Опихане, пане? (Шашкевич)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опихане, пане?
Маркіян Шашкевич
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Написання: 1840

Опахане, пане?


При битім гостинці липа зеленіла,
Під липою баба жебруща сиділа.
Дасть хто кусень хліба, то «Отче наш» каже,
Ще й «Богородице», сли платок розв’яже
Хто, з торгу йдучи, і в жменю гріш вложить.
Часом молодухам з бобу поворожить.
Аж глянь! Шляхом дідич суне четвертою —
Гладун, петльованець, кругленький собою,
Як гарбуз, му лице, а руки, як тісто,
Червений, як ридза, під горлом звисисто.
«Гей, бабо! — галасне нероба неробі, —
Чверть проса дарую!» — миттю руці обі
За пояс засунув і поклону ждає.
Ще ж добре, що з лихом в дарунку й не лає.
А баба лінива й на ноги не встане,
З гнізда запитала: «Опихане, пане?»
А пана, як спарив, як лопух, надувся,
Сили жар ним накриєш, з надієв минувся.
І баба минулась, не підвела носа,
Не мала ні каші, ні пшона, ні проса.