Обличчям до спини (1927)/Анатомічний випадок
| ◀ Обличчям до спини | Обличчям до спини Анатомічний випадок |
Курортна неприємність ▶ |
|
Анатомії автор не любить. Ще не любить автор: самостійних жінок без певних занять; творів письменника Пільняка; паперу на підлозі; ще раз письменника Пільняка й тих, що пишуть під нього. Не любить — і край! А чому не любить — не є важливим.
Не подумайте, однак, що автор є якоюсь суворою людиною, нездатною до високих почувань і емоцій. Навпаки, от є такі речі, що автор в їх просто закоханий. Наприклад — життя. А чому — це теж не є важливим. Про це — як дочитаєте аж до кінця.
Коли в хорого Голюка лікар випадково намацав на місці, де колись було зроблено апендицитову операцію, якийсь підозрілий опух, було вирішено розрізати Голюкові живота та подивитись. І хоча Голюк аж пищав, що в його в тому місці ніщо не болить і не свербить навіть, операцію було зроблено. Зробивши, витягли невеличкий медичний струмент.
Ага! от-тому і не любить автор анатомії, що надто вже це якась точна наука: все заздалегідь відомо, де що знаходиться. Серце з лівого боку, а печінки — з правого. І жодних тобі відхилів. Нудно-ж це!А Голюк пригадав, що років зо три чи чотири тому робив йому операцію в цій самій частині животу лікар Штерман із Київа.
Витягли струмент, зацірували чи залатали Голюка та роздрукували про випадок по газетах.
Анатомія — наука точна. Не дозволяється за нею в правій нижчій частині животу жодних медичних струментів — і струменти усувається. А про дивний випадок обов'язково друкується в газетах, щоб ніхто не подумав, ніби наука анатомія дозволяє якісь відхили від норми, ніби дозволено людям народжуватися й жити з медичними струментами в животах.
Оце так само, коли-б у творі письменника Пільняка раптом жодної старовинної церкви не з'явилося-б, а самий твір не був би підписаний „Никола — на-Посадьях“, — обов'язково про такий випадок у газетах роздрукували-б.
Де точно — там жодних відхилів. І тому, — нудна річ точність.
Лікар Штерман з Київа прочитав про випадок з Голюком, образився і приїхав до наркомздоров'я.
— Ганьбити людину вмієте, а от чи не буде ваша ласка пінцет повернути?
— Чому повернути?
— А тому, що мій він, пінцет. У вас же в газеті й написано, ото-ж будь-ласка, поверніть. Можете собі третю частину вартости затримати, коли такий звичай ще існує.
У наркомздоров'ї також образились:
— Ви що-ж це, пінцета із сліпої кишки до кинутих в автобусі калош рівняєте? А потім, у нас не сказано було, що пінцет. „Струмент“. Можливо, що й ланцет.
Штерман сказав:— Пінцет був. Це я добре пам'ятаю. Він у мене закордонний. А закордонні струменти дорожчі за резинотрестівські калоші. За ними в черзі не постоїш, все одно не дістанеш.
— Ну, то подайте заяву. І з гербовими марками.
Так почалася доба великої боротьби за пінцет.
Так народилася —
„СПРАВА
за витягнутого зі сліпої кишки
пінцета“
І почала пухнути.
Довідавшись про претензію лікаря Штермана, хорий Голюк також звернувся до наркомздоров'я:
— Адже я на його падлюку не скаржився, що він з мене магазин санітарії й гігієни улаштував. Хай! Пролетарському елементові завжди від спеців страждати доводиться. Але коли він вимагає пінцета, то розберіться самі, хто тут більш прав має: він його підкинув, а я, як мати дитину, в собі виносив, та не дев'ять місяців, а чотири роки.
Прийняли від Голюка заяву й од гербових марок звільнили (через бідність).
А місцевий окрздоров'я, дізнавшися також про пінцетову справу, надіслав і од себе заяву:
„Оскільки зазначеного пінцета було знайдено лікарями дорученої окрздравові першої радянської лікарні, окрздрав сучасним рішуче настоює, аби його було напрямовано в розпорядок окрздоров'я для потреб доручених йому лікарських установ“
Таку-ж заяву зробило й бюро пролетарського студентства.Воно зазначало, що операцію було зроблено штатним лікарем бюра. А тому
Довелося, звичайно, призначити комісію. Комісія засідала щось біля двох тижнів і ухвалила:
„З огляду на те, що лікар Штерман указує, як на причину випадку з забуттям пінцету в животі, на перебування в місті банди отамана Гуся, — передати пінцета до музею революції й контрреволюції відповідного окружного центру.
На випадок одмовлення музею від прийняття експонату, повернути такий по належності б. хорому Голюкові, зважаючи на те, що правам лікаря Штермана вже вийшла давність, передбачена відповідними декретами обсягом 3 роки“.
Та коли Голюк звернувся до першої радянської лікарні, за одержанням пінцету, головний лікар похмуро сказав:
— Пінцет? Викинули. Зараз же по операції викинули. Заїржавів він у вас, ні до біса не був здатний.