Наш Всесвіт (і його будова)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Наш Всесвіт (і його будова) (1927
Іван Раковський
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Видання товариства „Просвіта“ Ч.714.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 1 zobr.png
 Іван Раковський 
Наш Всесвіт
І його будова.




З 11 образками.



Львів, 1927.
Накладом товариства „Просвіта“.

сторінка

Така вже вдача кожної людини, що вона цікавиться всім тим, що з нею і кругом неї діється. Цею вдачею людина власне й відріжнюється від звірини, яка поза заспокоєнням своїх найблизших життєвих потреб нічим більше й не цікавиться. Ведені цею природною жаждою знання, люде споконвіку стараються розслідити всі прояви та розяснити всі таємниці природи і таким способом повстали й розвинулися ті численні науки про природу, які сьогодня є справжньою гордістю людського духа. Розуміється, що ми всі не можемо займатися такими розслідами, це є завданням особливих вчених, які мають до цього відповідне знання й потрібні засоби. Та обовязком кожної освіченої людини є: старатись довідатися, до яких остаточних вислідів дійшла нинішня наука; а зновжеж обовязком вчених є: своїх співгорожан, занятих іншою працею, загально-доступним способом повідомити про найважніші й найцікавіші висліди своїх дослідів. Уможливити й облегчити такі взаємини між людьми, що працюють науково і тими, що займаються іншою працею, повинні такі освітні товариства, як ось наша „Просвіта“ і задля цього власне закладаються читальні, видаються відповідні часописи й книжки та уладжуються відповідні відчити й виклади. Завдяки цьому сьогодня кожний чоловік без великого труду може поширювати своє знання та стати розумною, освіченою людиною і вкінці заспокоїти свою, кожному вроджену, цікавість.

А безліч є таких важних питань, якими дуже цікавиться кожна освічена, розумна, людина і певно кожному цікаво знати, як на такі питання відповідають вчені, які тими справами особливо займаються.

До таких важних, а цікавих питань належить також між іншими питання: що таке наш всесвіт і як він збудований? Розясненням і розвязкою цього питання займається від давна особлива наука, астрономія, себто наука про Землю, Сонце, Місяць, зірки й инші так звані всесвітні тіла. Астрономи, себто
Образок 1.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 6 zobr.png
Далековид (телєскоп), яким астроном досліджує зоряне небо.
вчені, що займаються дослідами згаданих всесвітних тіл, здавна просліджують цілий наш всесвіт та при помочи ріжних дуже дотепних приладів і способів відкрили й розяснили нам вже багато дуже цікавих та дивних річей і проявів. Одначе про це ми тут не будемо розказувати, бо хто хоче про це довідатися, може сам легко прочитати у котрій-небудь загально-доступно написаній астрономії, а такі книжочки вже маємо і в нашій, українській мові. Останньою метою всіх тих дуже трудних, а по мистецьки ведених, астрономічних дослідів є: докладне пізнання будови цілого нашого всесвіту. В останніх літах астрономи особливо ревно займаються розвязкою цього таємного питання і безперечно обовязком кожного освіченого чоловіка є знати, до яких вислідів дійшла в цьому напрямі сьогочасна наука. Задля цього ми й бажаємо отсе розказати вкоротці про цю справу.

Та насамперід пригадаймо собі те, що ми вже всі добре знаємо про цей наш світ.

Загально відомо, що цілий наш всесвіт складається із багатьох так званих „всесвітних тіл“. Для нас найважнішим таким всесвітним тілом є перш за все наша Земля, бо на ній ми живемо, на ній працюємо і на ній ми колись спочинемо, після нашого коротенького життя. Всі добре знаємо, що наша Земля є великим тілом, таким круглим як куля від круглів або той мяч, яким бавляться наші діти. Ми знаємо, що ця наша земська куля в порівнанню до чоловіка безмежно велика, бо промір її виносить около 12.750 кільометрів, себто кругло 1700 миль. Значить, колиби ми нашу Землю представили кулею о промірі довгім на один метер і хотіли на ній представити наші найвисші гори, то вистарчилоби на відповідних місцях нашої кулі насипати дрібного піску, а найменча порошинка, яка впалаби на цю кулю, булаби в порівнанню до неї сто разів більша, як чоловік супроти нашої Землі. Так, справді, чоловік це нікчемна порошинка супроти Землі, та всеж таки ця порошинка спостерігає все, що кругом неї діється та старається все те вияснити й зрозуміти. Така вже сила людського духа і цею силою слід користуватись та немарнувати її. Але вертаймо до нашої Землиці.

Це велике, кругле всесвітнє тіло утворене із скал, а скали із ріжного каміння: вапняку, ґіпсу, креміння, глини та багато інших. Значна частина поверхні нашої Землі покрита водою, але ця вода навіть в найглибших морях сягає ледви до глибини девятьох кільометрів, значить, в порівнянню до величини цілої Землі кількість води на ній дуже мала. Крім цього наша Земля обгорнена довкруги ніжним повітрєм або воздухом, та хоч грубість цеї воздушної покриви доходить здається до 200 кільометрів, то в порівнанню

Образок 2.


I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 8 zobr.png
Земля і мясць у всесвітному просторі.
Більша куля представляє тут нашу Землю, а менча наш Місяць. На цьому образку вони поменчені 320 міліонів разів і відповідно до цього вони тут повиині бути віддалені від себе на один метер, на нашому образочку це віддалення майже трийцять разів менче.


