У святу недїлю не сизі орли заклекотїли,
Як то бідні невольники у тяжкій неволї заплакали,
У гору руки підіймали, кайданами забрязчали,
Господа милосердного прохали та благали:
„Подай нам, Господи, з неба дрібен дощик,
„А знизу буйний вітер!
„Хочай би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля,
„Хочай би чи не повиривала якорів з турецької каторги!
„Да вже ся нам турецька-бісурманська которга надоїла:
„Кайдани-залїзо ноги повиривало
„Біле тїло козацьке, молодецьке коло жовтої кости пошмугляло!“
Баша турецький, бусурманський, недовірок християнський[1],
По ринку він похожає, він сам добре те зачуває,
На слуги свої, на Турки-яничари[2] зо-зла гукає:
„Кажу я вам, Турки-яничари, добре ви дбайте,
„Із ряду до ряду захожайте,
„По три пучки тернини і червоної таволги набирайте,
„Бідного невільника по тричі в однім місцї затинайте!“
То ті слуги Турки-яничари добре дбали,
Із ряду до ряду захожали,
По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирали
По тричі в однім місцї бідного невольника затинали,
Тїло біле козацьке-молодецьке коло жовтої кости обривали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров християнську забачати,
Стали землю турецьку, віру бусурманську клясти-проклинати
„Ти земле турецька, віро бусурманська, ти розлуко християнська!
„Не одного ти розлучила з отцем, з матерю, або брата з сестрою,
„Або мужа з вірною жоною!“
Визволь, Господи, всїх бідних невільників з тяжкої неволї турецької,
З каторги бусурманської
На тихі води,
На ясні зорі,
У край хрещений,
У мир веселий,
У городи християнські.
|
