Орфей і Еврідіка/II
| ◀ Перший акт | Орфей і Еврідіка пер.: Є. Дроб'язко Другий акт |
Третій акт ▶ |
|
Дика місцевість біля входу в Тартар.
Хор демонів і фурій, пізніше Орфей.
ХОР. Хто це, хоробрий, смів
Нас розбудить од снів,
В наших хмурних ярах,
В Тартару злих вратах,
Геть скинуть страх?
Чорна мла
Царства зла,
Ти обів'єш посла!
Ревом на три роти,
Цербер, не пустиш ти
В Тартар пройти!
/ Орфей з'являється на вершку скали, граючи на лірі, і повільно виходить уперед, спускаючись після кожної фрази. /
ОРФЕЙ. Зворушіться струмом ридань, духи…
ХОР. Ні!
ОРФЕЙ. Тіні…
ХОР. Ні!
ОРФЕЙ. Привиди ночі!
ХОР. Ні!
ОРФЕЙ. Зверніть, зверніть ви очі
До моїх палких зітхань!
ХОР. Хто тебе гнав сюди:
В царство тіней іди!
Тут страшний світ блідий
Сліз, голосних ридань,
Зойків, тяжких страждань
І катувань!
ОРФЕЙ. Ах! Той пломінь, що серце жалить,
В сотні раз ще лютіше палить!
У вас нема катувань,
Подібних до моїх вчувань…
ХОР. Плаче він, бідний, сам
І проти волі нам,
Нашим лихим серцям,
Злу підкоряє лють
дивним сльозам.
ОРФЕЙ. Серця жалі
І печалі
Заспокоять вашу лють,
Ах, благання,
Побивання
Доброти вам увіллють!
ХОР. Ніжний, ясний мотив,
Любий принадний спів
З лагідних тоскних слів!
Нам вгамував співець
Злобу сердець!
Хай же під землю йде!
Скрізь його шлях веде!
Нас він в полон узяв,
Поки пісні співав,
Він подолав!
/ Під час цього хору врата підземного царства відкриваються. Орфей прокладає собі дорогу посеред привидів, зачарованих грою його ліри. Він входить в підземне царство. Танці фурій. /
Єлісейські поля.
Сцена, спочатку мало освітлена ніби ранковою зорею, потроху наповнюється світлом.
Спочатку Еврідіка одна, потім групи блаженних тіней.
Входить Еврідіка; смутна, блукаючи очима, вона тужить за своїм другом. Виходить. Поступово з'являються блаженні тіні і групами прогулюються.
БЛАЖЕННА ТІНЬ З ХОРОМ. Тут оселі
Ясні й веселі,
Тихе блаженство забуття,
І осяйного щастя
Світле почуття.
Хвилюватись я не змушу
Душу,
Зникли запропалі
Жалі,
Панує спокій в тишині,
І тікають печалі
Далі
В сутінки запашні…
/ Блаженні тіні повільно розходяться, ховаючись праворуч і ліворуч у кущах. З'являється Орфей, повільно наближаючись із глибини. /
ОРФЕЙ. Небо нове світиться там!
Ясніший день сяє очам…
Співає все, мов храм!
У заростях юних ліщини
На пташиний
Спів стрункий
Відгукаються струмки,
Дихають миром зефіри…
Тут втіху всім приносить вічний супокій…
Та чи мирне блаженство щире
Дасть розраду журбі моїй!
Лиш ти, незабутнє кохання,
Розраду ти даси
Мені в моїм стражданні!
Погляд твій
Вічно молодий,
Посміх твій золотий,
Серце жіноче, —
От, от усе, чого я хочу!
ХОР /невидимий/. Увійди в притулок мирний,
Друже ніжний,
Друже вірний,
Ти забудь скорботи всі.
Еврідіка звідси щезне,
Еврідіка там воскресне
В чарівній своїй красі.
/ Сцена знову заповнюється групами блаженних тіней, що повільно рухаються по ній. Орфей тужно і марно шукає серед них Еврідіку. /
ОРФЕЙ. О ви, тіні, вас благаю,
Ви в обійми мої
Верніть дружину знов!
Ах, якби ви чуттям палали,
Як я палаю,
Теж почували б
Вірну, незламну любов,
Давно б я обіймав
Ту, кого так кохаю.
Моє щастя верніть мені!
ХОР. Боги чують зойки смутні.
/ Невеличка група тіней приводить Еврідіку, обличчя якої закрите під серпанком, і підводить її до Орфея. /
ХОР. Йди навстріч своїй коханій!
Дар небесний, дар жаданий!
Знову будем раювать!
Ти воскресни для Орфея,
З домовини йди своєї,
Чоловіка обійнять!
/ Одна з блаженних тіней вкладає руку Еврідіки в Орфейову і знімає з неї серпанок. Еврідіка, впізнаючи свого чоловіка, хоче висловити йому своє захоплення, але тінь дає знак Орфею не повертати голови. Орфей, ідучи перед Еврідікою, яку він тримає за руку, піднімається з нею стежкою в глибині сцени, що веде з підземного царства. /