Подорож довкола землї в 80 днях/XIII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подорож довкола землї в 80 днях (1895
Юлїй Верне, переклад — А. Б.
XIII. Новий доказ, що щастє сприяє сьмільчакам
Видання: Львів: накладом Руського товариства педагогічного, 1895.
XIII.
 
Новий доказ, що щастє сприяє сьмільчакам.
 

Намір був сьмілий, повний трудностий, може навіть неможливий до переведеня. Пан Фоґ виставляв на небезпечність своє житє, а що найменше волю, отже і удачу своєї подорожи, однако він не вагував ся. Впрочім найшов в Кромертім рішучого союзника.

Паспарту був готовий до помочи. Гадка панова одушевила єго: він відгадав, що під тою ледовою поволокою бє тепле серце і полюбив Пилипа Фоґа.

Лишав ся провідник. Яку участь возьме він в тій справі? Чи не стане по сторонї Індийцїв? Єсли би не хотїв помагати, то треба було бодай впевнити ся, що буде безсторонний.

Франц Кромерті отверто єго о се запитав.

— Пане офіцире, я Парс а ся жінка Парска. Можете мною розпоряджати.

— Добре чоловіче, — відозвав ся пан Фоґ.

— Але знайте о тім, — говорив дальше Парс, — що ми виставляємо себе не лише на смерть, але й на страшні муки, єсли нас зловлять. Отже надумайте ся панове.

— Ми вже надумали ся, — відповів Фоґ, — але менї здаєть ся, що мусимо ждати до ночи, заки зачнемо роботу.

— І я так гадаю, — сказав провідник.

Відтак оповів він деякі подробицї о женщинї. Була се Індийка славна з красоти, парского походженя, дочка богатого купця з Бомбаю. В тім містї одержала чисто анґлїйске вихованє, в наслїдок чого з поведеня і образованя могла вважати ся Европейкою. Називала ся Ауда.

Коли родичі єї відумерли, пішла против своєї волї за старого князя Бунделькунда, а три місяцї потім повдовіла. Знаючи, яка судьба єї жде, утїкла, але зараз зловлено єї, а свояки князя, котрим залежало на смерти Ауди, віддали єї на муки.

Се оповіданє укріпило ще більше пана Фоґа і єго товаришів в їх благороднім намірі. Ураджено, що провідник має справити слона до паґоди Пілляї.

Пів години пізнїйше задержали ся подорожні в тїни дерев, о пятьсот кроків від паґоди, котрої не було видно, але доходили звідтам дикі окликі фанатиків.

Тепер раджено над тим як би дістати ся до жертви. Провідник знав паґоду Пілляї, де заперто молоду жінку. Чи можна дістати ся до неї якими дверми, коли цїла товпа запивши ся буде спати, або чи треба буде аж дїру вибивати в мурі?

На се питанє можна було відповісти лише на місци. В тім лише всї згодили ся, що ратунок мусить наступити в ночи, а не в день, коли жертву будуть вести на муки, бо тогдї вже нїяка людска сила не могла би єї освободити.

Пан Фоґ і єго товариші вижидали ночи. Скоро лише стемнїло, около осьмої години вечером рішили розглянути місце довкола паґоди. Вже не чути було крику факирів. Після свого звичаю повинні були Індийцї запити ся т. зв. „ганґом“ — плинним опіюмом, змішаним з відваром конопель — а тодї може було би можливим пересовзнути ся поміж них аж до середини паґоди.

Тихонько рушили сьмілі подорожні лїсом. Повзаючи поміж корчі, дістали ся по десятьох мінутах на беріг малої річки і при сьвітлї смолоскипа побачили перед собою костер з сандалового дерева, напущений вже пахучою оливою. На кострі лежало тїло князя, котре мало згоріти разом з живучою вдовою. Яких сто кроків від костра стояла паґода, а єї мінарети виставали понад верхи дерев.

— Ходїть, — відозвав ся провідник до своїх товаришів. І з подвійною обережностю перекрадав ся дальше поміж високою травою.

