Орфей і Еврідіка (Глюк)

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до: навігація, пошук
Орфей і Еврідіка
автори: лібрето Раньєрі де Кальцабіджі
Мова оригіналу: італійська. Назва в оригіналі: Orfeo ed Euridice Перекладач: Євген Дроб’язко
Створення: 1762 р, опубл.: 1956. 


Скан тексту лібрето

Дійові особи[ред.]

  • Орфей
  • Еврідіка
  • Амур
  • Блаженна тінь
  • Хори пастухів і пастушок, фурій і демонів, блажених тіней.

Перший акт[ред.]

Гробниця Еврідіки у далекому від селища гайку. Орфей у скорботі припав до гробниці Еврідіки, його ліра лежать на землі». Хор пастухів і пастушок.

Хор. Ах, якщо ти в імлі тінистій,
  Еврідіки образ чистий,
  Образ чистий,чуєш нас...
Орфей. Еврідіко!
Хор. Згляньсь на тугу, наші ридання,
  Глянь на жалі, вболівання.
  У сльозах повсякчас.
Орфей.. Еврідіко! '
Хор.. Ах, співчувай нещасному Орфею!
  Плаче він, тужить він скорботною душею...
Орфей. Еврідіко!
Хор. Так і голуб білосніжний,
  Завжди вірний і завжди ніжний,
  Один зоотавшись, вмирає з жалю.
Орфей. Роз'ятрив цей ваш спів печаль мою велику!
  Вшануйте мою Еврідіку.
  Додайте траву запашну
  Дорогу уквітчать труну. /Пантоміма - траурні обряди навколо гробниці./
Хор. Ах, якщо ти в імлі тінистій,
  Еврідіки образ чистий,
  Образ-чистий, чуєш нас,
  Згляньсь на тугу, наші ридання,
  Глянь на жалі, вболівання
  У сльозах повсякчас.
Орфей. Прошу, ідіть... Побути з нею хочу сам
  І віддатись один нескінченим сльозам.

/Хор повільно розходиться по гайку./

Орфей. Ніжна любов моя,
  Кличу тебе я, маля,
  В пору ранкову.
  А день мине собі,
  Вночі тeбe в журбі
  Кличу я знову.
  Еврідіко! Еврідіко! Тінь кохана!
  ах, ти в яких місцях?
  Твій Орфей скрізь блукає
  В журбі, у сльозах
  І тебе повернули
  Просить усю природу,
  А вітри зойк женуть
  Геть а небозводу...
  Весь в горючих сльозах,
  Я гукаю в лісах:
  Де ти, кохана? '
  Зворушена луна
  Відгук розносись одна.
  Марно десь тане...
  Еврідіко! Еврідіко! Ім'ям твоїм
  Сповнене все -
  Я на всіх деревах
  Із печаллю тяжкою
  Писав такі слова
  Тремтливою рукою:
  Еврідіки нема,
  Бідний Орфей ще є,
  Дайте, боги, життя їй,
  Або візьміть моє!
  Душу вкрила журба,
  Вкрала тебе судьба9
  Серце тріпоче...
  На жалобу мою
  Смутний струмок в гаю
  Тужно хлюпоче....
  Зверну до вас благальний спів
  Підземні божества з берегів Ахерону?
  Ви, підвладна судді Плугову
  Bapтa вічно жива нещасливих мерців !
  Вас же не зворушать красоті й молодощам!
  Розлучили мене із скарбом найдорожчим!
  Зникла радість очей!
  То я як, промінна- вроди й віку
  Розвіять не змогло страшну пітьму ночей!
  Невблаганний тиран! Під землю йде Орфей!
  у підземній імлі я знайду Еврідіку,
  Од пісень жалісних змилосердиться лють.
  О, зростає сила без ліку,
  Перешкоди усі впадуть.

