Привітання життя (збірка)/Об’явління

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Богдан-Ігор АНТОНИЧ

Привітання життя
Богдан-Ігор Антонич
Обявління
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Обявління
Я ждав так довго, я ждав на хвилю ту,
як врешті зрозумію життя таємний глузд,
зівялий лист незнання, мов буря, розмету
і роздеру безвісність, мов плахту, нагамуз.

Землі закриту книжку в обгортці синій неба
з дрижанням від напруги руками розгорну.
Під бачення серпами падуть ниць мряки стебла
і світла сніп розвиднить кімнату днів курну.

Я ждав на цю хвилину, що тишею велична,
яка пробє прозрінням усе нове й старе,
яка мовчущим криком німих очей закличе
і обрій в безкрай неба двигне гір двигарем.

Вночі пішов на зустріч, де поле й ліс суміжні,
і в свисті бур побачив десь вогняні стовпи.
У блискавок пурпурі стояв на роздоріжжі
заслуханий, задивлений поет — сліпий.