до величини цілої Землі і цього повітря не надто так багато. Та всеж таки ця незначна кількість води й повітря на Землі уможливлює на ній істнування живих сотворінь: ростин, звірят і людей, які скрізь розсіяні по цілій її поверхні. А з усім тим добром, яке є на нашій Землі, вона обертається довкруги себе так, начебто була настромлена на якійсь невидимій оси. Наслідком цього обороту кожне місце на поверхні Землі безупину то звертається до Сонця, то відвертається від нього і через те повстає день і ніч, які заєдно чергуються із собою. Крім цього наша Земля кружить безупину кругом нашого Сонця, все по тій самій дорозі та все в одну сторону, начебто вона була привязана до нього якимсь невидимим ланцюхом, у віддаленні около 150 міліонів кільометрів, себто 20 міліонів миль. Значить, колиб ми хотіли залетіти до Сонця яким літаком, що летить два рази скорше від поспішного поїзду, то требаби летіти приблизно сто літ без перестанку день і ніч, щоби вкінці залетіти до цеї мети. Розуміється, що це неможливо, але таке обчислення дає нам спромогу зрозуміти ясно, як дуже далеко від нас до нашого Сонця. У такому то віддаленні наша Земля кружить довкруги Сонця так швидко, що по році вона вертає знов назад на те місце, де була перед роком. Ця дорога довга майже на 940 міліонів кільометрів, себто 125 міліонів миль. Щоби у протягу одного року зробити таку велику дорогу, наша Земля мусить гнати зі скорістю майже 30 кільометрів на кожну секунду, на кожну хвилиночку. Колиби ми літаком могли й хотіли тією самою дорогою облетіти довкруги нашого Сонця, то ми мусілиби летіти більш як 600 літ, день і ніч без купину! Чи хто з нас зваживбися на таку шалену дорогу? Навіть колиб наш літак був так уладжений, що в ньому можнаби вигідно жити, ми за ціле наше життя не переїхалиб навіть і десятої частини цеї дороги, а наш літак, по більш як півтисячлітній мандрівці, хиба тільки з нашим трупом, вернувби назад, на те місце, звідкіля виїхав перед 600 літами! По такій-то безмежній дорозі кружить наша Земля довкруги нашого Сонця і таку-то довгу дорогу пробігає вона у протягу одного року!

Та наша Земля не одинока крутиться оттак довкруги Сонця посеред всесвітнього простору, бо має вона багато товаришів долі й недолі, які разом з нею ділять її судьбу. Перш за все, крім нашої Землі, є ще сім інших всесвітних тіл, які так як наша Землиця кружать довкруги нашого Сонця. Ці посестри нашої Землі ми називаємо планетами або нестійними зірками, через те, що деякі з них ми бачимо на зоряному небі в виді зірок, які відріжнюються від звичайних зірок тим, що заєдно змінюють своє положення. Мабуть і нетреба згадувати, що всі непостійні зірки або планети, так само як і наш місяць, світять світлом не своїм власним, а позиченим від Сонця, якого проміння відбиваються мов від зеркала від їхньої поверхні. Оттак враз із нашою Землею кругом нашого Сонця кружить вісім великих планет; ось вони у свойому черговому порядку: Меркур, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Всі ті планети є з такого самого матеріялу, всі мають таку саму круглу постать, всі крутяться довкола своєї оси в той самий бік і всі кружать довкруги нашого Сонця в ту саму сторону. Тільки не всі вони однаково великі: найменчий Меркур майже 20 разів менчий від Землі, Венус і Марс майже так великі як Земля, інші планети значно більші від неї, а найбільший Юпітер майже 320 разів більший від нашої Землі.

Так само неоднаково віддалені планети від нашого Сонця: найблизший Меркур, віддалений від Сонця майже три рази менче як наша Земля, а саме на 58 міліонів кільометрів, другі чим раз дальші, а останний Нептун 30 разів більше віддалений від Сонця як наша Земля, бо кругло на 4500 кільометрів.

В додатку всі планети крім Меркура і Венери мають ще місяці, себто малі всесвітні тіла, які кружать довкола планет так, як вони довкруги Сонця. Наша Земля і Нептун мають тільки по одному місяцеви, Марс має їх два, Уран чотири, Юпітер девять, а Сатурн аж десять місяченьків.

Та крім згаданих вісьмох великих планет є ще дуже багато маленьких планеток, які густим роєм кружать довкруги нашого Сонця, поміж Марсом і Юпітером. Всі ці планетки так малі, шо їх промір звичайно не доходить до довжини сто кільометрів, а деякі з них не більші від якої небудь нашої невеличкої гори. Через те й їх трудно доглянути навіть через найбільші далековиди так, що хоч до тепер відкрито їх майже півтора тисячки, ми можемо бути певні, що по правді їх є далеко більше.

