Національні відносини в Бельґії. Богдан Хмельницький в Галичинї/Національні відносини в Бельґії
| Національні відносини в Бельґії. Богдан Хмельницький в Галичинї Національні відносини в Бельґії (Софія Русова) |
Богдан Хмельницький в Галичинї ▶ |
|
Воля і рідний край, то були світлї лозунґи бельґійського народа на протязї всього його історичного житя: він потрохи визволяв ся й з під нїмецької й з під французької влади й почав складати свою власну державу й суспільне житя. Ся будівнича праця затримувалась неодноманїтним національним складом бельґійської людности. Спокон-віку на те риторії Бельґії жили дві дуже з собою не схожі народности — на сходї флямандська, на заходї валонська. Перша по своєму походженю й по своїй мові стояла близше до ґерманської культури, друга — до романо-ґальської. Але вже в початках середнїх віків обидві народности виразно виявили свою волю жити одностайно й боронити від сусїдів свою незалежність. І спільне житє не унулювало анї крихти національну самостійність ні валонів, нї флямандцїв; расовий тип зістав ся незмінений в обох, і сей дуалїзм викликав дуже часто суперечки в громадському житю: флямандцї дорікають валонам за те, що вони підлягають латинському впливу своїх західнїх сусїдів-французів; валони висмівають флямандцїв за їх нїмецьку грубість, обзивають їх образливими прізвищами. Але щось єднало обидві нації, і держава їх, переходячи довгий час з рук австрійських, еспанських та бурґунських володарів, зіставала ся весь час цїльною, міцно злитою з Бельґією. Се єднаня в 1830 р. виявилося певною хитрою обороною незалежности Бельґії, але ся спільна боротьба не означала зовсїм того, що обидва народи національно поєднали ся: нарізно стояли вони обидва в своїх рисах національних, хоч які закони не вигадували принци бурґонські, й еспанські, і французькі, й нїмецькі, й перші бельґійські королї, еволюція бельґійської держави йшла й економічна й соціяльна, але природа національна обох народів не мінялась, — флямандцї все були мускулясті, жилуваті, з круглою головою, блакитно сїрими очима, волосєм, повнокровні, здорові.
Повна тверда воля світить ся в очах, які наче в далечи нї вбачають щось ясне: до чого вони йдуть, до того мусять дійти. Мовчазні, не з отвертою душою, вони наче несуть на собі печать завзятя і витривалости. Сї люди виросли серед мовчазної, непринадної природи, яку вони своїми руками вкрили золотим хлїбом і квітчастими левадами. В них віра міцна в працю і працею вони все перемагають. Звістно, і сьому загальному житю є місцеві особливости: флямандець з поля, вкритого самим вереском, має на чолї якийсь сум боязький, він не так сміло ступає, як флямандець розкішних торгових міст. Жінки, пишні своєю красою, гарного зросту, з свіжим рожевим обличем, наче вигодовані молоком та мясом, які були вони колись вимальовані безсмертним пензлем Рубенса. Усї флямандцї спокійні, з поважними рухами, але вживають богато пива, горівки й рідко яке свято, яка процесія обходилась без бійки та розбишацтва Деякі села поблизу Брюселя далеко звісні своїми звичаями пімсти й задирливости. Найбільш ся нестриманість виявляєть ся в ті днї, коли провадять яку небудь лотерию, до якої вони дуже припадають.
