Перша промова Ціцерона проти Катіліни (переклад Овчарова)

by Цицерон

Перша промова Ціцерона проти Катіліни (переклад Овчарова) Цицерон пер.: Микола Овчаров Київ: Видавництво «Інститут риторики Миколи Овчарова», видавництво «Фенікс», -63

Перший переклад сучасною українською літературною мовою. Оригінал виголошено 7 листопада 63 року до н.е. в римському сенаті, храм Юпітера Статора.

Перша промова Ціцерона проти Катіліни (лат. Oratio Prima in L. Catilinam) — знаменита промова римського оратора Марка Туллія Ціцерона, виголошена в римському сенаті 7 листопада 63 року до н. е. у храмі Юпітера Статора. Промова була спрямована проти Луція Сергія Катіліни та його змови проти Римської республіки.

Про переклад

Це перший переклад промови сучасною українською літературною мовою, виконаний Миколою Овчаровим у 2025 році. Перекладач, викладач та дослідник ораторського мистецтва, виконав переклад з погляду практичного досвіду публічних виступів, приділяючи особливу увагу ритміці, динаміці тексту та ораторським прийомам.

Історичний контекст

Промова була виголошена під час розкриття змови Катіліни — спроби державного перевороту в Римській республіці. Катіліна, програвши вибори на посаду консула Ціцерону, планував захопити владу силою.

Видання

• 📖 Посторінковий перегляд оригіналу
• 📄 Завантажити PDF

Текст

ПЕРША ПРОМОВА

МАРКА ТУЛЛІЯ ЦІЦЕРОНА ПРОТИ
ЛУЦІЯ СЕРГІЯ КАТІЛІНИ,
ВИГОЛОШЕНА 7 ЛИСТОПАДА
63 РОКУ ДО Н.Е. В РИМСЬКОМУ

СЕНАТІ, ХРАМ ЮПІТЕРА СТАТОРА

I

[1]

Аж допоки ти, Катіліно, будеш випробовувати наше терпіння? Аж скільки ще триватиме це твоє божевілля, яке нас дурить? Аж до якого кінця буде прориватися твоє розпусне нахабство? Хіба тебе не зупиняє нічна варта Палатину^[1]? Хіба не зупиняють міські вартові? Хіба не зупиняє страх народу? Хіба не зупиняє зібрання добрих громадян? Хіба не зупиняє це найзахищеніше місце сенату? Чи ти не відчуваєш, що всі твої плани розкриті, чи ти не бачиш, що всі вже знають про твою змову? Що ти робив минулої ночі, що робив позаминулої ночі? Де та кого збирав? Що ви спланували? Думаєш, ніхто з нас про це не знає?

[2]

О часи, о моралі! Сенат все розуміє. Консул все бачить, а він проте живе. Живе? Так, живе! Навіть більше того, як відступник, він ще й приходить до сенату, тут поглядом своїм усіх запам'ятовує й засуджує на смерть по черзі кожного із нас. Але ми тут, такі відважні люди, думаємо, що так багато робимо для держави і водночас воліємо уникати його божевілля та зброї. Тебе вже давно, Катіліно, слід було консулу засудити на смерть за все те лихо, що ти проти нас готуєш.

[3]

Хіба вельмиповажний Публій Сціпіон, верховний жрець, як приватна особа, не вбив Тіберія Гракха, який розхитував державу^[2]? Катіліна прагне вогнем та вбивствами спустошити землю, невже ми, консули, це стерпимо? Я вже не кажу про ті давні приклади справедливості, коли Сервілій Агала власноруч вбив заколотника Мелія^[3]. Була, ще й як була колись та честь у цій державі, коли її славетні воїни суворістю своєю карали згубних громадян жорсткіше, ніж карали ворогів. У нас вже є акт сенату проти тебе, Катіліно, категоричний та суворий, держава та сенат сповнені рішучості, ми, ми тут, кажу відкрито, лиш консули мовчать.

II

[4]

Одного разу сенат постановив, аби консул Луцій Опімій подбав про безпеку держави, тоді і ночі не пройшло, як був убитий заколотник Гракх, нащадок славетних батька, діда, предків, як був вбитий Фульвій разом з дітьми^[4]. Подібним чином вчинив і сенат за консулів Марія та Валерія. Хіба хоч день минув, як кара наздогнала Сатурніна та Сервілія^[5]?

