Педаґоґічні погляди Т. Масарика
 |
Арк. Животко
Педаґоґічні погляди
Т. Масарика
.djvu_3.jpg){kind=small}
Видавництво „Пчілка“.
Ужгород-Подєбради
1925.
Типографія „Уніо“ в Ужгородѣ
.djvu_%D1%81%D1%82._4.jpg)
.djvu_%D1%81%D1%82._5.jpg)
Педаґоґічні погляди Т. Масарика — то суть ті яскраві думки, які займають в історії педаґоґічного життя поважне місце.
Будучи сином народу Гуса і Коменського — Т. Масарик на протязі всего свого життя йде шляхом заповіту сих двох учителів правди й любови.
Все своє життя Масарик мислить і працює в ідеях великого учителя Амоса Коменського. Тими ідеями він наповнює свої стремління, в них він видить ліпшу будучність, їх він поклав в основи визвольної праці й боротьби, їх він кладе в основу розвитку теперь вже вільного свого народу.
Проповідуючи й переводячи в життя світлі думки Коменського, думки здорового виховання людини людства, Т. Масарик бере їх за взірець в педаґоґічній праці, як найкраснійший заповіт людині й народові. Йдучи тим шляхом звертає Масарик в своїй праці серіозну увагу на питання виховання й освіти.
Як учений, як фильозоф, як політик і громадський діяч — ні на хвилинку не відступає Масарик від тої провідної думки, яку висловив такими словами: „Ми є нарід Коменського! Ми повинні старатися далеко більше о шкільництво, єго піднесення, о фильозофію й науку, як инші народи“. Ся то думка веде Масарика до школи, до учительства, до просвітньої праці серед робітництва.
„Шкільництво та його піднесення має бути нашою головною турботою, народньою й політичною — то є заповіт Коменського й наших чеських братів, то є ціль нашої гуманитарної освіти“ — пише Масарик і закликає до уздоровлення шкільної праці шляхом практичного досвідного виховання та освіти, проповідує реформу цілої системи виховання і виступає проти односторонньої інтелєктуальної методи.
Замісць старої бюрократичної школи, байдужої й далекої од дитячої души, замісць школи, в якій панує надута офіціяльність та одірваність учителя
.djvu_%D1%81%D1%82._6.jpg)
од учня — Т. Масарик висуває думки, в яких, піддаючи критиці стару школу, дає прінціпи, в яких чуєся глибоке розуміння значіння для народнього здорового розвитку праці з дітьми, опертої на педаґоґічних думках, на наукових спостереженнях, на тім ґрунті, на якім зростає новітня школа.
Та новітня школа, на думку Масарика, має бути школою самодіяльности, досвідів, вона мусить бути в своїх викладах приступна, в своїй цілі практична, у вихованню демократична й свобідна у взаєминах в життю та праці, як учителя, так учня. Масарик видів, що шкільництво в Австрії, од нищого до високого, вимогам такої нової школи не одповідало, а тому в році 1907 виступив в парламенті з промовою про конечність її реформи.
Нова школа мусить бути школою праці. Працю розуміє практичну, звертає увагу на ремісництво та знайомство з хліборобством. Задовольняючи сим потребам школа „стане взірцем в хліборобстві, в праці фабричній й взагалі у всім тім, чого потребують великі маси народу“. „Школа мусить бути тим місцем, на якім засіваєся й народжуєся праця (мусить бути розсадником праці)“ — каже Масарик.
Праця в школі, на думку Масарика „не мусить бути грою“. Вона мусить бути працею, працею серіозною, важною. Ся праця мусить уважати на народнє життя, його вимоги, підтримувати розвій духових сил людини, одповідати соціяльному станові вихованця. В школі дитина мусить научитися працювати фізично й розумово. Дитина мусить стати свідомою, що праця є конечною вимогою життя.
Разом з працею звертає увагу на значіння рухливих забав, в яких видить один з засобів фізичного розвитку та розвитку почуття товариськости.