/Заявляється Амур./

Амур. Кохання бог несе вам, закоханим, щастя,
  Більш не сумуй, ти співом умовив богів,
  Щоб ти зійшов в підземне царство
  І свою Еврідіку в житлі смерті зустрів.
  Якщо ліри тоскне звучання,
  Тужні мелодії співця
  Розм'якшать там жорстоким тиранам серця,
  Любу знов до життя верне палке кохання,
Орфей. О, з нею буду знов!
Амур. Якщо ліри тоскне звучання,
  Тужні мелодії співця
  Розм'якшать там жорстоким тиранам серця,
  Любу знов до життя верне палке -кохання.
Орфей. O, з нею буду знов!
Амур. Знай тільки ще одне:
  Богів повеління грудне Ти здійснити мусиш неухильно.
Орфей. Ах, що затримає мене!
  Усе готовий я зробити.
Амур. Вимога божа до співця:
  На ту, то звик її любити,
  Скинуть оком не смій, не дійшовши кінця,
  А то мусиш її вже навік загубити.
  Так зажадав Зевес ' -
  З висі трону свого.
  То ж будь гідний
  Щедрот його.
  Ти очі на вроду
  Не смій піднімать,
  І от в нагороду
  На скромність твою
  Низойде благодать.
  Бo хто віддає
  в сердечні темниці
  Кохання своє,
  Той любій, цариці
  Найближчим стає...
  Не глянеш на вроду,
  І от в нагороду
  На скромність твою
  Низойде благодать

/Зникає./

/Орфей уражений, після довить довгого мовчання./

Орфей. Що каже? Що я чув?
  Еврідіко моя!
  Ах, Еврідіко!
  Ласкавий бог, судьба велика
  Дають життя!
  Та як!
  Я щоб не зміг враз її приголубить,
  Ведучи з-під землі!
  Дружина люба!
  Ласка богів і нелюдський наказ!
  Бачу я острах мій,
  Бачу я і твій гнів.
  В тужній думці єдиній
  Про жорстоке веління
  Увесь я зледенів...
  Так, я знесу, я дійду, присягаюсь!
  Aмур, Амур! На тебе лиш
  В скруті я покладаюсь,
  На підтримку твою могутню сподіваюсь!
  Всемогутні боги!
  Приймаю ваш наказ!

/Блискавка і грім. Орфей швидко виходить/ </poem>

Другий акт[ред.]

Дика місцевість біля входу в Тартар. Хор демонів 1 фурій, пізніше Орфей.

Дика місцевість біля входу в Тартар. Хор демонів і фурій, пізніше Орфей.

Хор. Хто це, хоробрий, смів
  Нас розбудить од снів,
  В наших хмурних ярах,
  В Тартару злих вратах,
  Геть скинугь cvpax?
  Чорна мла
  Царства зла,
  Ти обів'єш посла!
  Ревом на три роти,
  Цербер, не пустиш ти
  В Тартар пройти!

/Орфей з'являється на вершку скали, граючи на лірі і повільно виходить уперед, спускаючись після кожної фрази/.

Орфей. Зворушіться струмом ридань, духи...
Хор.  Ні!
Орфей. Тіні... . ,
Хор.  Ні!
Орфей. Привиди ночі!
Хор.  Ні!
Орфей.  Зверніть, зверніть Ви очі
До моїх палких зітхань!
Хор. Хто тебе гнав сюди:
  В царство, тіней іди!
  Тут страшний світ блідий
  Сліз, голосних ридань,
  Зойків, тяжких страждань
  І катувань!
Орфей. Ах! Той пломінь, що серце жалить,
  В сотні раз ще лютіше палить!
  У вас нема катувань,
  Подібних до моїх вчувань...
Хор.  Плаче він, бідний, сам
  І проти волі нам,
  Нашим лихим серцям,
  Злу підкоряє лють
  дивним сльозам.
Орфей. Серця жалі
  І печалі
  Заспокоять вашу лють,
  Ах, благання,
  Побивання
  Доброти вам увіллють!
Хор.   Ніжний, ясний мотив,
  Любий принадний спів
  З лагідних тоскних слів!
  Нам вгамував співець
  Злобу сердець!
  Хай же під землю йде!
  Скрізь його шлях веде!
  Нас він в полон узяв,
  Поки пісні співав,
  Він подолав!