А ми натомість вже двадцятий день власноруч затупляємо гостроту свого авторитету. У нас вже є подібний акт сенату, але він захований в таблицях, наче в піхвах схований, за ним тебе негайно має бути вбито, Катіліно. Ти живеш і живеш не щоб поступитись, а щоб зміцнитись. Я хочу, отці-сенатори^[6], бути милосердним, також я хочу, в такий загрозливий час для держави, не бути м'якотілим, тому я сам засуджую цю бездіяльність та нікчемність.

[5]

Проти римського народу в Італії в Етрурійському міжгір'ї^[7] розміщені вже табори. І з кожним днем там ворогів стає дедалі більше. Подібні ворожі табори їхнього командира і вождя є й серед нас в сенаті. Вони щодня готують крах держави! Якщо тебе зараз затримають, Катіліно, і я віддам наказ тебе убити, тоді мені слід буде боятися народу гніву, не через те, що я був жорстоким, а що я стільки часу змарнував. Я мав давно тебе вже засудити, але є одна причина, яка мені не дозволяла це зробити. Я віддам наказ тебе убити, але лише тоді, коли не знайдеться нікого, навіть з таких, як ти, зіпсованих й ганебних, хто не визнав би це рішення по праву справедливим.

[6]

Допоки буде хоч хтось, хто наважиться тебе захищати, ти будеш жити, будеш жити, як живеш, під моєю численною та надійною охороною, тільки щоб не дати права тобі протидіяти державі. Багато хто все бачив й чув, ти навіть цього не помітив, вони і далі будуть стежити та пильнувати за тобою.

III

Адже на що ж ти, Катіліно, найбільше розраховуєш? Якщо ні ніч своєю темрявою не може приховати ваші збори, ні чийсь будинок своїми стінами не приховає змови, якщо все висвітлюється, якщо все виривається назовні. Позбудься вже цих планів, повір мені, покинь думки про вбивства та пожежі. Тебе оточено, всі наміри твої ясніші за цей день, проте ми можемо їх разом переглянути.

[7]

Чи пам'ятаєш ти, як за 12 днів до листопадських календ я казав в сенаті, що за 6 днів до листопадських календ Гай Манлій, супутник і помічник твоєї зухвалості, підніме зброю в певний день^[8]? Хіба я помилився, Катіліно, передбачивши не тільки таку велику змову, таку жахливу і таку немислиму, але й ба більше — день. Так само я застерігав в сенаті про твої плани здійснити вбивства оптиматів^[9], тоді багато перших громадян держави повтікали, не стільки, щоб зберегти себе, як запобігти твоїм планам. Хіба ти можеш заперечити, що того самого дня моєю вартою та пильністю ти був оточений й зупинений у дії проти держави, тоді через відхід інших твої плани не здійснились, і ти сказав, що вбити нас — тих, хто залишились, тебе задовольнить.

[8]

Що ще? Коли в самі листопадські календи ти планував нічним набігом захопити Пренесте^[10], ти зупинився, бо за моїм наказом моєю вартою, пильністю та охороною колонію було укріплено. Ти нічого не робиш, нічого не плануєш, ні про що не думаєш, чого б я не тільки не почув, але й не побачив би та ясно не відчув.

IV

Згадай нарешті нашу зустріч у вчорашню ніч, тепер ти розумієш, що я набагато пильніший для збереження держави, а ти для її згуби. Я скажу, куди ти йшов вчора вночі по вулиці ремісників, я скажу прямо, в дім Марка Лека^[11], в те саме місце збору твоїх спільників у безумстві та злочинстві. Може, заперечиш? Чому мовчиш? Я доведу, якщо ти заперечиш. Адже я бачу тут в сенаті тих, які з тобою були разом.

[9]

О безсмертні боги! Хто ми серед народів? Яку державу маємо? В якому місті ми живемо? Тут, тут разом з нами отці-сенатори, ось тут на цій поважній, найсвятішій на землі нараді, хтось сміє думати про знищення всіх нас, всього у цьому місті і по всьому світу! Я бачу їх як консул і питаю державну думку щодо тих, яких мечем слід було вбити, а я їх досі навіть словом не торкнув. Отже, ти був у Лека тієї ночі, Катіліно. Розділив на частини Італію, визначив кожному, куди йому іти, обрав тих, хто залишається у Римі, розподілив райони міста для підпалів, підтвердив свій відхід, сказав, що маєш ще трохи часу, бо я живу. І знайшлись два римських вершники, які погодились зняти з тебе цей тягар, пообіцявши того ж дня перед самим світанком в моєму ж ліжку мене убити.

