій, коханій, любій Українї ▶ |
|
Одинока книжечка Бодянського видана українською мовою здавна належить до великих рідкостий української біблїоґрафії. От тим то передруковуючи її новим виданєм подаємо тут докладний її опис. Книжочка, якої екземпляр подарував для біблїотеки Наукового Тов. ім. Шевченка у Львові проф. А. Кримський у Москві, друкована в 16-ку і обіймає всього 2 аркуші (властиво 4¼ піваркуші а 5 друкарських сиґнатур, або 34 картки) друку, не числячи обложки з грубого бронзового паперу. На тій обложцї в лїнїйній подвійній рамцї в серединї маєть ся друкарський дереворит; Амор сидить на сайдацї пущенім на море замісь човна; сторцом на сайдак застромлена стріла замісь щогли і Амор напинає на неї надуте вітрило. Над сим рисуночком титул: Наськы украинськы казкы. В низу: Москва. 1835. Оборот обложки й третя її сторінка порожні, лише на остатнїй маємо знов у такій самій лінїйній рамцї рисунок — бик грозить комусь спущеними в низ рогами. За обложкою йде перша титулова картка, в нашому екземплярі долїплена пізнїйше на місце якоїсь видертої иньшої; ся перша картка надрукована навіть на троха відмінному, тоншому папері, ніж решта книжки. Значить, була якась історія, певно цензурна, що окошилась над сею титуловою карткою і змусила видавця перед випущенєм книжочки в сьвіт робити друге її виданє. На першій сторінцї тої картки читаємо лише: Украинськы казкы, а на оборотї:
Якъ у насъ, якъ у насъ — пѣсьни да казкы:
Послухайте, добры люды, зъ вашои ласкы.
Тілько на дальшій картцї йде головний титул: „Наськы украинськы казкы, Запорозьця Иська Матырынкы. Москва 1835“, а на оборотї: „Печатать позволяется съ тѣмъ, чтобы по отпечатаніи представлены были въ Цензурный Комитетъ три экземпляра. Москва, Октября 19-го дня, 1834 года. Ценсоръ А. Болдыревъ“. На дальшій сторінцї маємо посьвяту: „Матери моій ридненкій, неньцѣ старенькій, коханій, любій Украинѣ“. Оборотнїй бік тої картки порожнїй, а на дальшій картцї без нїякого окремого титулу йде передмова: — „Дывысь! Дывысь! Осёсь й наши зъ музыкамы!“ і т. д. Ся передмова від ненумерованої сторінки VI іде до стор. X, на якій читаємо підпис автора І. Б. і дату: М. Варва 1834. Далї йде знов титулова картка. На нїй з чільного боку: „Казка про царивъ садъ да жывую супилочку“. А на оборотї епіґраф: „Лучьче свое латане, нижъ чужее хватане“. І потім від ненум. стор. 3 йде віршована перша казка до стор. 14. На стор. 15 титул другої: „Казка про дурня да ёго коня: срибна шерстынка, золота шерстынка“. На оборотї епіґраф: „Эге! Не всѣмъ же въ дурня й вдацьця!“ Казка сама від ненум. стор. 17 іде до стор. 32. Потім на стор. 33 титул третьої казки: „Казка про малесенького Йвася, змію, дочку іи Олесю та заднихъ гусенятъ“. На оборотї епіґраф: „Хочъ мале, да узловате…“ Сама казка від ненум. стор. 35 іде до стор. 47. Стор. 48 порожня, на стор. 49 (ненум.) надруковано „Помылкы“ (всїх 15), а стор. 50 знов порожня.
