На Золотих Богів/Сходка
| ◀ В хаті Штурми | На Золотих Богів Сходка |
Десять ▶ |
|
Обіди. Сонце ллє електрику на обшарпані оселі села Шубовки. Червоно-жовті плями його змішуються з порохом шляху і, здається, занадто старанно одбиваються у собі найтонші дрібнички улиці…
— О, зелений-зелений шпориш, потріскана кора верб, сміття.
І все це присипане подорожнім пилом.
Іде возовиця сіна: помалу, похитуючись, скриплять вози, хтось хрипло гейкає на воли, покрикує на дітвору, а курява, розвішана на тинах, як сіре-сіре полотно, котиться слідом клубком, спинається на горбах у стовпи і — тільки иноді випливе норцем з пилюги якась селянська дитина, гукне — і далі знов селом — сіре полотно…
— Петро, скидай-же сіно да на сход!
— Чуєш?!
— Га?
— Га?!
— Виходь на сходку!
Десятник, обсотаний сірим полотном, побіг далі.
Петро-ж кивнув головою — знак згоди, а його пузата конячка затупала жвавіше: ударив по жижках…
Поїхали.
— Хто скликає? — сердито гукнув Кісіль — чорти його вказив-би… Тут ройка треба поймать, а його мордує…
— Большовики.
— Ум… Чорти червоні приїхали? — Кісіль злісно плюнув і — пішов до зборні.
Сходка клекотіла…
— Наша програма, брати, більшовицька каже, що розкладку повинні платити тільки багаті. Це — закон. Та й з чого бідний заплатить?
— Правильно, товаришу!
— Кого-ж, товариш, щитать багатим?
— Того, хто має більше трьох десятин.
— Кісілі, Тарани, Гордійчуки — от з кого будуть дубасить, а ми, Антон, сірі… Ха-ха-ха!..
— Підтягни очкурню, діду Кісіль!
— Чорте до те, синенько цвіте…
Довго і гарно балакав промовець. Нарешті спинився, запитав: якою-ж стежкою нам іти до кращого життя? За що йде боротьба?
— За волю і життя. Правдивий шлях, товариші, — шлях боротьби… Оце наш шлях.
Петро Цюпка крутнув головою: у його родилася думка — родився шматочок власного життя, такий сіро-жорстокий в своїй основі, що Цюпка чуть не крикнув:— Солодко, брат!
… Дуже просте діло: у Цюпки немає двадцяти процентів трудоспособности! Пішли на завод пана Чорткова!
… Так, так. Кров маленькими струмочками стікала — по бороді, по грудях, я лежав непритомний, а щось сміялось у пасах машини:
— Солодкий сахар… ха-ха…
Почувся гудок і вони пішли робить: хіба що?
— В Цюпки нема двадцяти процентів? Наплювать.
Цюпка підвівсь і рішуче підійшов до столу. Руки його трусились, очі блищали завзятістю і тільки одно ухо під сонцем зашарилось, як у школяра.
— Я… — почав Цюпка, — до стежки… Да. Забастовщик з 905 года і — говорю: в ушах у нас ще й досі дзвонять панські казочки, а кругом, як казав оцей товариш, рабство. Подивіться, батьки, на дітей: багато їх, правда, багато?
— Ми мучимось — нічого, але яка доля наших дітей через десять-п'ятнадцять год?
— Вічні наймити!
— Сини Кісілів студенти, а ми їхні молотники?
Цюпка люто, з болем втопив очі в Кісіля.
Всі притихли.
— Ні, наша стежка — червона… За революцію! От і все…Цюпка схвильований оглянув сходку.
— От, бра, пробрав…
— Правильно, Цюпка!
Сірий Антон обійшов круг столу, догнав дідя Кісіля і — хитро поспитав:
— Діду Кісіль, яка стежка?..
— Мовчить скобло…
Сходка розходилась.
— Здорово, брат, сказав Цюпка — краще од большевика, розумієш, видумав, каже: „наша стежка червона“…
І довго ще було чути селом балачки про червону стежку Цюпки.