[10]

Я про все довідався одразу після ваших зборів; зміцнив свій дім, додавши більше охорони, і не пустив всіх тих, кого ти вранці послав до мене привітатись, адже я ще раніше багатьом найвищим людям розповів, що вони прийдуть.

V

Карти розкрито, Катіліно! Продовжуй, що почав: виходь нарешті з міста, вирушай. Веди з собою всіх своїх, очисти місто. Вже зачекалися тебе як полководця твої Манліанські табори^[12], сумують; бери з собою також всіх своїх, очисти місто, позбавиш ти мене великого страху, коли між нами стіна стане. Далі жити з нами в місті ти не зможеш; не потерплю, не дозволю, не допущу.

[11]

Безмежну вдячність слід віддати богам безсмертним, зокрема ось цьому — Юпітеру Охоронцю, найдавнішому хранителю цього міста, за те, що ми уникнули такої огидної, такої жахливої, такої ворожої загибелі держави вже який раз поспіль. Не можна більше дозволяти ризикувати долею держави через одну людину. Допоки ти підстерігав мене як обраного консула, я стримував тебе, Катіліно, не державною охороною, а власною пильністю. Коли під час останніх консульських виборів, на Марсовому полі^[13], мене і твоїх суперників ти хотів убити, я за підтримки друзів зміг придушити твої злочинні спроби, не допустивши громадських хвилювань. Зрештою, скільки разів ти на мене нападав, стільки разів я сам тобі протистояв, хоча я усвідомлював, що моя смерть принесе велике лихо для держави.

[12]

Тепер уже відкрито ти нападаєш на державу, на храми безсмертних богів, на будинки, на життя всіх громадян, на всю Італію і закликаєш до руйнування та спустошення. Оскільки перше, що властиве цій країні і дисципліні предків, робити не наважуюсь, я вчиню м'яко — не суворо, заради порятунку всіх. Адже, якщо я віддам наказ тебе убити, в країні залишаться всі інші змовники, але якщо ти зробиш те, до чого я тебе схиляю, вийдеш з міста, тоді нарешті буде змитий бруд змовників держави.

VI

[13]

Так що, Катіліно? Чи ти сумніваєшся діяти так за моїм наказом, як і сам планував робити? Як консул я наказую тобі, як ворогу, лишити місто! І далі в заслання, спитаєш? Я не наказую піти у заслання, але якщо спитаєш, то я пораджу саме це. Адже що, Катіліно, може тебе тішити в цьому місті, де немає нікого, окрім твоєї змови погублених людей, хто б тебе не боявся, хто б тебе не ненавидів? Якого клейма сімейного сорому не було випалено в твоєму житті? Якого сорому приватних справ не лишилось на твоїй репутації? Яке безчестя не пов'язане з твоїми очима, руками, всім тілом? Чи знайдеться хоч один юнак, якого б ти не спокусив мечем вчинити злочин або не освітив би смолоскипом шлях розпусти.

[14]

А що ж далі? Коли нещодавньою смертю попередньої дружини ти звільнив місце для нового шлюбу, хіба не ще одним неймовірним злочином ти довершив цей злочин? Проте я це оминаю і дозволяю замовчати, щоб не здалось, що такий жахливий злочин в цьому місті міг бути скоєний і що винуватця не покарали. Я оминаю крах твого багатства, який ти відчуєш у найближчі іди^[14]: я перейду до того, що стосується не твоєї особистої ганьби й твоїх пороків, та не твоїх домашніх справ і підлості, а до питань, пов'язаних з життям держави та благополуччям усіх нас.

[15]

Чи приємне тобі це сонячне світло, чи приємно дихати цим повітрям, коли ти знаєш, що серед всіх присутніх нема нікого, хто б не знав, що напередодні січневих календ за консулів Лепіда і Тулла ти стояв зі зброєю в руках; ти згуртував загін, щоб вбити консулів і провідників держави, уникнути цього вдалось не завдяки чиємусь розуму чи через твій страх, а завдяки щасливій долі римського народу. Я й оминаю — ті численні й очевидні усім речі — скільки разів мене як обраного консула, скільки разів мене як чинного консула ти намагався вбити! Скільки разів від нападів твоїх, яких здавалось неможливо уникнути, мені вдалось, як кажуть, відвернутись. Ти нічого не досягаєш, нічого не здобуваєш, але не перестаєш домагатися й хотіти. Скільки разів вибивали з рук у тебе той кинджал,

[16]

скільки разів він мимоволі випадав чи вислизав із твоїх рук! Не знаю, в яких обрядах він був освячений і чому присвячений, що ти так прагнеш його встромити в тіло консула.