Не такими рисами відріжняєть ся валон — тут уся романська вдача: сухий, костлявий з темним волосєм і темними очима, він вабить вас своєю веселою розмовою гумора й дотепности; він увічливий, щирий, жвавий отвертий. Він не має глибокої творчої сили, яку виявили флямандські різбярі та малярі, в його думках не так богато дедукції, як інтуіції, він чулий і палкий в своїх почутях і радий віддати себе усього на щось велике, гуманне. Через усю історію свого краю він перенїс гаряче палке коханя до волі — воля йому наче дорозше рідного краю, дорозше всього. За волю валон віддасть усе, без волї він не уявляє собі можливого житя…
Але й схожі риси між сими ріжними двома житями — і флямандець і валон оба гаряче люблять житя, люблять добру страву, тонке вино, веселі святкованя. Усї конґреси в Брюселї завше закінчувались чудовими святами, де смачні наїдки, сила напитків, гарна музика й веселі промови захоплювали своїм жвавим настроєм усїх чужинцїв до яких бельґійцї завше ставили ся так прихильно. Валони особливо співачі — вони співають і на полї за роботою, й у ваґонї зелїзницї, й на вулицї, й на селянських святах — скрізь, де збереть ся молодь. Вони люблять співати, танцюючи свій національний танець — краміньон, або бельґійський хоровод, який вони дуже часто водять по улицях міст, і се нагадує щось таке стародавне, ще часи поганьства. Ся веселість допомагає валону в його скрутному робітничому житю, підтримує його в темних шахтах, де він коле вуголь, та всїх фабриках, якими вкрита східна Бельґія, — бо який ми бачимо дуалїзм в національних рисах людности, такий самий дуалїзм істнує в природї Бельґії: на сходї тягнеть ся низина, яка де переходить в невеселі поля вереску й плохенького хлїба, а де в плодючі сїножати, з годованою гарною худобою й чудовим хлїбом. На заходї шумлять річки Маас, Урта, Лесс, перерізуючи невисокі ланцюхи гір та горбків. Левади розтягають ся по схилах гір, села вкривають до лини, до неба сягають високі димарі фабрик; скрізь країна повна житя, працї промислової краси. Освіта тут виявляєть ся в розвиненому громадському житю, в широко розповсюдненій взаємній запомозї, кооперації, в гарно впорядкованих школах, в широко розвиненій пресї (2000 періодничих відань). На півднї західної бельґії грамстні дають 75% Робітники добре з'орґанїзовані й боронять свої права, але вміють і працю свою добре поставити.
Такі от дві нації складають ту людність, яку звичайно звуть бельґійцями, обидві люблять свою сторону, свій край, але не мають войовничого нахилу, неприхильні до військової служби.
Ще минулого року по всїх педаґоґічних бельґійських виданях йшли бесїди про те, щоб підняти в школярів почутє пошани до військової служби, до обовязків боронити свій край. Часопись »Ecole Nationale«, як по картах, усе пророкувала, що Бельґія мусить бути на поготові проти такого небезпечного ворога, як Нїмцї, що Бельґія занадто мало дбає за оборону свого крю, що тих 100.000 салдатів, яких вона має, занадто мало в кождім випадку озброєного нападу на територію Бельґії з боку дужого ворога. Намічала ся потреба розжевріти патріотизм бельґійської молодї, яка захоплюєть ся більш соціяльними питанями, громадськими орґанїзаціями й не оглядаєть ся на зовнїшню полїтику, на зовнїшню небезпеку. Пошколах побільшалось увагу на знайомство з рідним краєм, його кольонїзаційною роботою, звернено увагу й на розвиток, моральну енерґію молодї, якої взагалї бельґійцям нїколи не бракувало. По школах обговорювала ся на лєкціях рідної мови ідея патріотичної працї на користь рідного краю, вивчили ся вірші, де лунає щира ласка до Бельґії. От — la Belgique est ma patrie et je l'aime de tout mon coeur, car a cette terre cherie je dois la vie et le bonheur… І на сих віршах виясняло ся, що рідний край — то є уся єдина Бельґія і її незалежність її люду, то є його велика воля й незалежність, рідний край то наша пісня, наші гарні річки, наш гай і поле, то усї ми в купі — бідні й богаті, старі й молоді. Любіть його, наш рідний край, служіть йому всїма силами вашого тїла й душі, боронїть його своїм розумом, своїми руками, ласкою вашого серця. Учителї звертають увагу учеників на прапор Бельґії й так викликують до нього пошану: наш прапор має три кольори — в його складї таїть ся кров, золото й жалоба. Він червонїє від крови усїх, що склали голови свої за Бельґію; шануйте мучеників. Він золотий від богацтва й слави нашого краю; ми можемо ними годувати ся. На нашому прапорі виразно виступає й кольор жалоби, то жалоба по всїх синах рідного краю, що полягли, здобуваючи волю, славу й долю своїй отчинї. Їх душі там з високого неба доглядають рідну Бельґію. Перед нашим трохкольоровим прапором схиляйте ся, дїти, юнаки.