Лише легкий шелест листя переривав тишину. Вскорі задержав ся провідник на краю поляни, осьвітленої кількома смолоскипами. Земля була встелена як побоєвище мужчинами, жінками і дїтьми. Всї они, заголомшені опіюмом, спали твердим сном.

В глубинї між деревами рисувала ся невиразно паґода Пілляї. Але з великим невдоволенєм побачили подорожні, що прибічна сторожа князя не спала, лише з витягненими шаблями переходжувала ся поперед двері паґоди. Імовірно вартували так само в серединї брамани.

Парс не важив ся дальше іти і завернув своїх товаришів, бо видїв, що до паґоди не можна дістати ся. Пилип Фоґ і Франц Кромерті пізнали також, що з тої сторони нїчого не можна зробити.

Задержали ся і стали тихо радити.

— Заждїм, — сказав ґенерал. — Тепер лише осьма година, може і вартівникам схоче ся спати.

— Може бути, — відповів Парс.

Всї посїдали під деревом і ждали. Який же довгий видавав ся їм час! Деколи виходив провідник, щоби поглянути на паґоду. Прибічна князївска сторожа все ще вартувала коло дверий, а в вікнах паґоди видко було непевне сьвітло.

Так зійшло до півночи. Варта не засипляла, бо здаєть ся не дали їй упитись „ганґом“ отже й не було вже що на се числити, щоби дверми дістати ся до паґоди. Треба було пробовати з иньшого боку; однако тут заходило питанє чи брамани пильнують своєї жертви так само строго, як з надвору варта.

По остаточній нарадї, пустив ся провідник наперед, а пан Фоґ, сер Франц і Паспарту поступали за ним. Они обійшли здалека цїлу паґоду і наблизили ся з заду аж під самий мур не стрітивши нїкого по дорозї. З тої сторони не було варти, але-ж тут не було нї дверий нї вікон.

Ніч була темна. Місяць в послїдній кватирі ледве виднїв на небі, окружений густими хмарами. Високі дерева прибільшували ще пітьму.

Тепер коли наші сьмільчаки були вже під муром, треба було вибити в нїм дїру. До сеї роботи не мали Пилип Фоґ і єго товариші нїчого, крім малих ножиків. На щастє стїни паґоди збудовані були лише з цегли і дерева, так що легко можна було пробити дїру. Єсли удало ся виймити перший камінь то з прочими не було трудности.

Взяли ся як можна найтихійше до роботи. З одної сторони Парс, з другої Паспарту виймали цегли таку що вскорі зробив ся двостоповий отвір. Робота поступала, коли нагле роздав ся голосний крик в серединї, а зараз за ним озвали ся иньші крики з надвору.

Паспарту і провідник перервали роботу. Мали-ж би їх відкрити і закричали на трівогу? Проста обережність наказувала їм чим скорше віддалитись. Они й зробили так. З Пилипом Фоґом і з Францом Кромертім подали ся в лїс та ждали доки розрух не успокоїть ся, щоби знов взяти ся за дїло. Однако, на нещастє, появила ся при задній стїнї паґоди варта і всяка дальша робота була вже неможлива.

Тяжко описати чувство тих чотирох людий, коли побачили, що всї їх заходи безуспішні. Яким способом могли нещастну жертву виратувати, не маючи змоги до неї дістатись. Сер Франц Кромерті гриз палцї, Паспарту казив ся, а навіть провідник не міг здержати гнїву. Лише незрушений Фоґ ждав терпеливо.

— Не маємо тут вже що робити, — відозвав ся провідник.

— Заждїть, — відповів Фоґ. — Я маю бути аж завтра перед дванацятою в полудне в Аллагабад.

— Але чого-ж ви надїєтесь? — запитав Кромерті. — За кілька годин розвиднює ся, а тодї…

— Може лучити ся нагода в послїдній хвили.

Ґенерал бажав в тій хвили, щоби міг відчитати гадку Пилипа Фоґа з єго очий. На що взагалї міг числити сей холоднокровний Англичанин? Чи може хотїв в хвилї екзекуциї кинути ся на молоду жінку і вирвати єї явно з рук катів?

