Перекотиполе (1874)/2
| ◀ 1 | Перекоти́поле 2. |
3 ▶ |
|
Дивують ся люде та, ходячи коло уряду, бють объ полы руками и всякъ, на сю но̂чь, жде и собѣ такои напасти. Уже и Голова прийшовъ и сказавъ, що во̂нъ притьмомъ не знає, що робити! „По̂ймайте“ каже, „минѣ злодѣя; хто се у насъ краде? Я ёго!.. я ёму! Во̂нъ у мене загине у холодно̂й!“
„Та мы бы по̂ймали, якъ бы знали хто во̂нъ“, казала громада сумуючи. Ажь ось обо̂звавсь одинъ паробокъ, Денисъ Лискотунъ, и каже: „Коли-бъ дозволили по дворахъ обшукати. Вже видиме дѣло, що нѣхто съ чужихъ не наѣзджає, се певно свои.“
„А що? во̂нъ правду каже,“ розсудили старики. Прикажѣть, пане голово, якимъ моторнѣйшимъ, нехай по хатахъ скро̂зь обшукають.“„Ну, когожь и послати!“ сказавъ Голова! „Нехай иде Денисъ, забравши хлопцѣвъ.“
„Та, може минѣ не повѣрите?“ спытавъ ся, уклонившись звычайненько Денисъ.
„Якъ-то тобѣ не повѣрити? Комужь и повѣрити?“ обо̂звались старики.
И якъ таки Денисови не повѣрити? Що то за парень бравый бувъ, даромъ що сирота безъ батька! Ще то̂лько на ноги по̂днявъ ся, до по̂дпаробочого до̂йшовъ, а вже видно було, що зъ нёго буде чоловѣкъ. Во̂нъ и не живъ дома, во̂нъ не дуже до мужицкои роботы, якъ усѣ инши̂. Якъ по̂йде, по̂йде по селахъ, хто єго знає, де-то вже во̂нъ ходить на заро̂бки! та такъ щиро заробляє, що незабавомъ верне ся, и чого то во̂нъ не принесе! Самъ одягный, таки зовсѣмъ якъ мѣщанинъ, и вся одежа на нёму хороша, ще повни̂ кишенѣ нанесе грошей. Матери своѣй, вже старенько̂й, тежь принесе коли платокъ, поясъ, а коли чобо̂тки; и у всёму єѣ поважавъ. Та бувъ собою красивый, моторный, противъ усякого звычайный; на выгадки, прикладки єго давай. На вечерницяхъ то̂лько єго и чути. Не боявсь нѣколи и нѣчого: у саму глуху по̂вно̂чь, скажи єму по̂йти на кладбище, — по̂йде и усе справить, мовь середудня. То̂лько боявъ ся собакъ, и що-то не любивъ ихъ! Було, яку знає злѣйшу собаку, то що нѣ дасть, а дасть, тай купить єѣ, та на гиляку й повѣсить; и трує бувало ихъ. „Щожь?“ каже, „не люблю тай не люблю собакъ. Минѣ гидко на неѣ дивити ся. Ажь дрожу, щобъ яку собаку вбити! Така вже моя натура!“ А що розумный бувъ, такъ не взявъ єго катъ. Хоть и не дуже пильно пристававъ до громады, и не часто було и выходить до уряду, та вжежь коли выйде, послухає, объ чѣмъ рада, — вже й кине слово, та таке, що и десять старико̂въ, сивыхъ якъ лунь, и въ три годы такъ не выдумають. Усѣ таки, усѣ селомъ, у одинъ голосъ було кажуть: „Отто нашь Голова росте!“
Такъ такому-бъ то не повѣрити оглядѣти дворы, чи не знайде ся де у кого краденыхъ рѣчей? Куды! тутъ ще стали єго просити, щобъ учинивъ милость, забравши якихъ паробко̂въ самъ знає, по̂йшовъ бы и оглядѣвъ усѣхъ, не минаючи нѣ одного двора.
Нѣчого Денисови робити, выбравъ паробко̂въ самъ и по̂йшовъ зъ ними.
„Починайте зъ мого двора“, сказавъ Денисъ.
„Та якъ се можна, щобъ на тебе хто подумавъ?“ казали паробки. „Се вже не знать що, коли на тебе таку гадку складати!“„А щожь, братя, нѣчого робити! Коли намъ велено усѣхъ обшукувати, такъ що я за паничикъ, щобъ мене не займати. Шукайте, шукайте! може, що и знайдете“, казавъ Денисъ усмѣхаючись, та взявшись у боки, надѣне тую козацькую шапку набакиръ, тай плюне черезъ губу, по-московски. „Ну такъ, може що знайдемо!“ кажуть паробки и идутъ за Денисомъ. Той ихъ и въ хату уведе, и въ комору, и на горище (стрыхъ), и де є якій закапелокъ усюды, усѣмъ; усе покаже, и скрынѣ поодчиняє и въ нихъ усе перерыє. „Глядѣть“ каже, „глядѣть добре!“
Щожь? перерыють, перерыють усе; а якъ нѣчого нема такъ и нема. Съ тымъ и по̂йдуть у другій дво̂ръ.