В 1913 р. вийшла книжка капітана ґенер. штаба Бремера в Брюселї під заголовком: »Патріотизм перш усього«. Тут адютант ґенерального штаба отверто уясняє, яке небезпечне становище Бельґії межи таких могутнїх сусїд — Ґерманїя, Анґлїя, Франція і як воно вимагає щирого, міцного почутя патріотизма. Усяке обезброєнє, пасифізм, посередництво держав Бремен визнає дуже гарними, але далекими ідеалами. А зараз (в початку 1913 р.) усї факти історії, дипльоматичні документи, переконаня державних дїячів не дозволяють Бельґії покладати ся на трактати, що забезпечують їй невтральність, тим більш, що війска її сусідів занадто небезпечно загрожують її межам, а ті картограми, які ширять ся сусїдом-німцем не дають нїякого сумїву в його аґресивних заходах. Бельґію охоронить тільки свідомий патріотизм і кождий бельґієць обовязково мусять виховувати ся в свідомому розуміню небезпеки, яка загрожує рідному краєви, й знати, як богато залежить від сього уся будучність Бельґії. Страшні пророчі слова! Вони заздалегідь хвилювали бельґійську людність і при всїх змаганях мимоволї вставало питанє — чи має Бельґія єдине серце, яке може бити ся єдиним почутєм за увесь рідний край, за усью Бельґію, без місцевих подїлів, коли флямандцї виявляють ворожі почутя до своїх братів валонів з призирством ставлять ся до змагань грубих флямандцїв.
Якіж такі змаганя змогли розріжнити людність такої не величкої території? Головним чином розріжнила їх мова. Дві мови — дві нації, дві мови — дві культури, дві мови — дві отчини; чи можна при двох мовах з'єднати ся щиро, певно, без облуди, в одну міцну державу, кохати один рідний край і певно служити всїм його потребам? Бельґія дала яскравий приклад, що вільний розвиток двох мов, двох культур не перешкоджає утворити одну державу, один державний патріотизм, який виявить ся так пишно на протязї останнього року. Воля мови — сей лозунґ лунав в Бельґії через кінець XIX столїтя; — без мови нема волї, казали флямандцї. До 1830 року флямандцї панували в Бельґії під охороною нїмецьких та голандських володарів; їх мова хоч не панувала, але через те, що вона близька до нїмецької й до голяндської вони не почували себе ображеними. З 1830 р. король Леопольд заводить в Бельґії так звану »Францизацію« — усе французьке панує. По конституції визнавали ся факультативно права мов, але французька визнана державною мовою, вона одна уживала ся в судї, в адмінїстрації, у війську. Громадянство витало французьку мову, яко мову волї, визволеня. Захоплені нею письменники в 1830 р. писали мінїстрам »Одномовність необхідний ґрунт за-для певного державного ладу й французька мова мусить стати мовою усьої Бельґії.
Але як же мало оно бути з Фляндрією, яка не розуміла французької мови? Флямандцї так кохали ся в своїй »старинній«, вона так підходила до їх флямандської окремішности, в нїй заховані були усї скарби духа фламандського, — як їх висловити чужою мовою, знайти вирази для глубоких народних думок, творчих змагань народного духа? Глухий з початку гомін, смілїйше почав лунати чим раз далї. За-для флямандцїв-католиків французька мова викликала єретичні постатї Вольтера, Русо, Дидеро, з нею могла ввійти єретична фильософія, зневіря. Протести єднали, протести ораґанїзували з початку інтелїґентних флямандцїв; маса довго зіставала ся несвідомою, але незадоволеня з панованя чужої культури входило все глубше і глубше. По селах не знали французької мови й коли заводили французькі школи, селяне не посилали до них своїх дїтей: дїти мали балакати тою-ж мовою, яку вживали батьки. Селяне ще ставили ся до сього байдужно: довший час ріжні володарі казали їм, що вони мусять бути або австріяками, або францязами, або голяндцями. Тепер їм казали, що вони бельґійцї, але вони увесь час зіставали ся флямандцями й не знали иньшої мови. Тепер, куди вони потикали ся, чи до суду, чи до якої адмінїстративної особи, чи інституції, вони чули французьку мову, вони її не розуміли, нею не мали змоги висловити ся. Се вражало їх, але тільки через 20 лїт вони виступили активно проти сих зневаг.