Се була би божевільність, до якої сей чоловік не міг би посунути ся. Однако згодив ся Кромерті ждати на розвязанє сеї страшної сцени. Але провідник не лишив своїх товаришів в дотеперішнім місци, лише завів їх в гущавину напротив передної части поляни, звідки заслонені деревами могли приглядати ся сплячим ґрупам.

Тимчасом Паспарту завісивши ся на гиляцї великаньского дерева, роздумував над гадкою, що нагле прийшла єму до голови, а відтак в нїй і осталась.

З початку крикнув: „Божевільність!“, але відтак подумавши повтаряв: „Впрочім, чому нї? Оно імовірне, а з такою худобою се може одинокий вихід!…“

Яснїйше не висказав Паспарту своїх гадок, але зручно як вуж зсував ся на низші конари, котрих кінцї досягали землї.

Години минали і незабаром яснїйша смуга на небі звістила, що наближає ся день. Однако було ще цїлком темно. То була означена пора. Товпа зірвала ся на ноги, як би воскресла. Поодинокі ґрупи оживили ся, відозвали ся бубни, крики і сьпіви стали знов розлягатись, надійшла година смерти для нещасної жертви.

Двері паґоди отворились і з середини полило ся ярке сьвітло. Пан Фоґ і сер Франц Кромерті побачили нещастну жінку, котру двох браманів тягнуло за собою. Їм навіть здавало ся, що отрясаючи ся з запомороченя, нещастна інстинктово хотїла вирвати ся з рук своїх катів. Серце Франца Кромерті сильнїйше забило, а хапаючи судорожно руку Пилипа Фоґа, почув, що той-же держав ніж.

В тій хвили рушила товпа. Молода жінка попала знов в обморок від конопляного диму. Перейшла поміж факірами, що окружали єї, та викрикали якісь релїґійні заклятя.

Пилип Фоґ і товариші прилучили ся до послїдних рядів товпи.

По двох мінутах прийшли над беріг потока і задержали ся яких пятьдесять кроків від костра, на котрім лежало тїло раяга[1]. При непевнім сьвітлї побачили як запоморочена жертва лежить непорушно коло трупа свого мужа.

Відтак підпалено смолоскипом костер, а напущене оливою дерево обіймила в одній хвили ясна полумінь. В тій хвили хотїв Пилип Фоґ, ведений благородним божевільством, кинути ся на костер і Кромерті та провідник лише з трудом задержали єго.

Пилип Фоґ відіпхнув їх — коли нагле змінила ся сцена. Роздав ся крик трівоги і цїла товпа зі страхом кинула ся на землю.

Старий раяг, що лежав мертвий, встав нагле як мара, вхопив на руки молоду жінку і зійшов з нею з костра, серед диму і полуміни подібний до опира. Факіри, вояки, брамани незвичайно перепуджені, припали до землї, не сьміючи й поглянути на таке чудо!

Сильним раменем обхопивши непритомну жертву, наблизив ся воскресший до місця, де стояли пан Фоґ, Франц Кромерті і провідник. Тут шепнув їм тихенько: — Утїкаймо!…

Був се Паспарту, що користуючись густим димом і темнотою, спустив ся по гилї на костер, вхопив молоду жінку на руки і вирятував її від смерти. Єго сьміливість і божевільний страх товпи довершили спасеня.

За хвилю зникли всї чотири в лїсї і слон гнав з ними дорогою до Аллагабада. Але скажений крик а навіть куля, що продїравила капелюх Пилипа Фоґа, пересьвідчили їх, що підступ відкритий.

Дїйстно, коли дим розійшов ся, показало ся тїло старого раяга на кострі, а брамани охоловши з першого страху, пізнали що видерто їм жертву підступом. Зараз кинули ся в погоню разом з прибічною сторожею та стали стріляти за втїкаючими, але ті були вже далеко, кулї не могли їх досягнути.

——————

  1. раяг = індийский князь.