Одкидаючи засіб, так мовити, механичної студії, „учби“, Масарик уважає конечним оживлення тої чи иншої науки практичними вправами, підчас яких учень найліпше може знайти і запамятати те, що потрібно. Механизація студій, мале звернення уваги на практичну живу переробку лекцій веде до переобтяження учнів.
Величезну вагу в народній освіті, в новій школі, Масарик надає студіям мов.
„Мова, се засіб до розуміння, злучена з мисленям, чуттям та всім духовим культурним життям одиниць й народів“ — каже Масарик. Мовою пізнаєся нарід, через мову ближчий підхід до народу і зрозуміння його, мовою зближаємось і з иншими народами. Кожда освічена людина, на думку Масарика, повинна знати окрім рідної мови ще, бодай, дві европейських мови. „Нам не може вистарчити тільки чеська мова — каже він в своїй праці про практичні науки в школі. — ми мусимо знати иншу мову“.
Рідна мова, мова материнська в школі — на думку Масарика — то є конечне, то є ґрунт доброї освітньої і виховуючої праці. „Материнська мова — каже він — природньо є найлюбіший засіб, значить й найдоцільніший“.
До штучно витворенної міжнародньої мови, якою мова есперанто — Масарик ставиться з застереженням.
Уважає в новій школі необхідним переведення реформи викладів мов клясичних.
В студіях рідної мови звертає увагу на читання та красне письменство. Школа мусить будити любов до читання. Кожда школа мусить мати свою бібліотеку, в якій булиб зібрані книги одповідно до віку дітей. Уважає доцільним читання дітьми зразків красного письменства, для чого деяки твори, на йото думку, мусілиб бути опрацьовувані кілька разів, пристосовуючи до віку дітей. Вказує в сему питанню на Анґлію.
До чеської дитячої літеретури в своїх працях Масарик ставиться з застереженнями й звертає увагу на те, що багато письменників, котрі пишуть для дітей, занадто мало знайомі з дитячою психолоґією. Велика частина дитячої літератури занадто романтична, сентиментальна, не учить дітей спостерігати, багато в ній слів та сліз, мало етичного підкладу.
Учитель школи мусить бути добре знайомий з письменством. Учительство повинно булоб орґанізовувати окремі комисії для перегляду дитячої літератури. Для ознайомлення з дитячою літературою та шкільництвом за границею добре булоб орґанізовувати екскурсії. Зрештою вважає бажаним, щоби видавання дитячих книжок та їх продаж були в руках педаґоґічно свідомих людей, отже — учительства. Дитяча література мусить бути артистичною, як з боку внутрішнього, так з зовнішнього. Треба звертати увагу на добре ілюстрування та добрий друк дитячих книг.
Поруч зі значінням письменства — звертає увагу Масарик на студії історії. Ті студії не повинні носити характеру механичного заучування хронольоґичних дат. Правдива метода історичних студій мусить полягати в спостереженнях та порівнаннях, в схоплюванню та зрозумінню взаємин життя, умов і подій. Вважає, що студії історії в школі мусять вказувати на взаємини народів, на їх розвій, мусять звертати увагу на соціяльні умови життя та орґанізації кождого народу, а свого особливо.
Поважне місце в проґрамі шкільних студій одводить Масарик житєписам. Добрий житепис для дитини все може бути добрим взірцем. Той взірець є найліпша школа виховання.
Вважаючи, що школа управляє суспільством, Масарик уважає, що вона мусить бути державною.
Через те, що людина по своїй природі є істота соціяльна, політична, нова школа мусить мати ціль соціяльну й політичну. „Школа, можемо се певно сказати каже Масарик — є в живім звязку з політикою, школа є перший ступень в політичнім життю“. Отже, нова школа Масарикова — школа державна, соціяльна, політична.
В громадскім життю школа, на думку Масарика, повинна ділати на дітей, не лиш у своїх мурах але вона мусить до себе притягати, коло себе гуртувати і все доросле громадянство. Її вплив і праця мусять йти поза мури, вона „мусить бути тим — каже він — чим бувала церква на селах, тим місцем, куди би кождий любив заглянути“. Школа, на думку Масарика мусіла би бути потіхою серцю, очам і розумові народові.
