На Золотих Богів/За земельку
| ◀ Під брамою собору | На Золотих Богів За земельку |
Темна ніч ▶ |
|
Сміялися-танцювали, а молода — плакала: вийшла заміж — та після вінця…
— Люблю тебе, Палазю, да не знаєш за що́?
— Ха-ха!
— „За що́?“ — зацвірінькали на повітці горобці.
— За земельку! — гукнув п’яний сват.
— Ги-ги! От, диво!
— Ми, Паньчуки — музики: граємо гарно, краще всіх; сватаємо дівчат на врем'я, за земельку, плюємо дурням кислооким, що про гріх лементують… Ми понімаєм діло…
Так сказав сват.
Вона плаче-заливається, проти сонця платком сльози втирає, людей не бачить.
— Не кисни, інвалід! — сказав ласкавий молодий, по-гадючому здавивши очима.
Його обсівають; на перелазі дітвора зібралась шажки ловить, та ба, не кидають: овес та конфети дрібнесенькі з колосками зеленими… летять та в воду падають!
— Староста, пані підстароста, благословіть…— Дурень ти, Грицько, вони молоденькі, самі, знаєш, краще… Ну-да. От примєром… Ставянський самогон краще… не сивий, правда?
— Не журися, — каже Гальці, старшій дружці, гнучкий клен, — бо Палазя вмерла, зотліла…
Гудуть бубни, весілля йде…
— Ой гуляй! Самогону, свате, боярам давай!
Торох торох по болоту,
Їде Панько на роботу!..
Вечоріло. Над ставом вода парувала; сизо-жовтий туман жита криє, а болотяні віхи воду дмуть — лихо буде…
— „Лихо буде“, — бубонить бубон на весь куток та до скрипки прислухається.
— За земельку, — долі не буде, — плаче-тужить скрипка з цимбалами і змішує цей плач з п’яними піснями весільними…
— Зустрічай, мати, зятя в хату!..
— Треба, сестро, треба!
— Ой яка хороша буде ніч: хмари через місяць котяться — на погоду! — промовила мати молодої та й задумалася, зажурилася.
А улицею, криком-зиком, весільний поїзд ішов… до молодої в хату, в прийми, за земельку…