VII

А яким є зараз твоє життя? Буду говорити з тобою не мовою ненависті, як мав би говорити, а милосердя, як не мав би. Ось ти прийшов щойно до сенату, хто з цих всіх людей, близьких тобі та друзів, з тобою привітався? Такого приниження ще ніхто не зазнавав, і ти чекаєш на якісь образи, таке мовчання — це вже каральний вирок. Що сталося? Чому ж це із твоїм приходом в сенаті лави спорожніли? Чому колишні консули, яких ти планував убити, як тільки ти сів, залишили цю частину лав порожньою? Що ти відчуваєш в цей момент?

[17]

Якби мої раби мене боялись так, як тебе бояться громадяни, я присягаюсь, я б покинув власний дім. А ти не думаєш покинути це місто? Якби на мене всі дивилися ворожим оком, навіть несправедливо, аби позбутися такої неприязні, я б зник: а ти, знаючи про свою провину, визнаючи справедливу ненависть всіх, ще вагаєшся, чи уникати поглядів та почуттів людей, які тебе не поважають. Якби тебе твої батьки так боялися й ненавиділи і ти нічим би їх розрадити не міг, тоді, я думаю, від їх очей ти б кудись зник. Тепер твоя вітчизна, наша спільна матір, тебе боїться й ненавидить, бо знає, що ти задумуєш її загибель: невже ти не боїшся її сили, невже не маєш ані поваги, ані страху перед нею?

[18]

Вона до тебе, Катіліно, мовчки мовить: «Жодного злочину вже кілька років поспіль не сталося без тебе, жодного безчестя не було без тебе; скільки вбивств і грабежів залишились безкарними; тобі одному дозволено вбивства громадян, тобі одному дозволено грабіж союзників. Всі попередні твої дії, хоч і жорстокими були, я їх пережила; проте тепер мене поглинув страх через одного тебе, як тільки де-небудь щось зашелестить — там Катіліна, і жоден задум проти мене не відбувається без тебе — це вже нестерпно. Тому іди і забери від мене страх; тим самим збережи мене, якщо загрози справжні, щоб я нарешті позбулася тривог».

VIII

[19]

Якби і справді так звернулась до тебе батьківщина, хіба не мав би ти їй підкоритись, хоча вона й не здатна змусити тебе. А що тут ще можна сказати, коли ти сам, аби уникнути підозр, шукав притулку у Лепіда^[15], аби пожити в нього? Проте коли Лепід тобі відмовив, ти виришив прийти до мене, аби вже я тебе стеріг. Коли ж і я тобі відмовив, бо ніяк не відчуваю себе в безпеці разом з тобою в місті, ще більшу небезпеку на себе накликаю, тебе пустивши, — тоді ти вирушив до претора Квінта Метелла^[16]. І він тебе відкинув, тоді ти поселився у свого вірного соратника, взірця чеснот, Марка Метелла^[17], який, на твою думку, мав би стати найкращим для твоєї охорони, найпроникливішим для підозріння і найсміливішим для покарання. Але наскільки далекою людина має бути від варти та кайданів, коли вона сама себе уже вважає гідною в'язниці?

[20]

І після цього всього ти, Катіліно, ще вагаєшся, якщо спокійно вже не зможеш тут померти, чи їхати тобі кудись подалі — втекти і врятуватись від справедливих і належних покарань, проте на самоті.

«Запропонуй», ти мені кажеш, справу «на розгляд до сенату»; прямо вимагаєш, та, якщо сенат ухвалить, щоб ти пішов у заслання, то ти підкоришся. Але я робити те, що суперечить моїм принципам, не буду, проте я зроблю все, щоб ти дізнався, якої думки всі про тебе. Покинь це місто, Катіліно, звільни державу від страху, у заслання, якщо чекаєш цього слова, йди!

Чи помічаєш щось? Чи бачиш щось? Може, щось чуєш у мовчанні? Вони приймають це, вони мовчать. То для чого ти від них чогось чекаєш? Вони вже показали свою волю мовчки.