Революція 1848 р. налякала католицьке духовеньство. З 1850 р. починаєть ся боротьба, скликують ся конгреси в Генті, в Анверпії, які вимагають флямандській мові рівні права з французько-валонською. В 1873 бельґійський парлямент постановляє уживаня обох мов для судового слїдства і за-для адвокатів. В 1889 р. двомовність забезпечуєть ся в кождих дебатах. Закон 1898 р. вже рівняє флямандську й французьку мову, й усї закони, усі державні заяви повинні бути видані на обох мовах і від урядовцїв вимагають знаня обох мов по всїй Бельґії. В школї флямандська мова входить по закону 1885 р., який просто вимагає уживаня сеї мови по середних школах та пїлеях Фляндрії при навчаню німецької, анґлїйської мови, природознавства, історії й ґеоґрафії. Сама флямандська мова тоже ставила в курс навчаня. В тї часи могутня інституція флямандська лїберальна в купі з такою освітною католицькою орґанїзацією захожують ся енерґічно розповсюднювати книжку у флямандській мові, заводять книгарнї, орґанїзують популярні відчити сею мовою. Фламандцї своєю боротьбою, своїми послїдовними, викликаними їх протестами, законами, досягли повної рівноправности своєї мови, як в державних, адмінїстративних, судових, так і в культурно-освітних справах. Але на жаль валони ставили деякі перешкоди на сьому шляху культурної боротьби й, розлютовані дрібницями образливими флямандцї не задоволяли ся своїми забезпеченими правами, а виявляли свій націоналїзм в грубих нападах на валонську культуру, вони навязували свою мову, яко примусову за-для кождого бельґійця, без якої жаден бельґієць не може бути принятим ні до жадної висшої школи, не має права бути вибраним до парляменту, до всяких виборних служб. Ватажки флямандського руху на мітіньґах висловляють думки, що мало бути свідомим флямандцем, треба бути дїяльним, пропаґандувати перемогу в Фляндрії флямандської мови: не треба, — каже Поль-де-Монт, — двох мов, — усе на одній нашій мові. Флямандцї зрікають ся ставити памятник славному письменникови Роденбахови через те саме, що він писав свої чудові твори по Французьки.
З культурного поля боротьба переходить і на економічне — в коопераціях, в торговлі виступає флямандська особливість. Націоналїсти флямандські утворюють широкі комерційні асоціяції й устно й письменно провадять на флямандській мові. Католицьке духовеньство енерґійно підтримує усї фламандські національні прояви.
Флямандські націоналїсти користують ся всяким випадком, щоб зміцнити свій рух. В поемах вони вертають ся до жінок Фляндрії й прохають їх »не балакати по французьки, щоб не губила ся рідна мова«. Вони протестують навіть проти всякої реклями, яку у Фляндрії надрукують по французьки. Антверпен — се інтелєктуальний центр флямандського руху, тут жаден громадський дїяч не осмілить ся сказати промову інакше як по флямандськи, жадний мешканець не прийме квітка, написаного на французькій мові. Дуже часто виникають усякі несподївані непорозуміня: салдати, напр., дозволяють собі не слухати офітера, коли він говорить не по флямандськи, а коли офіцер за сю вимогу збив шаблюкою шапку з салдата, з за сього знялась у 1908 р. в Антверпії цїла колотнеча, уличні суперечки, величезні мітіньґи, й уряд мусїв висловити ся й ясно стати на бік салдата, бо в Антверпії військова команда повина бути на флямандській мові. Але сї настирливі вимоги не можуть зменшити того поважного становища, якого досягли флямандцї, заступаючи свої справедливі національні вимоги й обороняючи свою мову. Розумні представники сього руху не спочувають нїяким аґресивним нападам своїх земляків і, визнаючи волю й права валонів, заклали »Лїґу охорони вільного розвитку обох мов«. Правда, їх шляхетний замір не міг задовольнити національні потреби всїх бельґійцїв, їм не спочувають усї їх однодумцї, але треба памятати, що флямандцї довгий час по чували себе в приниженому національному, економічному й культурному становищі. Мова — се їх лозунґ загального національного відродженя, свого власного житя серед своїх звичаїв, своєї естетики, своєї культури, своєї школи, не тільки початкової, але й середньої й висшої, якої вони ще досї не мають. Не маючи своїх висших шкіл, флямандцї не можуть анї в промислї, анї в індустрії досягти потрібного знаня і се шкодить їх ідустріяльному розвою. Вони всїм своїм житєм пізнали ту правду, яку виголошує наука: »мова є нація; нема нації без мови«. Тим то вони так нервово стежать за тими талановитими письменниками Фляндрії, які пишуть свої твори на французькій мові.
