Обрії поезії/Одна нога в стременах

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

 Одна нога в стременах...
Сніги. Вітри. Зима.
Розрубані рамена
І голови нема.

А кінь стоїть і дремле:
— Куди-ж його іти?
До болю вгрузли в землю
Залізні попити.

Поглянув скоса оком:
— Коли-б уже сідав!
І знову дрібним кроком
У далеч почвалав.

Іде, іде снігами
На південь, північ, схід,—
А вслід червоні плями,
А вслід червоний лід.

Іде, іде і стане
До місяця ірже:
— Невже-ж таки не встане?
— Невже?

Одна нога в стременах.
Сніги. Вітри. Зима.

Розрубані рамена.
І голови нема...

Ще вчора був веселий:
Не думав, що—кінець...
Сьогодні-ж—леле!
 Мрець...