Вкінці, крім тих всіх згаданих великих і дрібних планет, кружать довкруги нашого Сонця ше й так звані комети і метеори, які не є нічим іншим як тільки хмарами дрібних камінюк. Ці хмари дрібного всесвітного каміння кружать довкруги Сонця в ріжних напрямах і то так, що раз дуже зближуються до Сонця, то знов незвичайно від нього віддалюються. Приблизившись до Сонця, комети так як і планети світять світлом соняшним, відбитим від себе, мов від зеркала і тоді ми їх можемо бачити. Хмари дрібних камінюк, метеори, цілком невидні для нашого ока. Одначе, коли така мала камінюка так зблизиться до нашої Землі, шо пролітає через наше повітря, тоді вона наслідком тертя об повітря розжарюється і запалюється та посеред темної ночі видається нам спадаючою зіркою.

Та годі нам довше задержуватися над тими всіми, хоч як цікавими річами, ми тільки хотіли пригадати, що всі ті всесвітні тіла, які кружать довкруги нашого Сонця, а саме: великі й малі планети, комети й метеори, враз із нашим

Образок 3.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 11 zobr.png
Порівнання величини Сонця й його планет.

Сонцем, творять одну спільну громаду, одну родину всесвітних тіл, яку називаємо нашим „соняшним світом“. Осередком цього нашого світа є наше Сонце. Це могутнє всесвітнє тіло є велитенською кулею, майже півтора міліона разів більшою від нашої Землі, а так горячою, що теплота на її поверхні доходить до сім тисяч ступнів Цельзієвого тепломіра. Серед такого пекольного жару на поверхні цього могутнього всесвітнього тіла уносяться розжарені горючі пари наших найзвичайніших металів і тих первнів, з яких утворені наші найзвичайніші скали. Значить, і Сонце утворене з тих самих матеріялів, що і наша Земля.

Ось такий наш соняшний світ, в якого склад входить і наша Земля. Який він великий, можна уявити собі на основі згаданих вимірів величини Сонця і планет та їх взаїмного, віддалення. Одначе це так великі числа, що їх тяжко зрозуміти як слід, задля цього спробуймо представити собі наш соняшний світ простим, а наглядним способом.

Поставмо посеред рівного поля можливо найбільший гарбуз і нехай він представляє нам наше Сонце. Коли цей гарбуз буде широкий на три четвертини метра, то його промір буде два тисяч міліонів рази менчий від проміру Сонця. Отож, шоби відповідно до величини того гарбуза представити величину й віддалення тих всіх планет, які кружать довкруги нашого Сонця, треба покласти: замість Меркура зернятко гірчиці у віддаленні двайцять вісім метрів від нашого гарбуза, замість Венери зернятко звичайного гороху у віддаленні сорок вісім метрів, замість нашої Землі зернятко трохи більшого гороху у віддаленні сімдесяти двох метрів, замість Марса треба покласти зернятко конопляного сімени у віддаленні сто десять метрів від гарбуза, малі планети требаби представити смугою дрібонького піску, широкою на трийцять метрів, а розсипаною довкола нашого гарбуза у такому віддаленні, щоби найблизші зернятка були віддалені від гарбуза на сто сімдесяти метрів, а найдальші, скрайні, на двіста метрів; замість Юпітера требаби покласти велику помаранчу, у віддаленні триста вісімдесять метрів від гарбуза, замість Сатурна ненадто велике яблоко у віддаленні сімсот пятидесяти метрів, замість Урана велику круглу сливку у віддаленні тисяч сто трийцять метрів, а замість останньої планети, Нептуна, треба покласти велику вишню, у віддаленні кругло двох кільометрів від того гарбуза, який представляє наше Сонце. Колиб тепер нам вдалося всі ті річи, які представляють нам згадані планети, вправити в рух довкола себе й довкруги того гарбуза, тоді ми малиб малий образець нашого Соняшного світу, очевидно поменчений два тисяч міліонів разів. Володарем цього нашого світу є наше Сонце: воно своєю могутньою силою держить всі планети при собі й недозволює їм відлетіти в безвісти, воно своїм сліпучим світлом розяснює вічну темряву, в якій ці планети погружені, воно вкінці своїм безмірним теплом огріває та хоронить їх від цілковитого замороження безграничним зимном всесвітнього простору. І тільки завдяки могутній силі соняшного світла й тепла, можуть жити на нашій Землі ростини, звірята й люде, які мусілиб негайно погинути,колиб воно погасло. Знаючи, що наша Земля є такою самою планетою як багато інших, що кружать довкруги нашого Сонця, нам мимохіть приходить на думку питання: чи й на других планетах жиють також такі самі або подібні живі сотворіння? Багато вчених розсліджувало вже цю справу, одначе до тепер ми незнаємо про це нічого певного. Правда, на найблизших планетах, Марсі й Венері, обставини дуже зближені до тих, які є на нашій Землі, там є і вода й повітря і теплота можлива для життя, одначе навіть найліпшими далековидами не можна там доглянути ніяких слідів істнування, якихнебудь живих істот, просто через те, що ці прилади надто слабі, щоби ними можна доглянути такі маленькі річи.