Але є один бік шкідливий в флямандськім руху для єдности й незаложности Бельґії; сей рух не тільки національний, він расовий і, як такий, він викликає стародавнє расове співчутє флямандцїв до Ґерманїї; чимало ватажків флямандського національного відродженя дозволяли собі й в промовах і в пресї такі слова: Бельґія — се певний щит Ґерманїї від Франції«. Вона називали Ґерманїю своєю »великою вітчиною«, або »нашою материю« Нїмцї користували ся сим; їх мова, їх культура прокладала собі вільний шлях у Фляндрії, вона захоплювала торг флямандських міст, їх капітали керували мілїонними підприємствами, вони позаводили свої школи й флямандці не сварять ся за се; тут виявляє себе так звана історична спорідненість, кревність проти якої трудно бороти ся, й уряд бельґійцїв не захожував ся проти такого напряму фляманд. симпатій. Явища війни показали, що бельґійський уряд розувів психольоґію народа: він знав, що коли перед бельґією стане хоч яка-небудь небезпека — й флямандцї й валони забудуть всї свої сварки, зрічуть ся всяких позамежних симпатий, щоб боронити рідну Бельґію.
Цїкаво, як відбиваєть ся на лїтературі Бельґії сучасне незалежне становище обох націй і їх мов. В Бельґії в 1900 р. налїчувало ся людности 6,693,518 душ. З них на самій флямандській мові балакає 2,874,491 душ. Таких, що балакають по флямандськи й по французьки 801,587 душ. Але є й такі, що балакають по нїмецьки 28,314 душ., таких, що знають французьку й нїмецку 8.238 душ.; таких, що вживають три мови — 42,889 душ. З сих цифр видко, що флямандська мова переважує всї другі. Але, як оглянути ся на давні часи, то видко, що французька мова ширить ся все більш та більш; взагалї цїкаво з історичного боку переглянути розвиток трох мов в Бельґії; за пів столїтя маємо такі цифри: 1846 р. всїх мешканцїв було 4,.337,196 д.; з них нїмецькою мовою балакало — 34,060 д., флямандською — 2,471,248 д. французькою — 1,827,141 д. В 1900 р. всїх мешканцїв було 6,693,518 д. а нїмецьку мову вживає вже 144.888 д., флямандську — 3,673,719 д., а французьку — 2.874,941 д. Тут бачимо, як богато побільшало нїмецької мови, але ще більше французька росте й ширить ся. По території з цїлого простору Бельґії в 2.945,700 гектарів французька частина займає 1,531,000 гект.; під французьку і нїмецьку мову остаєть ся 1,475,000 гект. Нїмцї були вкраплені більш по торгових містих. Іміґрація нїмецька зростала що року більш. Але в Брюселї розвинула ся найбільш французка мова (77 на 100 мешк.), й Брюсель мріяв стати маленьким Парижем. З культурного боку можна упевнити ся, що ширит ся не сама французька мова, а більшає число бельґійцїв, які визнають право й вживають і французьку й флямандську. Осягнувши зовсїм незалежного становища за-для всїх мов, і валони й французи утворили чудову лїтературу, яка захоплює чужинці своїм молодим талановитим завзятєм. Чи варта нагадувати такі славнозвісні імена як Метерлїнк, Верхарн, Доденбах, Лемонє. На флямандській мові творчість лїтературна теж зростає, але не має ще таких блискучих постів, які з боку валонів уславили бельґійське письменство. Останнїми часами межи поетами повстала згода, вони видавали свої часописї, свої книжки й братерськи висловлювали: »флямандцї — валони, то наші особисті прізвища, але родинне наше імя — то є бельґійцї«.
