Ой зацвіла калинонька у темному лузі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ой зацвіла калинонька у темному лузі
Джерело: Соціально-побутові пісні /Упоряд. і передм. О.М.Хмілевської; Іл. худож. В.Є.Перевальського, А.Ф.Павленка.– К.: Дніпро, 1985.– с.27.: ілюстр.– (Б-ка укр. усної нар. творчості) [1]  
Про текст
Назва: Ой зацвіла калинонька у темному лузі
Записано в: Роменський пов. на Полтавщині
Дата запису:
Записувач:
Записано від:
Жанр: козацька
Опубліковано в: Українські народні пісні. Пісні суспільно-побутові. К., 1967., с. 75-76
[[Зображення:|180px]]


ОЙ ЗАЦВІЛА КАЛИНОНЬКА У ТЕМНОМУ ЛУЗІ

Ой зацвіла калинонька у темному лузі,
Тепер моя головонька і серденько в тузі.
«Чи не жаль тобі, мій батеньку, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!
Чи не жаль тобі, моя матінко, як я піду в чужу стороночку
Та погублю свою головочку? Жаль, жаль тобі буде!»
Ой плаче і жалкується старий батенько і старая матінка,
Та до воза вони доходжають, до молодого козаченька.
Ой не плаче, не жалкується молода дівчина:
Виводить вона вороного коня,
Подає козакові турецькую зброю,
Питає, словами промовляє:
«Ой коли ж тебе, серденько, ждати?»
«Як стане на степу вітер повівати,
Очерет та тирсу по степу розсипати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по Дніпру хмара походжати,
Старий Дніпр дощем полоскати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Як стане по небу грім грімувати
Та стане блискавками небо засипати, —
Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати;
Та принесе мене не мій кінь вороний,
Та принесе мої кості вітер буйний.
Тоді питай вітра буйного:
«А де подівався молодий козак?»
А вітер буйний ув одвіт промовить:
«Ой лежав козак убитий та у полі під рокитою,
У чужій стороні, у чужому краю,
А я побачив, що він у чужій стороні,
Та й приніс козакові кості у рідний край!»

Примітки та походження[ред.]

  1. Друкується за виданням: Українські народні пісні. Пісні суспільно-побутові. К., 1967., с. 75-76