Ось так збудований наш світ і, коли ми це знаємо, то нам мимоволі насувається питання: чи цей наш соняшний світ є одиноким посеред цілого всесвітнього простору, чи ні ? Отож із наукових дослідів показується, що всі зірки, які ми бачимо на нашому небі серед погідньої зоряної ночи, крім згаданих планет, є такими самими всесвітними творами, як наше Сонце. Всі ці, так звані постійні зірки, є сонцями, а наше Сонце є одною із безчисленних зірок! Якжеж це можливе, коли прецінь зірки такі малесенькі, а наше Сонце таке безмежно велике? Та подумаймо тільки хвилинку над цею справою. Коли ми стоїмо на одному місци і дивимося на чоловіка, який від нас віддалюється, то ми мусимо завважати, що чим він більше від нас віддалиться, тим менчим він нам видається; коли той чоловік віддалиться від нас на пів милі, то буде видаватися так маленьким, як невеличка комашка. Розуміється, всі добре знаємо, що чоловік, який від нас віддалюється, не маліє в дійсности, а це нам тільки видається, бо наші очи вже так уладжені, що із віддаленням все видається нам менчим. Отож, коли зірки є звичайними сонцями, а видаються нам такими маленькими, то це тільки знак, що вони дуже далеко від нас віддалені. Справді із докладних, а дуже дотепних помірів показується, що найблизші зірки віддалені від нас кругло триста тисяч разів дальше як наше Сонце! Це такі страшні віддалення, що годі вже їх вимірювати кільометрами. Через те для мірення віддалення зірок придумали вчені інші догідніші способи. Найчастіше уживають до цього скорости світла. Як відомо світло, так як і електрика, перебігає в одній секунді більше як триста тисяч кільометрів. Ось так приміром, щоби дійти від Сонця до нашої Землі, промінь світла потрібує кругло вісім мінут часу. Отож, щоби дійти до нас від найблизшої зірки, потрібує світло кругло чотири роки! Ми таки так і кажемо, що найблизша зірка віддалена від нас на чотири роки світла, або чотири світляні роки. Легко обчислити, що за один рік промінь світла проходить кругло девять і пів біліонів кільометрів (9.500.000,000.000 км.), значить, найблизша зірка віддалена від нас приблизно на сорок біліонів кільометрів! Такі безмежні віддалення годі собі ясно зобразити. Колиб ми хотіли покористуватися нашим попередним порівнанням і наше Сонце представили великим гарбузом поставленим посеред майдану у Львові, то найблизше сонце представлявби нам такий самий гарбуз віддалений від львівського майдану майже два рази дальше як промір цілої нашої Землі. Такі величини ще для нас за великі для ясного зрозуміння, для того представмо наше Сонце кулею о промірі десять разів меншім від проміру великого гарбуза, себто звичайним яблочком. Отож, колиб ми те яблочко, що представляє наше Сонце, поклали на майдані у Львові, то найблизшу зірку представилоб нам друге яблочко, віддалене від Львова около два тисячі кільометрів, себто покладене приміром посеред майдану в Баку над Кайспійським морем, або в Оренбурзі, де карався на засланні наш кобзар Тарас Шевченко. Колиб ми наше яблочко, що представляє наше Сонце, поклали серед майдану у Київі, то друге яблочко, що представляє найблизшу зірку, треба покласти на майдані в Льондоні або Парижі. Так приблизно віддалені усі инші зірки одна від другої, а коли ми бачимо їх на зоряному небі так близенько побіч себе, то це теж видається нам тільки задля їх незвичайно великого віддалення. Розуміється, що інші зірки віддалені значно дальше від нас. І так є багато з них, які віддалені від нас на кілька або кільканайцять та ше більше на сотки, а то й тисячі світляних років. Найдальші зірки, а тих є саме як найбільше, віддалені від нас приблизно на двайцять тисяч світляних років! Ми своїм слабим людським розумом не годні собі ясно представити такі страшні віддалення. Подумаймо тільки, що коли ми сьогодня в ночи побачимо такі зірки, то їх проміння світла, які в тій хвилині дійшли до нашого ока, вийшли від тих зірок ще перед двайцять тисяч літами! Коли котра із тих зірок мала планету, на якій жиють такі розумні сотворіння, що при помочи особливих, нам ще невідомих далековидів, можуть доглянути те, що діється тут на нашій Землі, то вони сьогодня бачилиб те, що діялось у нас ще перед двайцять тисяч літами; вони бачилиб, що на нашій Землі ходять якісь звіроподібні люде, нагі або вкриті невиправленою звірячою шкурою, що вони живуть мов дикі звірі по печерах, що вживають сокирок і ножиків вилупаних із креміння; вони бачилиб дивних звірів, які вже давно вигинули на нашій Землі, вони бачилиб те все і дивувалися, які на нашій Землі ще дикі й некультурні обставини. А тимчасом у нас те все було ще перед двайцять тисяч літами. Тепер у нас вже обставини цілком інакші. Тепер у нас розвелась так звана культура й цівілізація: люде ходять вбрані в складних убраннях, вироблених особливими машинами, живуть в мистецьки збудованих, вигідних домах, їздять дивоглядними залізницями й автами, ба й літають в повітрю літаками, порозуміваються із собою на тисячі миль в одну мить при помочи чудних приладів: телєґрафів, телефонів і радіо, та завдяки високо розвиненим ріжним наукам, доконують багато ріжних інших див. Тільки в деяких, ніби культурних країнах панують розбій, гнет і насильство, без порівнання страшнійші, як за давних диких часів...!