Письменик Камил Лемонє каже з гарячою щиростю: »вона живе, душа бельґійська, бельґійське серце з двох пар слів складене. Колись було воно пошматоване, але пізнїйше склало ся з двох рас, які мали ріжні словесні вирази; односердно склало ся з двох країн, з яких одна, як золоте поле, доточена до другої блакитно-чорної й складає одну пишну одїж«. Другі — такі оптимісти — кажуть, що як що не має одного серця в народї Бельґії, то вже одна совість, одна свідомість напевно керує житєм обох національностий.
Становище освіти дуже гарне: на маленькій території Бельґії більш 9.000 початкових шкіл. З них 5.442 істнують на кошт комон і держави, 4.533 приватних, і субсидованих комунами й державою парафіяльних шкіл 2,611 (в 1905 р.) По сих школах вчить ся 894.540 дїтей від 6 до 14 лїт. З них 94% вчать ся безплатно. Мова ставить ся по волі комуни.
Обік з сим і по учительських семинаріях учеників вчать усї три мови, на яких може більшіст балакати по тих або других селах. Шкільні біблїотеки теж складаються з тих книжок, якою мовою балакає місцева більшість. Школа працює без всякої централїзації, прислухуючись до потреб і вимог місцевого люду, на ґрунтї волї й національної незалежности й місцевої педаґоґики. Коло кождої школи ученики гуртують ся в ріжноманїтні товариства, гуртам позичкові й зберегательні каси, в які самими дїтьми в 1905 р. внесено було до 12½ міл. франків. Шкільних товариств взаємної запомоги налїчувало ся (за той самий рік) 3.235 з 372.723 членами. Гуртків молодежи за-для охорони звірят налїчуєть ся більш 4.000 і в них 322.365 членів. Є гуртки місцевих рослин, памятників старинних, птацтва і т. ин Всї ті гуртки мають великий культурний вплив і дають бельґійській молодежи по самих глухих селах громадське вихованє. Чимало товариств протиалькогольних. Се все дає здорову, енерґічну, самостійну молодїж, яка вміє спільно працювати й перемагає всї еґоістичні дикі нахили. Учителї й учительки в Бельґії теж не живуть самотно, — серед них сила всяких гуртів, вони часто скликають ся інспектором на живу, користну працю: складають усякі відчити, дискусії й т. и. Вони гуртують коло школи батьків та матерей і ширять між ними раціональні думки за-для вихованя своїх дїтей. Так стоїть народня національна школа й подвійна мова, (а по деяких і потрійна) нїгде не перешкаджає ясному розвитку дїтей а тільки робить школу рідною усьому людови
В Бельґії можна бачити, як усе житє перейняте ідеєю волї, незалежности; усяка централїзація противна бельґійському народови. Обік з незалежностю націй розвинута самодїяльність місцевих громад, комун або общин, які керують усїм місцевим житєм, школами шляхами й т. и. Широкий розвиток комунальної автономії цїлком природне дїло за-для такого свідомого індивідуалїста, як бельґієць. Разом з певною свідомою індивідуальністю, бельґієць вміє шанувати чужу волю, самостійність; ось через що на території Бельґії могли вільно засновувати ся ріжноманїтні орґанїзації та інституції ріжних націй, ріжних соціяльних напрямків і ріжної віри, але здебільшого демократичних по завданям. Бельґія мала цїлком право називати ся соціяльною лябаторією. Тут розвинули ся величезні кооперативні, освітні інституції, — тут же і національне питанє розвязане було цїлком справедливо, і дві нації, з яких складала ся бельґійська людність змогли утворити собі такий осередок, в якім вільно могли економічно богатїти обі нації. За остатні роки знимали ся про позиції за незалежний склад адмінїстративних інституцій, як для флямандцїв, так і для валонів. Се цїлком справедливо, бо всякий адмінїстративний склад мусить бути природно звязаний з психольоґією і етноґрафією народа, а як в Бельґії два народи то їх не може задоволити центрально вироблений склад адмінїстративного правительства правлїня.
Тепер вся Бельґія знївечена страшним лихом, уся она зруйнована, захапана чужими жорстокими руками. Але якаб не була її майбутня доля, можна напевно сказати, що її житєва енерґія, її патріотична свідомість допоможе їй знов утворити собі вільні умови житя, в яких обі нації, сполучені єдністю території, знайдуть знову спроможність утворити найкращі форми одностійного житя.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Канаді.
|