/Під час цього хору врата підземного царства відкриваються. Орфей прокладав собі дорогу посеред привидів, зачарованих грою його ліри. Він входить в підземне царство. Танці фурій./

Єлісейські поля.

Сцена, спочатку мало освітлена ніби ранковою зорею, потроху наповнюється світлом.

Спочатку Еврідіка одна, потім групи блажених тіней.

Входить Еврідіка; смутна, блукаючи очима, вона тужить за своїм другом. Виходить. Поступово з'являються блаженні тіні і групами прогулюються.

Блаженна тінь з хором Тут оселі
  Ясні й веселі,
  Тихе блаженство забуття,
  І осяйного щастя
  Світле почуття.
  Хвилюватись я не змушу
  Душу,
  Зникли запропалі
  Жалі,
  Панує спокій в тишині,
  І тікають печалі Далі
  В сутінки запашні...

/Блаженні тіні повільно розходяться, ховаючись праворуч і ліворуч у кущах. З'являється Орфей, повільно наближаючись із глибини./

Орфей.  Небо нове світиться там!
  Ясніший день сяє очам...
  Співає все, мов храм! ,
  У заростях юних ліщини Ба пташиний
  Слів стрункий
  Відгукаються струмки,
  Дихають миром зефіри... ,
  Тут втіху всім приносить вічний супокій...
  Та чи мирне блаженство щире
  Дасть розраду журбі моїй!
  Лиш ти, незабутнє кохання, * ,|
  Розраду ти даси Мені, в моїм стражданні! Погляд твій
  Вічно молодий,
  Посміх твій золотий,
  Серце жіноче, -
  От, от усе, чого я хочу!
Хор. /невидимий/. Увійди в притулок мирний,
  друже ніжний,
  друже ніжний,
  Друже вірний,
  Ти забудь скорботи всі...
  Еврідіка звідси щезне,
  Еврідіка там воскресне
  В чарівній своїй красі.

/Сцена знову заповнюється групами блажених тіней, що по¬вільно рухаються по ній. Орфей тужно і марно шукає серед них Еврідіку./

Орфей.  О ви, тіні, вас благаю,
  Ви в обійми мої
  Верніть дружину знов!
  Ах;якби ви чуттям палали,
  як я палаю, '
  Теж почували б
  Вірну, незламну любов,
  давно б я обіймав
  Ту, кого так кохаю.
  Моє щастя верніть мені!
Хор.  Боги чують зойки смутні.

/Невеличка група гіней приводить Еврідіку, обличчя якої закрите під серпанком, і підводить її до Орфея./

Хор.  Йди навстріч своїй коханій!
  Дар небесний, дар жаданий!
  Знову будем раювать!
  Ти воскресни для Орфея,
  З домовини йди своєї,
  Чоловіка обійнять!

/Одна з блаженних тіней вкладає руку Еврідіки в Орфейову і знімає з неї серпанок. Еврідіка, впізнаючи свого чоловіка, хоче висловити йому своє захоплення, але тінь дає знак Орфею не повертати голови. Орфей, ідучи перед Еврідікою, яку він тримає за руку, піднімається з нею стежкою в глибині сцени, що веде з підземного царства./

Третій акт[ред.]

Вихід з підземного царства. Пейзаж скелястий і пустельний. Орфей весь час веде Еврідіку за руку, не дивлячись на неї.