[21]

Якби те саме я сказав цьому видатному юнаку Публію Сестію^[18] або ж найбільш хороброму Марку Марцеллу^[19], тоді сенат розправився б зі мною, консулом, посеред цього храму. Але щодо тебе, Катіліно, коли мовчать — схвалюють, коли терплять — вирішують, коли тиша — кричать, та не тільки вони, авторитет яких для тебе є важливим, чиє життя для тебе нічого не варте, а також й ті поважні вершники, найкращі та найбільш відважні громадяни, які оточують сенат, яких ти бачив і розумієш їхню волю. Яких я ледве стримую від фізичної розправи над тобою, але я легко можу їх підбурити, аби тебе, що покидаєш місто, яке давно вже хочеш зруйнувати, проводжали до самих воріт.

IX

[22]

Хоча для чого я про це говорю? Щоб тебе щось зламало? Щоб ти коли-небудь виправився? Щоб ти помислив про втечу? Щоб ти подумав про заслання? О, якби ж безсмертні боги подарували тобі такого розуму! Однак я бачу, що якщо послухаєш мене, вирушиш у заслання, який потік ворожості всіх нас накриє, якщо не зараз, коли твої всі злочини у свіжій пам'яті, то згодом неодмінно. Але це варте того, нехай це буде твоїм лихом, тільки б державу вберегти від небезпеки. Щоб пороки тебе зворушили, щоб законів злякався, щоб підкорився інтересам держави, не варто сподіватись. Бо ти не з тих, кого зупинить сором від ганьби чи страх від небезпеки, чи розум від безумства.

[23]

Тому, як я вже не раз казав, рушай, якщо ти хочеш проти мене, свого ворога, як кажеш, зібрати ненависть народу, то прямо йди у вигнання; мені непросто буде пережити ці розмови людей, якщо це зробиш, якщо підеш у вигнання наказом консула, тягар цієї ненависті мені здолати буде важко. Якщо ж натомість твоя воля буде послужити моїй честі й славі, то йди з ворожою юрбою, прямуй до Манлія, згуртуй занапащених громадян і відокрем себе від доброчесних, проголоси війну своїй вітчизні, тіш себе безбожним розбоєм, аби всі бачили, що я тебе не вигнав до чужих, а навпаки, що за запрошенням пішов ти до своїх.

[24]

Утім, для чого я тобі це пропоную, коли вже знаю, що ти відправив наперед озброєних людей, які тебе чекають на Форумі Аврелія^[20], коли я також знаю, що вже призначений для зустрічі з Манлієм день, коли вже навіть послано срібного орла, який, я сподіваюсь, стане згубним і смертельним тобі і всім твоїм, для якого ти зробив святилище злочинне у своєму домі? Як довго зможеш ти без нього, коли ти звик йому вклонятися, готуючись до злочинів, і від вівтарів якого ти часто переносив свою безбожну праву руку до вбивства громадян?

X

[25]

Нарешті ти підеш туди, куди тебе давно тягнула нестримна й люта пристрасть; адже ця справа не приносить тобі болю, а навпаки — приносить неймовірну насолоду. Тебе для цього божевілля природа народила, воля сформувала, доля зберегла. Ти ніколи не прагнув не лише миру, але навіть війни, окрім злочинної. Ти здобув зібраних у зграю загублених негідників, позбавлених не тільки щастя, а й всякої надії.

[26]

Якою насолодою ти будеш втішатись, якими радощами будеш тішитись, в якій розкоші будеш гуляти, коли серед такої кількості твоїх людей ти не почуєш й не побачиш жодної порядної людини! Ти вже давно вправляєшся у тому, щоб лежати на землі не тільки для розпусти, а ще для того, щоб вчинити злочин: пильнувати не тільки підстерігаючи сон чужих чоловіків, але й майно мирних громадян. Тепер ти зможеш показати свою славетну витривалість і голодом, і холодом, і браком всіх речей, від чого ти вже незабаром почуєшся безсилим.

[27]

Я стільки виграв тим, що не допустив тебе до консульства, щоб ти як вигнанець загрожував державі, а не як консул руйнував її, бо краще, аби всі твої злочинні наміри були названі розбоєм, ніж війною.