Але вертаймо до наших зірок! Як ми вже згадували, всі зірки, що їх ми бачимо на погідному вечірному небі, є такими всесвітними творами як наше Сонце. Всі добре знаємо, яка безліч тих зірок на нашому небі, а при помочи добрих далековидів можна доглянути далеко більше зірок, яких голим оком ми ніколи не можемо побачити, та ще більше зірок відкривають тепер при помочи відповідних світлин (фотоґрафій) зоряного неба, бо світлинні (фотоґрафічні) пластинки далеко більш вразливі на проміння світла як людське око, хочби узброєнє і найліпшими далековидами. Таким способом відкрито дуже багато зірок, так що сьогодня вже начислюють їх кругло пять тисяч міліонів, а в дійсности напевно є їх далеко більше. Оттак наше Сонце не є самітне у всесвітньому безмежному просторі: воно має

Образок 4.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 16 zobr.png
Частиночка Чумацької або Молочної Дороги, коло зірки Денеб в громаді Лебедя.
безліч побратимів і товаришів долі й недолі, а всі вони є такої самої постаті, себто круглі мов мяч або куля від круглів, і всі є утворені з того самого матеріялу, себто з такого самого як і наша діла Земля. Одначе не всі вони є однакові. Перш за все не всі вони однакової величини. Правда, вже голим оком ми бачимо, що одні зірки є більші а другі менчі, одначе це нічого немає спільного з їх дійсною величиною. Навіть дуже велике сонце буде видаватися малесенькою зіркою, коли тільки воно буде дуже далеко від нас віддалене, і противно, дуже мале сонце може нам видаватися дуже великою зіркою, коли тілько буде близько нашого Сонця. Та вчені мають дуже дотепні способи, при помочи яких можна досить докладно обчислити дійсну величину зірок. Отож із тих обчислень показується, що наше Сонце є одною із найменчих зірок, бо багато зірок є кількадесяти або й кількасот разів більші від нього, так що наше величаве й могутнє джерело світла й тепла належить до найменчих зірок нашого зоряного світа. Відтак знаємо вже також, шо не всі зірки є однакової будови, бо не у всіх цей матеріял, з якого вони утворені, є в такому самому стані. Це залежить від степені розжарення цего матеріялу, з якого утворена дана зірка. Пате Сонце розжарене на поверхні до сімох тисяч степенів тепла (після Цельзієвого тепломіра) і через те воно ціле є з густавоплинної маси, а на поверхні вкрите грубою верстою гарячих розжарених пар. Багато зірок є так само збудованих, а всі вони так як і Сонце світять жовтим світлом. Одначе приглядаючись зіркам посеред ясної ночи ми бачимо, ідо крім загалу зірок, які світять жовтим світлом, є багато таких, які світять білим або червоним світлом. Докладні досліди виказали, що білі зірки є далеко горячіші від нашого Сонця, наслідком цього вони є утворені із пар, розжарених до білого жару. Зновжеж червоні зірки є значно холодніші від нашого Сонця, вони є утворені із твердавоплинної маси, що жевріє червоним сяєвом так, як погасаючий вуглик, або остигаюче розжарене залізо. Є певні

докази на це, що дуже багато сонць є цілком холодних, наслідком того вони темні й невидні для нашого ока й астрономи тільки принагідне довідуються про їх істнування. При тій нагоді слід згадати, що астрономи, розсліджуючи зоряне небо, знайшли поміж зірками ще й інші дуже цікаві твори природи. Перш за. все треба тут згадати про так звані „планетарні мряковиння“. Є це великі простори заповнені ніжними слабо світячими парами, які повидиму загущуються і через те починають світити й огріватися. Ті планетарні мряковиння мають дуже ріжнородні види: одні мають постать велитенських однородних куль, у других посеред такої ніжної кулі видно по середині значно густіше ядро, яке світить далеко яснішим світлом, часом так ясним як звичайна зірка, у ще інших видно цілком виразно як з такого яснішого ядра відділюються значно менчі кульочки, які повидиму кружать довкруги нього в шаленому круговороті. Такі ґазові мряковиння займають велитенські простори, далеко більші як цей простір, що його займає наше Сонце із усіми своїми планетами, а з усього того, що ми про них знаємо, ми переконуємося, іцо це є нічо іншого, як тільки ново-утворюючіся соняшні світи: ядро такого мряковиння це народжуючеся сонце, а маленькі кулі, що відриваються від нього, це будучі його планети.

Крім цих ґазових, або планетарних мряковинь, відкрили ще астрономи в останніх часах, посеред безлічи зірок, велитенські простори виповнені якоюсь невідомою, ніжною, темною матерією, що може бути або ніжною якоюсь парою, або ніжним якимсь пилом. Згадані „темні мряковиння“ це могутні кількости первісної матерії, яка загущуючись чим раз більше утворює з часом планетарні мряковиння, що світять ніжним та чимраз сильнішим світлом.

Оттак з усього, що ми тут довідалися, переконуємося, що наше Сонце є членом одної великої громади всесвітних тіл, та з ними творить одну цілість: наш зоряний світ. Знаючи добре будову нашого соняшного світу, ми можемо здогадуватися, що й другі сонця, себто зірки, мають також свої планети, комети й метеори і хоч тих планет ніяк доглянути неможна, то всеж таки є деякі дані, які потверджують їх істнування. Чи на яких планетах других сонць жиють також люде, звірята й ростини, або подібні живі сотворіння, про це ми тепер нічого сказати не можемо.

