Переклад:Анотований "Улісс"/Стор 011

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Переклад:Анотований "Улісс"
Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел
Стор 011
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.
Його голова зникла і знову виникла.
— Я йому розповів про твій символ ірландського мистецтва. Говорить це дуже дотепно. Витягни

з нього фунт, згода? Чи то пак, гінею.

— Я одержу платню сьогодні, - сказав Стівен.
— В шкільній шарашці? Перепитав Малліган. А скільки? Чотири фунти? Позич

нам один.

— Якщо вважаєш за потрібне, відповів Стівен.
— Чотири блискучі соверени, закричав із захватом Бик Малліган. Улаштуємо

розкішну пиятику на заздрість усім друїданим друїдам. Чотири всемогутніх соверени.

Здійнявши руки, він затупотів по кам'яних сходинках униз, фальшиво наспівуючи

з акцентом кокні:

Чекає нас веселий час,
Віскі, пиво і вино – для нас,
На Коронації,
В день Коронації?
Чекає нас веселий час,
В день Коронації?
Промені сонця веселились над морем. Забута нікелева чашка для гоління виблискувала

на парапеті. Чому я повинен її відносити? Чи залишити її на весь
день, забувши дружбу?

Він підійшов до неї, затримав в руках, відчуваючи її прохолоду,

вдихаючи запах клейких слин піни, в яку влип помазок. Так
колись я носив кадило в Клонгаузі. Я інший тепер і все ще той
самий. Знову слуга. Прислужник слуги.

Під похмурим склепінням кімнати всередині башти фігура Бика Маллігана в халаті

бадьоро снувала біля вогнища, то ховаючи, то показуючи його жовте
полум'я. Два стовпи м'якого денного світла падали на вимощену плитами підлогу через високі
барбакани: і там, де промені зустрічались, пливла, повільно обертаючись, хмарка диму від
палаючого вугілля і горілого жиру.

— Так ми задихнемось, зауважив Бик Малліган. Хейнс, чи не могли б ви відкрити двері?

Стівен поклав чашку для гоління на шафку. Довготелесий чоловік, який сидів
на гамаку, попрямував до порога і відчинив
внутрішні двері.

— А у вас є ключ? запитав голос.
— Ключ у Дедала, відгукнувся Бик Малліган. До дідька, я вже вчадів.

Анотації[ред.]