До найцїкавіших прикмет сеї книжечки належить її правопись. З огляду, що книжечка без сумнїву зладжена до друку самим Бодянським, значить, і правопись її — вповнї його власна, вона набирає для нас подекуди вартости історичного документа, бо позволяє зрозуміти погляди Бодянського на звуки й форми українського слова. Правопись Бодянського не консеквентна, та в головному прінціпі фонетична, зладжена для людий, що привикли читати гражданське письмо з росийським виговором. Отже кожде укр. и передає він буквою ы, укр. і буквою и або перед самозвуком та йотацією буквою і. І так читаємо: дывысь, трохы, хыбажъ, лышень, вбывъ; винъ, хлопци, нигде, мижъ, своимы, шабли, Туркивъ, своеи. Та вже тут, на пунктї розріжненя звуків і й ї (ji та ьі) починаєть ся неконсеквенція Бодянського. Змягчене або йотоване і передає він ріжно: раз буквою и або і: нигде (нїгде), шабли (шаблї), весильля (весїлля), своеи (своєї), моій (моїй), чудасія (чудасїя); другий раз буквою ѣ: въ школѣ, въ куцьцѣ (в кучцї), свѣтъ (світ), на господѣ, дѣды, всѣ, дѣти, на морѣ, въ пѣсьнѣ спѣвають. Але та сама буква ѣ служить для переданя й иньших звуків, як ось незмягченого, острого і; тѣ (ті), тѣжъ, собѣ, вѣе, грѣе, царевѣ (3 відм. од.), на печѣ, къ батьковѣ; а раз мабуть, для переданя звука е: вѣдьмидь (ведмідь може в місцевому діялєктї відьмідь?). Звуки е й є передані одною буквою е, тілько е на початку слова пишеть ся Э. Йотоване о (јо) передаєть ся буквою ё: ёго, сёго, ёму, всёго. До оріґінальностий віршованя Бодянського належить півголосне ŏ, що стоїть звичайно по самозвуцї і творить із ним один склад, прим. ни ŏдного — читай: нї вдно́го, за ŏбценькы (= за-вбценьки); але також: одынъ-ŏдынъ (чит. один-вдин). Г читає Бодянський усюди по українськи, не по московськи як ґ; на ґ окремого знаку не має, хоча въ словах дзыгъ-дзыгъ ґ треба вимовляти як ґ, бо сього домагає ся рим з попереднїм „языкъ“. Оріґінально пише Бодянський також слово: ось-ось; замісто такого здвоєня він уживає всюди форми осё-сь. Дуже чуткий наш автор на змягченя і не забуває покласти ь і в таких місцях, де пізнїйші фонетики вважали зайвим класти його. І так читаємо тут систематично: весильля, въ куцьцѣ (в кучцї), недѣльля, летаньня, впвьци, щебетаньня, потаньцюе, въ пѣсьнѣ, збѣжьжя, людьська, лучьче, чередьню, на супильцї, розмаитьни, зьзикрадецьця, оцьци, Запорозьця, затрясь ся, в печатьню і т. и. Інтересне явище у Бодянського ще й те, що він окрім епентетичного л (подивлю ся, тямлять) любить уживати також н: зтямняцьця, памнять, мнята. Не до правописї, а до діялєкту Бодянського належить мабуть те, що він систематично вживає наськы, украинськы, люды добры, батьковы хлопци, а також кры замісь край-крій. Всї оті особливости правописї та діялєкту Бодянського ми задержуємо в передруку, транскрібуючи кожде ы на и, и на і або і, ё на йо або ьо та модернїзуючи троха інтерпункцію.
Завважу ще, що де в яких пунктах Бодянський мабуть протягом друкованя змінив свою правопись, і в „Помилках“ поправив такі річи, як „царевѣ“, „пановѣ“, „отцевѣ“, на „цареви“, „панови“, „отцеви“; натомісь не поправив кількох випадків, де зам. ы покладено и (наше і), прим. у передмові (у нас стор. 31) залицялысь, або стор. 10 ряд. 3 з гори (у нас казка I ряд. 152): Проходить, або навпаки зам. и стоїть ы (Помырковавшы I ряд. 119, перстынь II, ряд 150).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |