Обрії поезії/Та й піду-ж я за місто

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Обрії поезії (1927
Д. Фальківський
Та й піду-ж я за місто
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

 Та й піду-ж я за місто, в село,—
Там, де межі здіймаються круто.
Там, де вітер сухим помелом
Замітає шляхи позабуті.

Поклонюся я низько житам:
 „Ви простіть мене, блудного сина,
Що я вас проміняв, прогадав
На сирени, на брук, на машини...

Проспіваю я пісню весні:
„Гей, ти весно! Розпатлана весно!
Заплету в твої коси пісні,
Пов’яжу із квіток перевеслом.

Проспіваю про гамір машин,
Пригадаю минуле з болем.
Розкажу, що в селянській душі
Не умруть ні волошки, ні поле...

Як закапають сльози з очей,—
Упаду я на лан соковитий,
Пригорну до сухотних грудей
Зеленаве у кучерях жито.

Кожен колос обмию в сьлозах.
Обцілую цілунком журливим

І намистом розсиплю слова
Про життя, про своє, про бурхливе.

Позбирають намисто вітри
І нанижуть одне до одного...
Я-ж вернуся ізнов до вітрин,
Я-ж вернуся до міста чужого.