Повна збірка веселих віршів/Хмельницький з Ляхами
| ◀ Ворона і лис | Повна збірка веселих віршів Приказки про звірів (байки) Хмельницький з Ляхами |
Вовк, собака і кіт ▶ |
|
Стали колись Хмельницького
Ляхи підмовляти,
Щоби нашу Україну
З Польщею зєднати.
А Хмельницький їм говорить:
Сядьте, добрі люде!
Послухайте мою байку,
Чи правдива буде?…
Ото був собі господар,
Мав одного сина,
І любив він його щиро,
Сказано, дитина…
Любив його, як дитину,
Годив, як панятї;
Але в того чоловіка
Був і вуж при хатї.
І бувало, як дитина
За обід сїдає,
В тую пору із-під печи
І вуж вилізає…
І що дитя йому кине,
Що само упаде,
Вуж полїзе, позбирає,
Вуж і тому радий!…
Але раз дитя почало
Із вужем дрочитись;
Дрочило ся, дрочило ся,
Далї стало битись.
Вуж до піни розізлив ся,
Укусив дитину;
Аж надходить і господар
В ту лиху годину.
Як ударив по вужови,
То хвіст і остав ся,
А вуж живий, та безхвостий
У норі сховав ся…
Нема в хатї вже дитини,
І вужа не стало;
А тимчасом господарство,
Як вода, спливало.
В рік ісплила вся маєтність,
Всї його пожитки,
Та й вже на нїм не осталось
Нї рубця, нї нитки.
Іде бідний до ворожки;
Сьвітить вона сьвічки,
Посидїла, погадала,
Каже: „Чоловіче!
Мав же, — каже, — чоловіче,
Ти вужа хатнього!
Все богатство, вся маєтність,
Все було від нього.
А як ти з ним посварив ся,
А може й побив ся,
То ото-ж ти через теє
Усього лишив ся!…”
Повертаєть ся господар
До своєї хати,
Прислонив ся коло печи,
Тай став вужа звати…
Вилїзає вуж безхвостий,
Тай став говорити:
„Нї вже, — каже, — чоловіче,
Разом нам не жити!
Коли ти на мене глянеш, —
Зараз пригадаєш,
Що до віку через мене
Ти сина не маєш!
Коли-ж я на тебе гляну,
Зараз пригадаю,
Що до віку через тебе
Я хвоста не маю.
Буду тобі, чоловіче,
Все добро робити,
Але разом із тобою
Я не буду жити!…”
Оттак воно, добрі люде!
Польща — то дитина,
Король польский — то господар,
А вуж — Україна!…