XI

Тепер, отці-сенатори, щоб я зміг від мене відхилити всіляку, навіть майже справедливу, скаргу від вітчизни, послухайте, прошу, уважно, що я скажу, візьміть до розуму, прийміть до серця. О, якби до мене звернулася вітчизна, яка для мене є дорожчою за моє життя, якби до мене звернулася Італія, якби уся держава промовила: «Марку Туллію, що ти робиш? Невже ти дозволиш піти тому, кого ти викрив як злочинця, кого ти бачиш як вождя майбутньої війни, кого вже зачекалися в ворожих таборах, хто є зачинщиком злодійства, очільником змови, підбурювачем рабів і безнадійних громадян, щоб він здавався не випущеним тобою з міста, а впущеним у місто? Хіба не накажеш його закути в кайдани? Хіба не відправиш на смерть? Хіба не присудиш до найвищої кари? Що ж врешті стримує тебе? Можливо, заповіти предків?

[28]

Адже дуже часто в цій державі навіть звичайні громадяни карали смертю згубних громадян. Чи стримують тебе закони про покарання римських громадян? Але ніколи в цьому місті зрадники держави не мали права громадян. Чи ти боїшся осуду нащадків? І це твоя вдячність прекрасному римському народові, який тебе, без знатних предків, тільки через власні справи підніс по всіх щаблях влади до найвищої, коли ти через страх осуду чи якої-небудь небезпеки знехтуєш безпекою твоїх співгромадян!

[29]

Але якщо є страх перед неприйняттям, то осуд за бездіяльність страшніший за осуд за рішучість. Чи коли війною спустошуватиметься Італія, будуть зруйновані міста, горітимуть будинки, чи не думаєш, що тебе поглине полум'я ненависті?».

XII

На це найсвятіше звернення держави, а також людям, які думають так само, я лаконічно відповім. Так, отці-сенатори, якби я вважав, що Катіліна має бути засудженим на смерть, я б цьому гладіатору не дав прожити і години. Адже коли найвищі люди та найславетніші із громадян, убивши не тільки Сатурніна, Гракхів, Флакка, а й багатьох до того, не тільки не знечестили себе, але й прославили, тоді мені не слід боятись того, що ненависть за вбивство цього батьковбивці громадян мене в майбутньому наздожене. Навіть якщо це є для мене найбільшою загрозою, я завжди так вважав: ненависть, яка здобута мужністю, — це слава, а не ненависть.

[30]

Проте є серед нас і ті, хто не вбачає або не хоче бачити загрозу; своєю м'якою поведінкою вони живили надію Катіліни, своєю невірою у змову цю змову ще більш зміцнили; своїм авторитетом спокусили й інших, не стільки лиходіїв, як просто недосвідчених, якби я покарав його суворо, то ті б сказали, що це жорстоко і по-царськи. Тепер я можу вас запевнити, як тільки той дійде, куди прямує, — до Манліанських таборів, тоді бодай не знайдеться нікого настільки дурного, який не зможе визнати факт існування змови, не знайдеться нікого настільки нечестивого, який не визнає її. Проте, якби його одного вбили, я впевнений, це б ненадовго стримало цю руйнівну чуму держави, не назавжди знищена була б вона. Але якщо він буде вигнаний і з собою виведе своїх, і до них же приєднає з усіх боків зібраних невдах, тоді не тільки буде знищена ця чума, а й знищиться коріння й зародок всіх зол.

XIII

[31]

Ми вже давно, отці-сенатори, живемо серед небезпеки підступів та змов, однак не розумію, чому зрілість цих всіх злочинів, зухвалості й безумства у часи саме мого консульства прорвалась. Навіть якщо з цієї зграї того одного ми усунемо, нам може здатися, можливо, на якийсь момент, що ми звільнились від турботи і страху, але загроза лишиться і буде схована у жилах й нутрощах держави. Так само, як і люди тяжко хворі, страждаючи від лихоманки й жару, як тільки вип'ють холодну воду, одразу відчувають себе легше, але надалі ще важчі і сильніші муки, — така хвороба і у нашої держави: від кари того стане легше, але від того, що інші змовники залишаться жити, державі далі буде гірше.

[32]

Тому нехай ці злодії полишать нас, нехай вони відділяться від добрих громадян, нехай зберуться воєдино і відокремлять себе муром, нехай припинять підстерігати консула в своєму домі, обкладати трибунал претора міста, облягати курію з мечами та готувати молотки і смолоскипи, щоб спалити місто, нехай нарешті в кожного на лобі буде написано його думку про державу. Я обіцяю вам, отці-сенатори, що з такою нашою пильністю консулів, з таким вашим впливом сенаторів, з такою мужністю римських вершників і такою згодою всіх добрих громадян ми всі побачимо з відходом Катіліни усе розкритим, освітленим, придушеним і покараним.

