Петро Конашевич Сагайдачний (Чайковський)/VIII
| ◀ VII | Петро Конашевич Сагайдачний VIII |
|
Тодї Сагайдачний не був гетьманом. Як вже було сказано, належав він до партії старших, поважнїйших. Як він пішов походом на Татар, радикальні елєменти серед козацтва, користаючи з його неприсутности, скинули його з гетьманства й вибрали Яцька Немирича Бородавку.
До речі буде зауважити, що Сагайдачний не був гетьманом безперестанно від 1606 р. Він був незвичайно великий риґорист, не стерпів непослуху й неслухняних гостро карав. Задля того його кілька разів скидали з гетьманства. Ми знаємо, що в 1610 р. кошовим був Григорій Тисконович, а в 1617 р. Дмитро Богданович Барабаш. Може бути, що той вибір відбув ся лише на Сїчи, а на Українї між міським козацтвом Сагайдачний гетьманував безпереривно.
Польський король побоював ся, щоб козаки знову не лишили Поляків так, як під Цецорою, і змагав ся всїма силами та способами наклонити козаків до походу. Вистарав ся про лист того самого патріярха Теофана, якому перед роком мали вязи скрутити. До козаків післано знатних панів та й не з порожнїми руками, бо привезено 20.000 зол. залеглої для козаків платнї. Позатим козакам не давали нїчого й дурили обіцянками. Навіть в таку скрутну годину перед небезпекою заглади Польщі від Турків не хотїли нїчого попустити в користь православної церкви й українського народу. Стара козацька партія стояла кріпко на тім, що перше уступки для козаків, а потім поміч. Сагайдачний прийняв з великою пошаною лист патріярха, поцїлував його та приложив до чола, але уступити не хотїв. Инакше зробила радикальна братія. Побачивши гроші й надїючи ся в молдавських землях великої воєнної добичі, про нїщо більше не дбала й, не вижидаючи кінця договорів з королївськими комісарами, незважаючи на протест старших, постановила йти в похід. Договори опісля. До їх докінчення виправила Сагайдачного з владикою Єзекіїлом Курцевичем до Варшави.
Нїчого було робити. Поляки радїли, що їм повело ся дешевим коштом, не зобовязуючи ся до нїчого, обдурити козаків.
Без приготування рушило 40 тисяч козаків під булавою Бородавки під Хотин. У козаків була звичайно добре зорґанїзована інтендантська служба. Йдучи в поход, брали зі собою по достатком припасів для себе й коней, брали по достатком мунїції. Тепер того всього не було. Колиб лише скорше вийти та пустити ся грабити. До такого поважного походу на довший час Бородавка не надавав ся. Військо було здеморалїзоване, неслухняне. Цїле змаганнє в тім, щоб як найбільше захопити добичі. Як лише перейшли Днїстер, Бородавка розпустив загони рабувати Молдаван. Ті чети без найменшої тактичної злуки робили на свою руку, попадали на сильнїйші турецькі віддїли й гинули марно. До того ще не стало сїна для коней. Військо, бачучи невдалий провід, ще більше деморалїзувало ся. З Поляками не хотїли злучити ся, поки Поляки не перейдуть Днїстра. Козаки бояли ся зради. Поляки мусїли на те пристати. Якийсь український мужик-тесля підняв ся за дешевенькі гроші покласти через ріку міст, по якім польське військо перейшло на другий беріг, і тут опинило ся напроти переважаючої турецької сили, з котрою був сам султан.
В козацькім таборі гинули конї з недостачі паші. Козаки заходили у польський табор, жебраючи вязанку сїна.
До рішаючої битви не приходило, бо не було кому ладу завести. Польським військом командував старий і хорий гетьман Хоткевич.
Саме тодї вернуло козацьке посольство з Варшави, везучи повну торбу солодких обіцянок. Здаєть ся, що поробив їх королевич Володислав, який відносив ря приязно до козаків, а особливо до Сагайдачного ще від часів московської війни. Сагайдачний вернув з Варшави дуже вдоволений. У польськім таборі прийняли його дуже радо. Поляки бачили, що козацьке військо не принесе користи без справного ватажка, а дотеперішнїй досвід навчив, що Бородавка нездатний. Сагайдачний пустив ся з невеликим почотом 300 людей до козацького табору. Не дали йому Поляки провідника й він пустив ся навмання. Змилив дорогу й натрапив саме на татарський табор. Зразу думав, що се козацькі огнї й їхав сміло. Завчасу побачив помилку. Татари кинулись на нього. Сагайдачний, відбиваючи ся, доскочив лїса й тут скрив ся, не могучи зміркувати де він є. Дібрав ся щасливо до берега Днїстра й тут блукав три днї по комишах і верболозї. В тій стрічі він був тяжко ранений в руку і від тої рани потім і помер.
Нарештї добив ся до своїх. Козаки дуже зрадїли і його поворотом і тим звідомленнєм з посольства, яке він зложив козацькій старшині.
Тепер цїле невдоволеннє виступило проти Бородавки. Його зараз скинули з гетьманства й віддали під суд, який засудив його на смерть. Йому відрубали голову. Сагайдачного вибрано гетьманом останнїй раз.
Сагайдачний зумів залїзною рукою справити все на властиву дорогу. Запанував у війську лад, хоч воно не могло відразу вилїчити ся з тої деморалїзації, в яку попало попередно. Коли саме здобули штурмом один турецький табор, не могли як слїд використати тої побіди, бо все військо кинуло ся грабувати турецькі багацтва. Не зважаючи на се, козаки доказували чудес хоробрости. Вони підлазили нічю під турецькі шанцї і брали їх приступом з такою бравурою, що Турки на сим воєнний оклик козаків не устояли на становищі.
Турки хотїли зразу перетягнути козаків на свою сторону, обіцюючи їм поміч проти Поляків, та коли се не вдало ся, вони цїлою силою наперли на козацький обоз, міркуючи, що коли зломлять козаків, з Поляками піде справа легко, як під Цецорою. Козаки відбивали всї штурми та ще робили болючі для Турків вилазки.
Хто знає, яким шляхом була-б пішла наша історія, колиб козаки послухали Турків і від Хотина завернули та полишили Поляків їх власній долї.
По тих турецьких невдачах заключили Поляки корисний для себе мир, — а козакам приказано йти до дому. Хорий тяжко гетьман поїхав до Київа. Козацтво стало домагати ся зреалїзування обіцянок зперед війни. Поляки не хотїли й чути про якісь уступки та права, бо тепер їм не треба було козаків.
Сагайдачний на смертній постелї побачив свою помилку, що збочив з дороги, якою ішов попередно, не допустив до знищення Польщі, — та тепер вже було запізно, бо й сили у нього вже не стало. Він побачив, як тяжко його обманули й одурили.
Кажуть, що перед смертю написав сумний лист до королевича, котрого просив гаряче, щоб узяв в опіку козацтво та православну церкву, бо побоювання про ті дві найдорозші його серцю річи не дали йому спокійно вмерти. Він говорив гіркі слова правди на адресу Поляків.
Перед смертю зробив запис свого майна на школи й церкви. Свою рідню полишив зовсїм. Здаєть ся, що не було у нього щасливого домашнього пожиття.
Помер 10 квітня 1622 р., оплакуваний цїлою Україною.
Ми навіть не знаємо, де лежать кости того найкращого сина Неньки-України.