Але пригляньмося ще трохи близше нашому зоряному світови. Як вже знаємо, він складається із кругло пяти тисяч міліонів сонць. Трудно собі уявити, який великий простір займає ця хмара безчисленних сонць. Ми вже знаємо, що пересічно одна зірка від другої, себто від своїх найблизших сусідів, віддалена на кілька світляних років, а що зірок є дуже багато, то й не диво, що найдальші зірки віддалені від нашого Сонця кругло на двайцять тисяч світляних років. Справді, наша людська уява надто слаба, щоби можна уявити собі як слід цю безмежну віддаль ! Одначе зірки, що творять наш зоряний світ, не уложені рівномірно: вони згуртовані у більші ів менші гуртки і громади, по кільканайцять, кількадесять, кількасот або й кілька тисяч зірок, які називаються зоряними роями. Хтож з нас не бачив, як в гарну літну днину вилітає рій пчіл із вулія? Густою хмарою вилітають пчілки із своєї домівки, а в тій хмарі метушня і гамір! Кожна комашка мечеться на всі сторони, одна переганяє другу, а всі літають у шаленому круговороті. Та мимо цього цілий рій посувається скоро в одному напрямі, зміряючи до місця нового тимчасового осідку. Подібно діється і з зоряним роєм. Зірки такого роя не стоять спокійно на одному місци: вони з ріжною скорістю цорушуюються в ріжш сторони, одні переганяють других, інші віддалюються від себе, інші знов зближуються до себе, та попри те все цілий рій тих зірок сунеться постійно в одному напрямі. Скорість цього руху дуже ріжнородна, бо виносить від одного до пятьсот кільометрів на одну секунду, та загал зірок, в їх числі і наше Сонце, порушуються із скорістю приблизно 20 кільометрів на одну секунду! З цього ми бачимо, що так звані „постійні“ зірки, які виглядають мов золоті цвяшки понабивані на небесному склепінню, в дійсности не стоять на одному місци, а заєдно змінюють своє положення посеред всесвітнього простору. Розуміється, що ізза безмежного віддалення зірок, ми цього руху зірок зауважити не можемо, та вчені мають дуже дотепні прилади й способи, щоби його доглянути й обчислити. Та всеж таки всі згадані зоряні рої творять одну спільну громаду зір. Ця хмара безлічи сонць має постать велитенської плесканки, в якій всі згадані зоряні рої утворюють могутний, слимаковато скручений вал. Зоряні рої, які утворють цю велитенську зоряну хмару, загалом неправильного виду але ті рої, що є на самому обводі зоряної хмари, понайбільше мають вид кулистий і через те їх називають круглими роя ми. Деякі з них є на обводі нашої зоряної хмари, та найбільше тих круглих роїв є, так сказатиб, на самому кінци нашої зоряної хмари, там вони збитим гуртом сягають далеко у безмежний, всесвітний простір так, що найдальші з них віддалені від нас до 300 тисяч літ світла, а може навіть і більше. А всі ці круглі рої зірок, яких начислюють тепер до сотні, це властиво окремішій зоряні світи, хоч що правда не дуже великі, бо складаються пересічно із 50 тисячів до 100 тйсячів сонць. Згадані круглі зоряні рої не стоять також на одному місци, а женуть в сторону нашої зоряної хмари, з шаленою скорістю, яка доходить до 150 кільометрів на

Образок 5.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 20 zobr.png
Круглий зоряний рій в громаді Геракля.
секунду, немов стараючися злитись з нею в одну цілість. Ця скорість в десятеро більша від скорости тих сонць, які утворюють нашу зоряну хмару, а які порушуються пересічно із скорістю майже 15 кільометрів на кожну секунду, наслідком чого згадані круглі рої чим раз більше зближуються до нашого зоряного світа. Та ми не потрібуємо боятися, що ця бистра чета круглих зоряних роїв впаде колись на наш зоряний світ і, або розібє його в прах, або викличе якийсь страшний переворот, Ми можемо бути цілком спокійні, що до цього певно не прийде. По перше, згадані зоряні рої так далеко від нас віддалені, що треба ждати аж цілих 600 міліонів літ, заким вони всі знайдуться в обсягу нашої зоряної хмари. По друге, як знаємо, деякі з тих зоряних роїв находяться вже в обсягу нашого властивого зоряного світу та не викликують в ньому ніяких заворушень. Наслідком цього вчені астрономи є того переконання, що ті круглі зоряні рої, які дійдуть до нашого зоряного світа, розсипаються і злучуються з ним, та повинуються усім тим законам, які в ньому удержують лад і порядок. Злучившись оттак із нашим світом, вони тільки збільшують його велич і красу! Деякі визначні астрономи, як Шейплє, Берже, Бельб і другі, думають навіть, що згадані круглі зоряні рої загалом ніколи не зближуться до нашого зоряного світу, а тільки кружать довкруги нього, мов планети довкруги нашого Сонця. Цей погляд дуже правдоподібний і тепер чимраз більше приймається в науці.