[33]

Із цими знаменнями, Катіліно, заради збереження держави, на свою загибель і загибель всіх тих, хто всяким злочином і батьковбивством поєднав себе з тобою, йди до своєї нечестивої й безбожної війни. О Юпітере, чиїми пророцтвами це місто Ромулом було засноване, якого ми називаємо Покровителем цього міста й імперії, віджени цього чоловіка та його спільників від твоїх та інших храмів, від будинків і стін міста, від життя й майна всіх громадян; а ворогів всіх добрих людей, ворогів республіки, ворогів Італії, всіх нечестивих, які перебувають у злочинній змові, ти вічними муками живих і мертвих принеси у жертву.

Примітки

1. Один із семи пагорбів Риму, центр політичного життя та духовний центр міста. Тут розташовувалися будинки найзнатніших патриціїв та храми найважливіших богів. У контексті промови згадка про «нічну варту Палатину» підкреслює, що навіть найсуворіша охорона найсвятішого місця Риму не може зупинити Катіліну. Це посилює звинувачення — він загрожує не просто місту, а священному серцю імперії, що робить його не лише злочинцем, але й святотатцем.
2. Історичний приклад, який Ціцерон використовує як ораторський прийом. Подія відбулася за 70 років до цієї промови (133 до н.е.), коли Сціпіон Назіка, як приватна особа без офіційних повноважень, убив народного трибуна Тіберія Гракха, який намагався провести радикальні аграрні реформи. Ціцерон наводить цей прецедент для обґрунтування права консула діяти проти Катіліни: якщо навіть приватна особа мала право вбити того, хто загрожував державі, то консул з офіційними повноваженнями тим більше має це право.
3. Ще один історичний прецедент, який наводить Ціцерон. Подія відбулась у 439 році до н.е. Спурій Мелій, багатий плебей, продавав зерно народу за зниженими цінами, що викликало підозри сенату у прагненні до царської влади. Коли Мелій відмовився з'явитися до суду, Гай Сервілій Агала власноруч його вбив. Ціцерон використовує цей давній приклад для посилення аргументу: навіть у далекому минулому римські магістрати мали право вбивати тих, хто загрожував республіканському ладові.
4. У 121 році до н.е. Гай Гракх (молодший брат Тіберія Гракха), народний трибун, разом із Марком Фульвієм Флакком, колишнім консулом, організували збройний протест проти скасування закону про заснування колонії в Карфагені. Сенат уперше в римській історії ухвалив "senatus consultum ultimum" — надзвичайний декрет, який дозволяв консулу Луцію Опімію застосувати силу проти громадян без суду. Гракх і Флакк із прихильниками зайняли Авентинський пагорб, але були атаковані військами консула. Гай Гракх наказав рабу вбити себе, Флакк загинув разом із синами, а Опімій засудив на смерть 3000 їхніх прихільників. Ціцерон наводить цей прецедент як виправдання права консула діяти рішуче проти ворогів держави.
5. У 100 році до н.е. народний трибун Сатурнін та претор Главка організували вбивство кандидата в консули Гая Меммія. Сенат ухвалив надзвичайний декрет, доручивши консулу Гаю Марію придушити заколот. Після облоги Капітолію вони здалися, але були забиті розлюченим натовпом аристократів. Ціцерон наводить цей приклад швидкого покарання заколотників.
6. Переклад латинського звертання "patres conscripti". Це була офіційна формула звертання, що складалася з двох частин: patres (отці) — первісні сенатори-патриції, які вважалися «батьками» римського народу та мудрими наставниками держави, та conscripti (записані) — сенатори-плебеї, що були включені до складу сенату пізніше. Разом ця формула означала весь склад сенату і підкреслювала як традиційний авторитет патриціїв, так і представництво плебсу. Звертання "patres conscripti" створювало атмосферу урочистості та поваги, апелювало до гідності сенаторського стану і їхньої відповідальності перед державою.
7. Гориста місцевість центральної Італії. Етрурія охоплювала територію сучасної Тоскани, північного Лаціо та частини Умбрії. Відстань від Риму до гористої частини Етрурії становила близько 150–250 км — 2-3 дні маршу римським військом. Розташування табору змовників у цій природній фортеці було стратегічно вигідним: достатньо далеко для безпечної організації, але достатньо близько для загрози столиці.