Орфей. Ходім, Еврідіко, сюди, ходім; моя єдина,
  Кохана без краю!
Еврідіка. Це ти? Справді ти?
  Ах, як ждати могла я? .
Орфей. Так, з тобою твій друг..... Ах, по цілій землі
  Я шукаю тебе у смертельній імлі,
  Зевес моїм благанням внемле
  І.тебе вертає на землю.
Еврідіка. Як! Жива? Знову вдвох!
  Ах? боги, любо як!
Орфей. Еврідіко, ходім! /Кидає руку Еврідіки./
  Та. не гаймося ж ласку від богів прийняти!
  Мерщій! Покиньмо місце кляте!
Еврідіка. Та ти мої не хочеш взяти руяи?
  Як? Тікаєш очей, які колись кохав?
  Невже до Еврідіки холодним ти вже став,
  Чи то давню красу страшні знищили муки? /Вона схоплює Орфея за руху, щоб звернути на себе його увагу/
Орфей. Боги! Як це стерпіти! Еврідіко, ходім! Тікаймо звідсіль!
  Час минає...
  Я хотів би розкрить усе тобі до краю...
  Лютий наказ! О, я не можу ніяк!
Еврідіка. Хоч paз на мене глянь!
Орфей. Охопив серце ляк!
Еврідіка. О, жорстокий!
  Так ти ось як подбав про коханої спокій.
Орфей. Колись збагнеш зміст вчинку ти мого!
Еврідіка. Та життя повернув їй,
  Щоб знов віднять його!
  О заберіть же, боги, вами дане!
  Ти, недобрий ти, кинь мене!
Орфей. Йди! Іди за мною, кохана!
Еврідіка. Ні! Йди гадь! Краще хай настане
  Кінець, забуття чарівне!
Орфей. Зглянься, зглянься!
Еврідіка. Кинь Еврідіку!
Орфей. Ах, жорстока! Неба владико! Ходім! Не здавайся ти судьбі
Еврідіка. Любий, скажи! Тебе благаю!
Орфей. Хоч в муки в труну лягаю,
  Ні, не відкривсь тобі!
  Будьте, о боги, прихильні,
  Боги, усе зробив вільні!
  0, страждання непосильні!
  Скільки ридань
  З божих нам благодіянь!
Еврідіка. Будьте о, боги, прихильні,
  Боги, усе зробити вільні!
  0, страждання непосильні!
  Скільки ридань
  З божих нам благодіянь! /Орфей збентежений, у відчаї спирається на скелю./
Еврідіка. Та чого так уперто мовчати Орфею?
  Що йому від мене таїть?
  Не на те ж він мене врятував од страхіть,
  Щоб мук завдать байдужістю своєю?
  Ой, недоля суша! Без сил я залишаюсь...
  На очі налягла знов смерті пелена...
  Я тремчу... Я томлюсь...
  Задихаюсь...
  Холону і горю...
  Душа страждає,
  Її таємниця крає...
  Страхом пройняті всі чуття...
  Ах, знемагаю в мyках я...
  Недоля ворожа?
  Люта воля божа!
  Чи дихати я можу
  Лиш знов для терзань?
  Навкруг мене тихо панувала утіха,
  Без горя, без лиха,
  І ось тепер ізнов зазнала я страждань!
Орфей.Защеміла душа від її нарікань.
  Що мовлю? Що вдію?
  Втратила всю надію.
  Чи зможу вгамувать
  Весь біль її страждань?
  Сам я з нею страждаю
  І сумую без краю...
  Недоля ворожа?
  Люта воля божа!
  Чи дихати я можу
  Лиш знов для терзань?
  Боги! Зостаюся сама...
  Вже сподівань нема,
  Щоб подививсь на мене милий...
Орфей. Рішучість зникає моя,
  Розум втрачаю я,
  Тримать не маю сили...
  Себе я забуваю,
  Еврідіку і могили...

/Він робить рух, щоб озирнулися/.

Орфей То знай...

/Еврідіка падає на каміння. Вів швидко стримується./

Орфей Не можу... О, боги! Чи скінчите муки Орфея?
  Ні!
Еврідіка. То прощай!,. мій... мій до...рогий...
  І пам'ятай Еврідіку.
Орфей. То що ж я?
  Може знести хіба чоловік!
  Ні, небесним богам
  Зайві жертви без ліку!