В своїх думках про виховання звертає Масарик найбільшу увагу на виховання соціяльне, моральне, виховання мистецьке, фізичне, на виховання волі й почуття та спиняєся на тих методах, якими мусів би йти в своїй праці вихователь. То суть думки оперті на розумінню душі дитини, на знаню її природи, на спокійній, глибокій любови до неї. Звертає увагу на взаємоодносини між вихователем і дитиною. Підкреслює, що виховувати дітей, властиво, значить виховувати себе.
Ставлячись критично до кар, уважає конечним педаґоґічний вплив, авторитет вихователя. Недобре в поступованню дитини мусить поборюватися не карою, але послідовним впливом вихователя, його спокійним авторитетним словом, авторитетним прикладом та приятельською бесідою. Все поступовання вихователя не повинно мати в собі характеру зверхника над невільником — характеру рабського. Правилом мусить бути — не карати, але виховувати. Виховати можна тілько добротою, ласкою й прикладом.
Підчас виховання дитина повинна бути постійно під доглядом вихователя, але вона не повинна того знати й одчувати.
Дисциплина мусить бути, але приходити повинна вона також непомітно. Дисциплина й керовництво, на думку Масарика, неповинні виявлятися у кричаню, вигуках, отвертих, деколи нервових ґримасах, але навпаки мусить бути спокій вихователя, його витревалість. Добрим, привітним словом можна ліпше керувати й впливати. Не може бути мови про кару на дитину, власне кару фізичну (чи то через битя дитини, чи то через примусове стояння, через позбавлення обіду, снідань і т. д.). Таку кару, властиво, мало коли диктує добрий намір, в більшости то є нездорове почуття пімсти та роздратовання вихователя. „Кара є отрута“ — каже Масарик. „Вихователь, який вживає кари, не буде мати зі своєї праці жадних добрих наслідків“ — така його думка.
Виховання має бути глибоко народнім. В сему Масарик наслідує Коменського, який вважав, що вихованням можна досягнути того, чого нарід не може досягнути силою зброї.
.djvu_11.jpg)
З бажання народнього виховання випливає бажання виховання соціяльного.
Школа має мати ціль громадського виховання, виховання людини-громадянина. Не громадське виховання не є допустиме, воно є безцільне, абсурдне. Людина є істота соціяльна й не може бути сама — самотна, тим вона себе нищить. Вплив і значіння законів суспільства є важні й не можна їх обминати. Виховання поза дитячою громадою осамотнює дитину. Дитина мусить бути з дітьми рівними собі, мусить з ними жити й працювати й бавитися, в противнім разі вона скоро старіє.Соціяльне виховання спричиняєся до демократизації школи — при рівности виховання й студій. На думку Масарика кожда школа мусить бути інституцією демократичною, в якій зникає соціяльна нерівність через взаємні впливи поміж дітьми всяких соціяльних верств. В такій школі дитина бідніших родичів сідає з дитиною родичів заможніших. Одна дитина знайомиться з ліпшими господарськими та загально житєвими умовами, а друга, навпаки, освідомлює, що таке є бідність. То є той педаґоґічний метод, в якім ділають не слова, а безпосередні впливи, взаємоодносини, переживання, спостереження; то є педаґоґіка, яка не каже але досягає більше, як всяка проповідь. Учитель чи вихователь мусить все брати се на увагу й в школі дбати про те, щоби дітей всяких соціяльних верств у всім шкільнім життю перемішувати, не допускаючи ґруповань дітей заможних родичів з заможними, бідних з бідними.
На основі соціяльній є виховання й моральне, на яке Масарик в своїх працях звертає найбільшу увагу. Питання морального виховання то є чи не більша частина його педаґоґічних думок. Тут же Масарик спиняєся над розвязаням питання релиґії й церкви що до їх впливів на школу та на виховання й висловлює свої критичні думки.
В моральнім вихованню Масарик видить залог розвитку добрих взаємин між людьми та оздоровлення людства. Розглядаючи се питання близько підходить він до соціялистичної думки.