Тутъ уже не такъ; тутъ уже смѣлѣйше всѣ обшукують и по хатѣ, и по двору. А Денисъ самъ не беручи съ собою нѣкого, полѣзе на горище, и що-то! усе тамъ перерыє, що нѣ знайде, чи лёнъ чи прядиво, чи корѣнє яке, усе перебере и по стрѣхахъ заглядає, такъ хоть бы нитку съ покраденого знайшовъ!
Еге, та не всюды-жь и такъ! У одному дворѣ на горищи, на хатѣ, Денисъ знайшовъ поясъ, хорошій каламайковый, и показавъ єго господареви, що тутъ зъ нимъ ходивъ.
„Такъ и є, козаче! се мо̂й, ще батько̂вскій поясъ; я єго во̂ддавъ сынови носити, а той положивъ у материну скрыню. Такъ и є! Усе съ скрынѣ забрано: шукайте, здѣлайте милость, чи не знайдете ще чого!“
Тутъ уже Денисъ по̂шле паробко̂въ на хату шукати, а самъ забирає господарѣвъ, руки имъ звязує, и старого, и малого, усѣхъ шле до уряду. Не знайшовши тутъ бо̂льше нѣчого, идуть у другій дво̂ръ. Тамъ зновь черезъ ско̂лько дворо̂въ, зновь знайдуть, де хустку, де очѣпокъ, або що таке; и все знаходить Денисъ по горищахъ. Мабуть, пильнѣйше усѣхъ шукає, що нѣхто окро̂мъ нёго не знайде. Де що знайдуть, то зъ во̂дтамъ усѣхъ забираютъ и пруть до уряду, и вже повный арештъ натырили и людей, и жѣнокъ, и дѣвчатъ, и малыхъ дѣтей.
Почали ихъ выпытувати, розпытувати, съ кождого протоколъ писати. Съ кождои хаты всякъ у одно говорить: „Знать не знаємо! Бачили всѣ, що я дома не бувъ. Нѣхто не до̂жде, щобъ я коли на таке скверне дѣло по̂йшовъ!“ Такъ усѣ въ одинъ голосъ кажуть; нѣхто не признає ся, — нѣчимъ и доказовати. „Що съ того, що знайшли на горищи поясъ чій, або де плахту? може, якій бездѣльникъ поравъ ся, комору выкравъ, та пороскидавъ по другихъ дворахъ, щобъ на нёго слѣдъ хто не звѣвъ!“ Такъ сказавъ Денисъ Лискотунъ, выймаючи зъ-за холявы люльку… та що за чудесна була! корѣнькова, съ крышечкою и зъ мѣднымъ ланцушкомъ! „Глядѣть, щобъ кого напрасно не обвиноватили.“ „Правда єго, правда!“ сказавъ Голова, що зо̂бравши у жменю свою сиву бороду, сидѣвъ собѣ мовчки та придумувавъ, що тутъ єму на свѣтѣ робити? „Правда“, каже: „выпустѣть людей съ холоднои: они невиновати̂: може и справдѣ, що имъ по̂дкинуто. Що за розумный отсей Денисъ! Заразъ и догадавъ ся. Адже я самъ додумовавъ ся и съ стариками радивъ ся, такъ нѣкому така думка не стала на розумъ. Вже справдѣ, що Голова росте, нехай собѣ здоровъ буде!“
Погулявъ денько̂въ зо-два по селу Денисъ, поверховодивъ на улици, не одно̂й рукавъ порвавъ, держучи, щобъ не втѣкала; не одно-десять навчивъ паробко̂въ пѣсень спѣвати, що самъ попереймавъ, ходячи по всѣхъ усюдахъ; не одну пару розвѣвъ, що вже були зовсѣмъ схватились до бо̂йки; не одному господареви помо̂гъ пло̂тъ городити, ско̂лько ко̂пъ хлѣба цѣпомъ збити: на всѣ руки бувъ нашь Денисъ! Поробивши и погулявши такъ, зновь потягъ во̂нъ на заробки на ско̂лько тамъ недѣль изъ свого села. И що то жалковали за нимъ и господарѣ, и всѣ! а що дѣвчата, такъ мѣры нема!