Привітання життя (збірка)/Ніч (Антонич)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

Ніч
Не хочу більш писати віршів, складати ямби та трохеї.
Чи вирізьблені в слів мосяжі потрібні ще кому сонети
тепер, коли шпилі найвищі й найкращі падають ідеї,
як правду не мудрці й поети диктують нам, а лиш багнети.

Однак буває ніч погідна, як місяць срібло ллє на сад,
і тишею тебе впиває, пахучим, пінявим вином.
У кого, молодий, у кого тоді шукатимеш порад
заслуханий в дерев говірку, які шепочуть тихим сном.

А ніч, мов мати, над тобою долоню на чоло кладе.
Тоді, щасливий, навіть кривди забудеш і простиш най­гірші
тоді думки квітками пахнуть і чуєш серце молоде,
тоді слова найзвичайніші складаються самі у вірші.