Обрії поезії/Очерет мені був за колиску

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Обрії поезії (1927
Д. Фальківський
Очерет мені був за колиску
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

 Очерет мені був за колиску;
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську...
Я люблю свій зажурений ліс...
Що там тропики,
 пишні пампаси?
Загляніть-но у пущу до нас!..
Я оддав-би за неї одразу
І Тибет,
 і Урал,
 і Кавказ...
А поліське похмуре болото?—
Пів-Полісся вода залила...
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клаптик села.
Хоч у злиднях живемо,
 у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш,
 і летиш на човні.
А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі.
Ну, скажіть, в кого серце гаряче

Як весну по весні не любить?

І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни...
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім заспіві свята весни.
Тільки слухай, як хвилі хлюпочуть,
Як нестримана повідь гуде:
Зайвий рух—
 і за обрій заскочиш;
Зайвий рух—
 і навік пропадеш.

А коли зарегоче негода,—
О, тоді не кепкуй із води...
Як для неї, чортяки, не вгодиш—
Ох, зазнаєш-же, брате, біди.
І втікаєш тоді яко мога,
Щоб скоріше на беріг з човном,
Бо ні віра в могутнього бога.
Ні чорти не поможуть все’дно.
Попокрутить тебе,
 поповертить.
Зажене, де й Макар не бував:
Не одного закрутить до смерти,
Не одна пропаде голова.

Проковтнуть сивоусі тумани
В свою пащу тебе і човна.
І ніколи-
 ніколи...
 не встанеш
У болоті із глейкого дна.

А на ранок, як сонце прогляне,
Як затихнуть горласті вітри,—
Тільки хвилі гудуть неустанно
Й ряботинням болото ятрить.
Та на березі ходить, блукає
Півсела, заглядаючи в синь.
—Ну, а може таки приблукає
На човні чоловік, або син.

А пізніше:
 плачі, голосіння...
А пізніше: жалоба в селі.
Не один... не одна на колінях
Лає бога святого без слів.

Так гартує природа до бою
Нас із самих малесеньких літ.

Ми зрослись, побратались з водою.

І живемо, як вміємо жить.
І не дивно, що любимо змалку
Буйну воду і буйні пісні...
Наше серце—
 це серце рибалки,
А життя наше—
 книга борні...