8. Манлій — один з головних співучасників змови Катіліни. Очолив військовий табір змовників в Етрурії і організував збройні сили для повстання. Він керував військовими операціями змови, поки Катіліна залишався в Римі, намагаючись діяти зсередини політичної системи.
9. Оптимати — консервативна політична партія римської аристократії I ст. до н.е. Складалася з сенаторів-патриціїв та заможних плебеїв, які захищали традиційні привілеї сенату проти популярів (прихильників народу). Катіліна планував масове вбивство лідерів оптиматів як частину державного перевороту.
10. Стародавнє латинське місто приблизно за 40 км на схід від Рима, розташоване на стратегічно важливій позиції в Албанських горах. Згідно з Ціцероном, Катіліна планував захопити це місто, щоб створити опорний пункт поблизу столиці.
11. Римський сенатор, один з активних учасників змови Катіліни. У його домі відбулася вирішальна нарада змовників.
12. Іронічна назва військового табору змовників в Етрурії, очолюваного Гаєм Манлієм.
13. Священна ділянка, присвячена богу війни Марсу, розташована на лівому березі Тібру за межами померія (священної межі міста). Тут відбувалися центуриатні коміції (comitia centuriata) — народні збори для обрання консулів і преторів.
14. Іди — середина місяця в римському календарі: 13-те число в коротких місяцях (січень, лютий, квітень, червень, серпень, вересень, листопад, грудень) та 15-те в довгих (березень, травень, липень, жовтень). Календи — перший день місяця, нони — 5-те число в коротких місяцях та 7-ме в довгих. Разом ці три дати були основними орієнтирами для датування подій — усі інші дні відраховувалися від цих святкових дат. У тексті Ціцерон натякає на «найближчі іди» — ймовірно, листопадові іди (13 листопада 63 р. до н.е.).
15. Майбутній тріумвір, у 63 р. до н.е. молодий політик 26 років з впливового патриціанського роду. Розпочинав кар'єру як тріумвір монетаріїв (62–58 рр. до н.е.). Його розумна відмова взяти Катіліну під домашній арешт виявилася мудрою — згодом він зробив блискучу кар'єру, ставши претором (49 р.), консулом (46 р.), верховним понтифіком та членом Другого тріумвірату з Октавіаном та Марком Антонієм.
16. Представник впливового роду Цеціліїв Метеллів.
17. Також представник роду Цеціліїв Метеллів, особистий друг (sodalis) Катіліни.
18. Молодий римський політик з роду Сестіїв. У 63 р. до н.е. йому було близько 25-30 років. Служив квестором при консулі Гаї Антонії Гібриді та брав участь у кампанії проти змови Катіліни. Ціцерон високо оцінював його заслуги в шпигунстві за Гаєм Антонієм. Пізніше зробив політичну кар'єру, ставши претором, і був відомий як прихильник Ціцерона.
19. Представник знатного патриціанського роду Клавдіїв Марцеллів, майбутній консул 51 р. до н.е. Під час розкриття змови Катіліни він відіграв важливу роль: 18 або 19 жовтня 63 р. до н.е. разом з Марком Ліцинієм Крассом та Квінтом Цецілієм Метеллом Піусом Сціпіоном отримав анонімний лист з попередженням про заплановану різанину видатних політиків та пропозицією покинути Рим. Усі троє тієї ж ночі повідомили про це консулу Ціцерону, надавши йому перші конкретні докази існування змови.
20. Дорожня станція на Віа Авреліа, стародавній римській дорозі, що пролягала на північний захід від Рима через Етрурію до Галлії. Розташоване приблизно за 60 км від Рима, це поселення було важливим перевальним пунктом для мандрівників. Ціцерон згадує, що Катіліна заздалегідь розмістив там озброєних людей, які мали його чекати на шляху до табору Манлія в Етрурії. Це свідчить про ретельне планування втечі Катіліни з Рима та координацію з його спільниками поза містом.

Джерела

Видання

• Овчаров М. М. Переклад першої промови Ціцерона проти Катіліни. Перший переклад сучасною українською літературною мовою / Микола Овчаров. — К.: Видавництво «Інститут риторики Миколи Овчарова» ; Видавництво «Фенікс», 2025. — 44 с. — ISBN 978-617-8547-17-2.

Електронні ресурси

• Переклад першої промови Ціцерона проти Катіліни — Google Books
• Переклад першої промови Ціцерона проти Катіліни — Google Play Books
• Переклад першої промови Ціцерона проти Катіліни — Інститут риторики Миколи Овчарова
• Перша промова Ціцерона проти Катіліни (переклад Овчарова) — Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського