Обличчям до спини (1927)/У Ларінській окрузі
| ◀ Як трест загинув | Обличчям до спини У Ларінській окрузі |
|
Сессія закінчилась. Тов. Петренко склав речі й поїхав до дому.
Після двох тижнів засідань і комісій було приємно спочинути хоч кілька годин у поїзді. А там знову — праця й праця.
Тов. Петренко дуже швидко заснув.
Переїздячи од станції до окрвиконкому (прийшов поїзд удень, і треба було поспішати на посаду), помітив тов. Петренко цікаву сцену. Перед напіврозваленим кооперативним будинком, де раніш було написано „Сільський Господар“, стояла невеличка юрба. Кілька людей тягли на дах вивіску. І на тій новій вивісці стояло:
„Крестьянский Господин“.
Тов. Петренко дивуючись, стиснув плечима, але спинятись не було рації. На гаючи часу, тов. Петренко попрямував до окрвику.
В передпокою на долівці було розкладено кілька примірників газети „Вісти“. Діловод, ставши навколішки встромлюючи квача в макітру з чорнилом, займався дивною працею: на кожному примірникові до другої літери на головку примальовував якогось бублика. Получалося не „Вісти“, а „Вести“.
— Що це ви робите, товаришу? — здивовано спитав Петренко.Діловод злякано озирнувсь на двері голови окрвику й прошопотів:
— Наказ такий вийшов. Забезпечення інтересів нацменшостей. Згідно з статистикою.
Дивуючись далі й далі, тов. Петренко зайшов до кабінету. Невідомий йому чоловік приймав прохачів. Петренко став непомітно в кутку й почав слухати.
Відвідувачів було двоє: дядько з округи й робітник з міста.
— Так ми нащот трахторів у наше село довідатись… — говорив дядько.
— Тракторів? Підіть до селянського будинку. Там розкажуть.
— Та де ж воно? — питав дядько: — ходив — ходив, всеньке місто виходив, ніде нема.
— Там само він, де і раніш — похмурився голова окрвику.
— Хіба? А там щось інше написано… християнський дім, чи що.
— „Дом крестьянина“. Це й буде по нашому „Селянський будинок“.
— Тю! А я гадав, чи не на попів там часом висвячують… так це сельбуд і є? А навіщо його перехрещували?
Голова урочисто повернувся до великої діяграми, що висіла по-за його спиною.
— Бачите, статистика каже, що в нашому місті українців лише 40 процентів; решта — росіяне — складають більшість. З якої речи ми мусимо пригнічувати їх, накидаючи їм чужу мову? Адже кожну вивіску читають з 10 людей — 6 росіян 4 українці. Яку частину легше, по вашому, навчити іншої мови? Зрозуміли?
Дядько почухав потилицю, сказав „воно дійсно“ і пішов до дверей.