/Орфей рвучко повертається до Еврідіки./

Орфей. О, моя Еврідіка!

/Еврідіка старається підвестися./

Еврідіка. Орфею! Прощай... навік!..

/Зникає./

Орфей, Еврідіко! Невже вмерла вона?
  Ах, яка пітьма дика
  Охопила мою любов!
  О, кохана! Еврідіко!
  Ні, не чує мене,
  Не почує вже знов!
  Це ж я для неї відійшов
  Од веління!
  Злощасна мить!
  Oт кара нетерпінню!
  Воля богів уперто
  За мною йде,
  І я... і я лиш можу вмерти!
  Ах, я втратив Еврідіку!
  Гуди тяжко тисне жаль...
  Лють богів крає мов сталь!
  Груди тяжко тисне жаль...
  Люба зникла між проваль!
  Еврідіко! Еврідіко!
  Почуй зойки, крики!
  Кохана!
  Це бідний друг твій вірний
  Гукає в тузі безмірній.
  Ах, я втратив Еврідіку!
  Груди тяжко тисне жаль...
  Лють богів крає мов сталь!
  Груди тяжко тисне жаль...
  Люба зникла між проваль...
  Еврідіко! Еврідіко!
  Тиша підземна...
  Ждати даремно...
  Холодно й темно...
  На душі самотня печаль...
  Ах, я втратив Еврідіку!
  Груди тяжко тисне жаль...
  Лють богів крає мов сталь...
  Груди тяжко тисне жаль...
  Люба зникла між проваль...
  Журба й печаль...
  Скорбота й жаль...
  Якби могла печаль
  Моє життя скінчити!
  Не можу далі жить...
  Покину білий світ...
  Пекельних я торкнусь
  Тепер воріт
  І скоро, дожену
  Я найкращу на світі!
  Так, я спішу в цей безсонячний край!
  Я спішу, почекай, Еврідіко!
  Нікому нас не розлучити,
  Смерть сама поведе
  Нас обох в свій край.

/Хоче вбити себе кинджалом. Несподівано з'являється Амур./

Амур. Спинись, Орфею!
Орфей. Боги! Чи поставите мур
  Намаганням моїм.
  Розпрощатись з душею?
Амур. Намір кинь прощатися з нею.
  Поглянь, лагідний бог Амур прийшов за прозьбою твоєю.
Орфей. Чого ще хочеш ти?
Амур. Ти з гідністю весь шлях
  Іспитань зміг пройти,
  І несу я кінець їм чудесний.
  Еврідіко! Воскресни!
  З вірним другом своїм
  Довгі живи роки.
Орфей. О, Еврідіко!
Еврідіка. Орфею!
Орфей. Праві боги! Які ми вдячні вам і раді!
Амур. Ви довіряєте божій владі,
  І виведу в вас із проваль цих страшних
  Безтурботно радіти з сердечних утіх.
Еврідіка. О, любов! Oт кайдани
  Ти приносиш для сердець!
Орфей. О, любов! Вічно стане
  Величать тeбe співець.
Амур. Любовні втіхи для сердець
  Дає вам радісний кінець.
  Хай вогонь в крові палає,
  Хай ніхто з вас не тікає
  Чарівних моїх силець!

/Амур робить величний рух, і декорація змінюється. Чарівний пейзаж, залитий світлом. У глибині храм Амура, до якого ведуть три східці./

Хор.  Повік молодий бог любові
  Проймає все во всіх світах,
  У небесах
  Він пташок в тенета ловить,
  Нереїдам надії чудові
  Він запалює з морях.
  Юних квітчає війками,
  3'єднує чари з втіхою очам,
  Розум з холодними думками
  Він збагачує почуттям,
  Великий бог нас потішає,
  Поки згасне в жилах пожар.
  Тоді до юних відлітає,
  А нам в заміну шле
  Коштовний дружби дар.