Переклад:Анотований "Улісс"/Стор 025

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Переклад:Анотований "Улісс"
Джеймс Джойс, перекладено користувачами Вікіджерел
Стор 025
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Примітки перекладача(ів) подаються в Обговореннях сторінок. В перекладі переважно збережена пунктуація Джойса.

однокласників, дурнуватенька веселість у профіль. За мить сміятимуться
голосніше, знаючи, що мені з ними не справитися, а плату їх татусі внесли.

— Поясни тоді, сказав Стівен, торкаючись плеча хлопчиська книжкою,

що таке пірс.

— Пірс, сер, промовив Армстронг. Така річ у хвилях. Ніби

міст. В Кінгстауні пірс, сер.

Дехто засміявся знову: без веселощів, але багатозначно. Двоє на задній

парті перешіптувались. Так. Вони знали: ніколи не спізнавши, ніколи й не були невинні.
Всі. Він заздрісно оглянув їхні обличчя. Едіт, Етель, Герті, Лілі. Подібні на цих:
їхній подих теж підсолоджений від чаю з варенням, браслети бряжчать під час борсання.

— Кінгстаунський пірс, повторив Стівен. Так, міст, що не справдив надій.
Ці слова збентежили їхні погляди.
— Як це, сер? запитав Комін. Міст, він же через річку.
Хейнсу в його збірних прислів'їв. Ніхто тут не розбере. Ввечері спритно посеред дикої

пиятики і розмов, копирснути блискучий панцир його розуму. А що з того? Блазень при
дворі свого володаря, якому потурають і якого зневажають, домігся милостивої панської
похвали. Чому всі вони вибрали цю роль? Не цілком ради приємної ласки.
Для них історія також була казкою як і будь-яка інша надто часто чута, а їхня країна ломбардом.

Хіба Пірр не загинув від руки старої відьми в Аргосі, а Юлія Цезаря

не закололи кинджалом? Їх вже не викорінити з пам'яті. Час поставив на них своє тавро
і закував, вони всаджені у простір, з якого вони викинули незліченні
можливості. Але чи були вони можливі, з огляду на те, що їх ніколи не було?
Чи лише те було можливе, що відбулось? Тчіть, ткачі
вітру.

— Розкажіть нам оповідку, сер.
— Ага, сер, про привидів.
— Де вам продовжувати тут? запитав Стівен, відкриваючи іншу книгу.
Облиш плачі, сказав Комін.
— Продовжуй, Толбот.
— А історію, сер?
— Потім, відповів Стівен. Давай, Толбот.
Смагляве хлопча розкрило книгу і спритно приладнало її за

бруствером свого ранця. Він почав читати вірш, запинаючись і раз по раз підглядаючи в
текст:

Анотації[ред.]