Петро Конашевич Сагайдачний (Чайковський)/VII

by Андрій Чайковський

◀ VI

Петро Конашевич Сагайдачний Андрій Чайковський VII

VIII ▶

Відень: Союз визволення України, 1917

VII.

Виданнє такого акту було приспішене одною важною подїєю. Єрусалимський патріярх Теофан вертав того року з Москви й поступив у Київ. Православні показали йому всї культурні здобутки, представили йому страшний занепад православної церкви через недостачу владик і просили, щоб висвятив їм владик. Патріярх не хотїв сього зробити, боячи ся Ляхів. Та козаки запоручили йому повну безпечність, він дав намовити ся і висвятив пятьох єпископів, між ними київського митрополита. Патріярх, почуваючи себе у Київі зовсїм безпечним, обїздив тут школи й манастирі.

Гетьман Жолкевський довідав ся про се, та не смів перепинити тої роботи. Він загадав підступом піймати патріярха. Писав отже до нього любенькі листи й запрошував, аби з поворотом поступив до Польщі. Навіть прислав йому свого комісара, який мав його перевести. Та Сагайдачний, перейнявши прикази Жолкевського, щоб арештовано патріярха, як лише появить ся на польській землї, відкрив зраду завчасу. Він відправив комісара з нїчим, а патріярха відпровадив з військом в безпечне місце до молдавської границї.

Зараз опісля стали православні заходити ся у короля, щоб затвердив нововисвячених владик. Одначе король, йдучи за радою своїх фанатичних дорадників, відмовив сьому, хоч сей поступок мусїла Польща спокутувати цецорським погромом.

У тім часї провадив нїмецький цїсарь війну з семигородським князем Бетлєн-Ґабором, що був васалем Туреччини. У тій війнї послугував ся цїсарь наємним військом — лїсовщиками. Їх уважали Турки за козаків, а тим самим за підданцїв польського короля. Крім того султан мав на тямцї ті сміливі козацькі набіги на його землї. Тому виповів Польщі війну. Жолкевський шукав союзників, бо війська було у нього мало. Рахував він на молдавського господаря Ґраціянї та на козаків. Сагайдачний не спішив ся, а Жолкевський у письмах до Варшави жалував ся, що козаки обіцюють прийти, та не приходять.

Начеб на глум прийшло 1600 козаків. Сагайдачний прислав їх на те тільки, щоб не помовляли його о змову з Туреччиною.

Рахуючи на молдавську поміч, Жолкевський перейшов на той бік Днїстра, та Ґраціянї, побачивши так мало польського війська, не хотїв авантурувати ся і не пристав до Поляків. Жолкевський зостав ся сам. До того у польськім війську ширила ся страшна дезерція. Шляхта втїкала до дому, не оглядаючи ся.

Турки окружили Жолкевського з усїх боків під Цецорою і просто роздавили їх при відворотї. Жолкевський наложив головою, Конецьпольський попав у полон. Згинув тут і сотник Михайло Хмельницький, Богданів батько, а сам Богдан попав у турецьку неволю (7 жовтня 1621 р.).

Польща налякалась. З Жолкевським пропала остання оборона перед турецькою навалою. Всї приписували сю невдачу тому, що при Поляках не було козаків.

Небезпека висїла у повітрі. Правда, турецькі війська не йшли далї на Польщу, але могли се зробити весною, бо така легка побіда могла їх підбадьорити.

Треба було знову забігати ласки у козаків. Козаки жадали затвердження своїх єпископів, король не відмовив просто, а дурив обіцянками.

Він висловив ся перед своїми, що краще зложити корону нїж затвердити одного православного владику.

Рівночасно з сими обіцянками й воловодженнєм в дальших від Київа околицях настали страшні переслїдування православних. Нововисвячений полоцький владика Мелетій Смотрицький, як лише приїхав у свою парохію, був заарештований. Його брали ся засудити на смерть, — з тяжкою бідою повелось йому втекти до Київа. Зате постигла кара тих всїх міщан, що подавали свому епископови помічну руку. З усїх українських земель приходили скарги до київських православних на страшні утиски від уряду й унїятів. У київських православних сферах настало страшне розяреннє і вони цїлою силою змагали ся здержати козаків від того, щоб давали поміч Польщі проти Туреччини, а до того ще заєдні походи козаків на Турків і Татар дратували Турків на Польщу.