Засадою моральности людини, на думку Масарика, є — приліжність, правдивість, чесність, працьовитість, товариськість.
Головна вимога морального виховання є закладання доброго товариського почуття людини до людини, свідомости взаємної любови, не лиш любови до другого, але й викликання тими своїми поступками тогож почуття до себе. Переведенням сих засад у вихованню дитини нищиться всякий зародок недоброго й злого.
Моральне виховання, на думку Масарика, не повинно бути абстрактним, незвязаним з життям, навпаки воно мусить бути житєвим, муситъ опиратися
.djvu_13.jpg)
на житєві явища й умови. „Даєся найліпше осягнути то тим — каже він — що людина (індівідуум) йде до того, щоби почувати себе часткою великого цілого, народнього“.
Моральні взірці повинні подаватися дитині у всіх взаєминах, в праці, в життю, в розмовах, в читанню. Читанки мусять мати в собі художні твори в яких дитина моглаб читаючи непомітно одчувати та переживати красу й значіння морального в життю окремої людини й в життю громади.
Найголовніші моральні засади, правила, вихователь мусить прищипити дітям як своїм поступованням, так і наказом та впливом свого авторитету. Не доказувати, не викладати для чого, як і що — але примусити дитину своїм авторитетом вихователя ті найголовніші засади приняти й зжитися з ними.)
Окремих викладів моралі, на думку Масарика, в школах нищих вводити непотрібно. Лише на вищих шкільних закладах можна розбирати моральні засади.
Висловлюючи свої думки про моральне виховання, Масарик підкреслює конечність того, щоби школа була вільна, без зовнішнього впливу, оперта на науковій засаді.
Переходячи до питання містецтва та його впливу у вихованню, Масарик уважає бажаним, щоби містецтво заняло одно з перших місць в педаґоґіці. Він уважає, що містецтво сприяє розвиткові творчости та розвиває ширший погляд на світ шляхом певних конкретних форм. Зрештою воно допомогає й в моральнім вихованню.
„Поставте — каже Масарик — дитину перед красною статуєю, виразним образом (малюнком) і ви не повинні їй нічого казати…. зробите багато більше для виховання як розмовою“.
Довгих викладів при вихованню шляхом містецтва непотрібно. Ліпше — містецкі мандрівки, підчас яких звертати увагу на містецкї твори, мандрівки в природу, де любоватися її красою.
Містецтво для Масарика є одною з головніших засобів освітньої праці в школах. Він закликає, щоби воно в школах не було занедбане. Вважає, що як би рисовання та малюваня займали в школах такеж місце як письмо, вони малиб великий вплив на вияснення понять. Масарик пересвідчений, що недалекий той час, коли для суспільства людина, яка не вміє рисувати, буде на стілько потрібна й цінна, як і людина, котра не вміє писати.
Містецтво вийшло з народу, отже в народній школі й в демократичнім вихованню воно мусить займати поважне місце, на нього повинна бути звернен пильна увага.
Не меньшу вагу у вихованню дітей надає Масарик розвиткові драматичного нахилу та співу з огляду на їх значіння в розвитку почуття соціяльного.
В звязку зі своїми педаґоґічними поглядами, які ставлять певні вимоги до нової школи й виховання, Масарик ставить поважні вимоги до учительства. Учитель, на його думку, мусить бути людиною добре освіченою. Він мусить добре знати всесвітню історію, а особливо історію свого народа й своєї доби. Він мусить знати, до якого розвитку й якими шляхами дійшло суспільство ріжних народів. Мусить бути знайомий з народнім господарством. Мусить знати не лиш загальну економіку, але й всякі форми господарки, мусить розуміти селянина й робітника. Учитель повинен знати всі проблєми політичного життя, мусить бути знайомий з основами громадознавства та ідеєю соціялизму. Вимагає Масарик од учителя також доброї освіти містецької та літературної, знайомства із гиґіеною та основами фізичного виховання, а головним чином вимагає од учителя знання псіхолоґії.
Провадячи виховуючу працю з дітьми кождий учитель, на думку Масарика, мусить звернути увагу на конечність спостереження. Кождий учитель мусить провадити псіхолоґичний запис — псіхолоґичний щоденник.
Учитель, вихователь мусить бути знайомий з домашнім життям своїх вихованців, з умовами того життя, з родинними взаєминами. Учитель мусить близько ставати до родинного життя своїх вихованцїв. „Коли учитель хоче бути приятелем дитини — каже Масарик — він має одночасно бути приятелем
.djvu_16.jpg)
родини“. Йдучи сим шляхом учитель, на думку Масарика, легше зможе пізнавати своїх учнів, їх потреби їх нахили, розуміти їх душу, зможе все підійти ближче до них і виконати свою задачу.
Школа й родина, учитель, вихователь і родичи мусять бути тісно звязані між собою. Учитель мусить бути авторитетом не лиш у школі, але й в родині. „Родичи — каже Масарик — мають часто зустрічатися з учителем так, щоби учитель мав вплив на виховання в родині, а виховання в школі булоб доповненням виховання в родині“.
Висловлюючи свої педаґоґічні погляди, в яких одчуваєся глибока любов до дитини, розуміння її душі, знання її природи, педаґоґічну працю наших днів Масарик характеризує такими словами: „Стара педаґоґіка мала найстарше правило: шануй свого отця. Нова педаґоґіка додає до того: шануй думку своєї дитини, шануй души дітей своїх, шануй души будучих нащадків. Памятай не тілько на свої діти, але також на діти дітей своїх“. До сеї думки закликає прислухатися родичів в родиннім життю й учителів вихователів в їх праці в дитячих закладах та школах.
Багато уваги в своїх працях звертає Масарик на виховання молодежи, а то студентства високих шкіл та на працю серед дорослого люду, а головно серед робітництва.
Студент, на його думку, мусить свідомо заняти своє становище до питань характеру морального і соціяльного. Масарик виступає з осудом одвідувань студенством всякого рода корчем та каварень. Головне, на що звертає він увагу, то є те, щоби студент був чистим та витревалим в половім життю. Вільний час у студенства мусить бути заповнений фізичними вправами. Студент мусить фізично вправлятися, любити сонце, природу, воздух, а разом із тим працювати у всяких орґанизаціях та бути свідомим громадянином.
Звертаючись зі своїми думками до студенства Масарик закликає його прислухатися до сих думок бо то є конечне. В праці серед робітництва Масарик брав найактивнійшу участь. Він перший будівничий високої народньої школи в своїм краю. Переводячи в життя свої думки він накреслив цілий плян „Робітничої Академії“ до працї в якій мали стати найліпші наукові сили.
„Ми є нарід Коменського“ сказав Масарик про свій нарід і про себе. Своїм життям, своєю працею,
.djvu_18.jpg)
своїми педаґоґічними поглядами, як найліпше перевів ті слова в діло.
| Т. Масарик: | „Cil školy moderní“. — Český Učitel III. |
|---|---|
| „O uměni a jeho vlivu na škole i v školě“. — Č. U. III. | |
| „Čemu učiti“. — Č. U. III. | |
| „Olázka socialní“. — 1898. Praha. | |
| „Sebevražda“. — 1904. Praha. | |
| „Roztřidění věd a škol“. — Č. U. III. | |
| „O studiu děl básnických“. — I. 1884. II. 1886. Praha. | |
| „Česká olázka“. — „Čas“ 1895., 1908. Praha | |
| „Student a politika“. — 1909. Praha. | |
| „Věda a cirkev“. — „Čas“ 1908 | |
| „J. A. Komenský“. — 1892. Praha. | |
| „Ідеали гуманности“. — 1902. Львів. | |
| Dr. Ot. Kadner: | „Masarykovy nazory pegagogické“. — České mysl 1910. |
| „Masaryk a reforma naši školy“. — „Čas“ 1910. | |
| Fr. Pražák: | „T. G. Masaryk jako spololvůrce české vychovy a školy“. |
.djvu_19.jpg)
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|