Та пригляньмося ще близше нашому властивому зоряному світови. Дивним дивом наше Сонце враз із своїми планетами займає скромне місце недалеко самої середини цеї могутньої хмари зірок і через те, коли ми дивимося в сторону обох боків згаданої сильно сплощеної зоряної хмари, ми загалом бачимо мало зірок на нашому небі, колиж ми дивимося на зоряне небо в сторону берега нашої зоряної хмари, то ми бачимо безліч зірок, які на нашому зоряному небі творять ніжну мрачну смугу, відому нам під назвою Молочної, або Чумацької Дороги. Всі ті зірки, які ми бачимо на нашому зоряному небі, належать також до зірок Чумацької Дороги і враз з ними творять один спільний наш зоряний світ. Цей наш зоряний світ, світ Чумацької Дороги простягається могутньою слимаковати-скрученою хмарою зірок посеред всесвітнього простору, утворюючи велитенську слимаковато скручену плескайку, яка є по середині найгрубша, при тім в самім осередку трохи вглублена, а до берега чим раз тонша. Промір цього нашого зоряного світа доходить майже до пятьдесяти тисячів світляних років, а ширина його пять разів менча й виносить майже десять тисяч світляних років..

Положім на столі звичайну миску і накриймо її другою такою самою мискою зверненою горі дном, настромім відтак, кругом берега так зложених мисок, багато високих шпилечок із великими головками, які мають нам зображувати круглі зоряні рої, уложім їх цілком густо при березі таких

Образок 6.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 23 zobr.png
Цілий наш зоряний світ з боку, по думці Зедіґера, Кюля і других визначних астрономів.


зложених мисок, а де дальше від того берега тим рідше, представмо собі відтак, що наша плесканка, утворена з обох мисок, звільна повертається довкруги своєї оси, а головки шпилечок, які представляють круглі зоряні рої, зближуються чим раз більше до обох мисок, то будемо мати гарний образець, як приблизно виглядає наш зоряний світ. Могутний і величний цей наш зоряний світ ! Промінь світла, що жене із скорістю триста тисяч кільометрів на кожну секунду, потрібує шітьдесять тисяч літ, щоби перебічи його поздовж, та десять тисяч літ, щоби перейти його впоперек: пять тисяч міліонів сонць, з яких багато є могутніших і ясніших від нашого, а в друге стільки темних і холодних всесвітних тіл, утворює цей наш зоряний світ, а кожне сонце окружене численним почотом ріжних планет із місяцями, та комет і метеорів. — А все те жене в шаленому круговороті в невідому безмежну даль із неймовірною скорістю,

правдоподібно 500 кільометрів на секунду ! Споконвіку цей
Образок 7.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 24 zobr.png
Цілий наш зоряний світ згори, по думці Бельота і других визначних астрономів.
наш світ так істнує, а у протягу цього часу одні сонця стигнуть і завмирають другі натомість утворіюються нові, ясніючи новим свіжим сяєвом, а все в ньому рух і життя! Справді величний і чарівний цей наш зоряний світ!

Та на цьому ще не кінець! Завдяки новітнім могутнім далековидам й іншим дуже дотепним приладам, вдалося

Образок 8.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 22 zobr.png
Великий Віз і Борона-Касіопея.

вченим відкрити у всесвітньому просторі дуже дивні всесвітні твори, які кинули цілком нове освітлення на будов нашого всесвіту. Але починайомо від цього, що ми можемо доглянути самі нашими очами, без ніяких приладів. Отож, погляньмо колинебудь на погідне зоряне небо, а завважимо певно, що зірки на ньому начебто уложені у ріжні, нераз дивоглядні, громади. Одною із таких найбільше відомих зоряних громад є так званий Великий Віз. Ця гарна зоряна громада лежить на північній стороні неба і склададається із багатьох більших і менчих зірок та з поміж них найбільше впадають в очи сім ясних зірок, уложених так, що це нагадує нам немов діточий рисунок воза із зломаним дишлем. Звідси походить і назва цеї цілої зоряної громади.

Віднайшовши на вечірньому небі цю зоряну громаду, звернім увагу на дві перші зірки цього Воза, як раз ті, що лежать напроти так званого дишля. Відтак, в думці, злучім ці дві перші зірки черточкою і продовжім її ще пять разів дальше, як віддалення згаданих зірок, а подибаємо маленьку, а замітну зірку, звану Бігуновою тому, що вона лежить майже якраз над північним бігуном нашої Землі. Колиж ми вже віднайшли також і цю Бігунову зірку тоді злучім із нею останню зірку згаданого „дишля" Великого Воза та поведім в думці цю черточку ще раз так далеко поза Бігунову зірку, а зустрінемо замітну особливу зоряну громаду, яка дуже нагадує нам велику букву М., розложену посеред Молочної, або Чумацької Дороги. Цю громаду зірок називають Бороною або Касіопеєю. Йдучи ще трохи дальше згаданою черточкою, поза Чумацьку Дорогу, ми легко доглянемо на зоряному небі ніжненьку світляну плямочку, так зване „мряковиння Андромеди“. Коли дивитись голим оком на це мряковиїшя Андромеди воно видається нам маленькою, світляною плямочкою, але оглядана сильними далековидами, ця плямочка представляється могутньою, слимаковато скрученою світляною хмарою.

Довгі часи було це мряковиння Андромеди нерозясненою таємницею, але в останніх літах вдалося вченим прослідити та розяснити цю таємницю й сьогодня ми вже знаємо напевно, що згадане мряковиння це могутня, слимаковато гкручена хмара безлічи зірок, це просто другий зоряний світ, такий як наша Чумацька або Молочна Дорога! Цей другий зоряний світ трохи менчий від нашого, бо його промір виносить три четвертини проміру напої Чумацької Дороги, а видається він нам тільки маленькою світляною плямочкою через те, що він від нас дуже-дуже далеко. Обчислено, що цей пооратим нашого зоряного світа віддалений від нас сорок разів дальше, як промір нашої Чумацької Дороги; значить, від цього сусіднього світа до нашого є так далеко, що проміння світла, які виходять з його сонць.


Образок 9.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 26 zobr.png
Мряковиння Андромеди, один з найблизших зоряних світів.
заки дійдуть до нас, мусять гнати безупину майже півтора міліона літ, хоч як знаємо, промінь світла пробігає на кожну секунду кругло 300 тисяч кільометрів або 40 тисяч миль! Ось так, ген далеко у всесвітньому просторі, уноситься другий такий зоряний світ як наша Чумацька Дорога; міліони
Образок 10.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 27 zobr.png
Мряковиння Хортів, зоряний світ, подібний до нашого.

сонць мчиться у ньому у вічному круговороті, багато з тих сонць мають певно свої планети, комети й метеори і хто зна, чи на якій із тих планет не живуть які живі сотворіння, може далеко досконаліші й розумніші від нас?

Та цей наш сусідний зоряний світ зновжеж не одинокий побратим нашої Чумацької Дороги. З уліпшенням астрономічних приладів і способів досліджування вчені відкривають чим раз більше таких світів і сьогодня начислюють їх вже до міліона, а певно є їх далеко більше! Деякі

Образок 11.
I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 28 zobr.png
Мряковиння в зоряній громаді Трикутника, один з зоряних світів; дуже подібних до нашого світу Чумацької Дороги.

з тих зоряних світів є навіть о половину близші від нашої Чумацької Дороги, як згадане мряковиння Андромеди, та багато є далеко-далеко дальше, а найдальші із до тепер відомих віддалені від нашого зоряного світа в десятеро дальше, себто на 300 промірів нашої Чумацької Дороги ! А всі тії безчисленні зоряні світи, віддалені від себе пересічно на 20 промірів нашої Чумацької Дороги, нерозкинені безладно посеред всесвітнього простору: вони уложені щонайбільше в напрямі головної оси нашої Чумацької Дороги, себто так сказатиб понад і під нею, а зате довкруги обводу нашої зоряної плескуватої хмари є їх дуже мало. Наслідком цього уся безліч зоряних світів утворює могутній круглявий стовп, що уноситься посеред безмежнішого всесвітнього простору! Ось тут вже й кінчиться усе дотеперішнє наше знання про будову нашого всесвіту. Певна річ, що із дальшим уліпшенням астрономічних приладів і способів досліджування, ми ще довідаємося багато цікавих і дивних річей, які на разі сповиті перед нами глибокою тайною. Та на основі цього, що ми вже знаємо завдяки дотеперішиим астрономічним дослідам, можемо собі ось гак зобразити будову нашого всесвіту:

Посеред безмежнього всесвітнього простору уноситься велитенська кругляво-стовпувата хмара слимаковато скручених світляних мряковині. Кожне таке мряковитої це окрімний зоряний світ, утворений з міліонів зірок, згуртованих у віддільні рої і громади. Поміж тими зірками одні щойно народжуються, другі саме в повному розквіті своєї величі, інші вже старіються, погасають, а ще інші потахли, замінившись у мертві холодні тіла, а все те жене в безвісти в шаленому круговороті вічного руху. Одним із безлічи тих зоряних світів наш світ, званий Чумацькою Дорогою, а одною із безлісленних тих зірок цього нашого світу є наше Сонце. Кругом цього нашого Сонця кружить багато дрібненьких всесвітних тіл-планет, а одною із них є наша Земля.

Супроти тієї безлічи мої у і них і величних сонць, що утворюють наш всесвіт, наша Земля є малесенькою порошинкою, та всеж таки на тій порошинці живуть люди, для яких вона є безмежним світом! І ця людина, яка є просто нічим супроти величі цілого всесвіту, вона живе, й думає, та мюїм розумом просліджує й розяснює найбільші таємніші природи. Така є могутня сила людського духа ! Уживаймож цеї чарівньої сили нашого духа на пізнання правди та на щастя нашого українського народу й цілої людськости.

сторінка

Хто хоче близше познайомитися із основами науки, астрономії, нехай читає отсі книжочки:

1. Раковський І.: Про Землю, Сонце і звізди. Вид. Тов. „Просвіта“ у Львові 1909 р. Ціна 0•60 зол.

2. Флямаріон К.: Небо. Вид. „Українська Видав. Спілка“. Львів, 1901 р. Вичерпане, можна дістати в антикварнях.

3. Пулюй І.: Про нові і перемінні звізди. Вид. „Укр. Вид. Спілка“, Львів, 1901 р. Ціна 20 гр. Видання автора: Відень 1905. Ціна 1 зол.

4. Наумович В.: Величина й будова звіздяного світа. Вид. „Укр. Вид. Спілка“, Львів, 1901. Ціна 0•20 зол.

5. Раковський І.: Вселенна. Вид. „Загальна Книгозбірня“. Коломия 1922 р. Ціна 1•50 зол.

6. Уайт А.: Розвій астрономічних поглядів. Вид. „Укр. Вид. Спілка“. Львів 1903. Ціна 60 гр.

I. Rakovskiyy - Nash Vsesvit, Lviv 1927 - 30 zobr.png