Подорож довкола землї в 80 днях/XIX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подорож довкола землї в 80 днях
Юлїй Верне
пер.: А. Б.

XIX. Паспарту займає ся надто живо своїм паном
Львів: накладом Руського товариства педагогічного, 1895
XIX.
 
Паспарту займає ся надто живо своїм паном.
 

Гонґ-Конґ се лише островець, котрого посїданє забезпечив Англичанам мир заключений в Нанкинї по війнї 1842 року. За кілька лїт сотворив там дух кольонїзацийний Великої Британїї значне місто і пристань, звану Віктория. Сей островець лежить при устю ріки Кантона і лише 60 миль віддїлює єго від португальского міста Макао, положеного на другім березї. Гонґ-Конґ мусїло конче перевитяжити Макао в торговельній борбі, отже тепер більша часть перевозу хиньских товарів відбуває ся в анґлїйскім містї. Доки, шпиталї, побережа, маґазини, катедра ґотицка, бюро ґубернатора, улицї, все те надає кольонїї вигляд, немов би одно з анґлїйских міст торговельних ґрафства Кент або Суррі, пересунувши ся по кули земній, з'явили ся знов в тім місци Хин, майже у антиподів.

Паспарту вложивши руки в кишеню, пішов до пристани Вікторія приглядаючи ся паланкинам, улюбленим в Хинах критим ношам, і цїлій тій товпі Хинцїв, Япанцїв і Европейцїв, що тиснули ся по улицях. З малою ріжницею був се ще Бомбай, Калькута або Сінґапур. Се неначе ланцух анґлїйских міст, поведений довкола землї.

Паспарту прийшов небавом до пристани Вікториї. Там при устю ріки Кантона глотили ся кораблї всїх народів: Анґлїйцїв, Французів, Американцїв, Голяндцїв, кораблї воєнні і торговельні, судна япаньскі або хиньскі, джонки, семпаси, танки, а навіть плаваючі грядки з цьвітами.

Ідучи дальше замітив Паспарту кількох тубольцїв, дуже старих, повбираних жовто. Війшовши до хиньского цирулика, щоби оголити ся на хиньский спосіб, дізнав ся від сего місцевого новинкаря, котрий не зле говорив по анґлїйски, що ті старцї мали бодай по 80 лїт і що як раз для тої старости прислугує їм право одївати ся в жовті одяги, в яких можуть ходити виключно хиньскі цїсарі.

Оголивши ся, вийшов на побереже, де стояв Карнатік. Тут побачив Фікса, як проходжував ся там і назад і се єго не дивувало. Але лице аґента полїцийного зраджувало якийсь живий несупокій.

— Дуже добре! — сказав до себе Паспарту, — видко зле стоїть справа панів з клюбу реформи.

І приступив до Фікса з веселою усьмішкою та немов не звертав уваги на засумоване лице свого товариша подорожи.

Однак аґент мав оправдану причину нарікати на долю, що єго переслїдувала. Приказ арештованя і сюди не надійшов! Очевидно ішов сей приказ за ним, а дігнав би єго хиба тогдї, коли би задержав ся хоч кілька днїв в містї. А що Гонґ-Конґ була послїдна посїлість анґлїйска в тій подорожи, то сей пан Фоґ міг єму раз на все вихопити ся з рук, єсли єго як раз тепер не задержить яким способом.

— Щож, пане Фікс, ви певне схочете з нами поїхати до Америки? — запитав Паспарту.

— Еге! — відповів сей затискаючи зуби.

— То їдьте! — кликнув Паспарту розсміявши ся на цїлий голос. — Я-ж знав, що ви не могли би з нами розстати ся. Ходїть зі мною, купите собі білєт!

І оба пішли до бюра перевозів морских, де замовили комнатки для чотирох осіб. Але урядник пояснив їм, що направа Карнатіка вже скінчена, отже корабель відпливе нині о 8-ій годинї вечером, а не завтра, як було заповіджене.

— Дуже добре, — сказав Паспарту, — се як раз утїшить мого пана. Піду, скажу єму.

Тепер рішив ся Фікс на надзвичайний крок. Іменно намірив виявити все Паспартутови. Се було одиноке средство задержати Пилипа Фоґа кілька днїв в Гонґ-Конґ.

Коли вийшли з бюра, Фікс запросив свого товариша на перекуску до господи. Паспарту мав ще час, отже приймив запросини.

На побережу стояла господа, на око досить привітлива. Оба війшли до обширної, гарно прибраної салї; в задї стояло ліжко з подушками. На тім ліжку лежало кілька сплячих осіб.

В великій сали сидїло яких трийцять гостей довкола бамбусових столиків. Деякі пили ель або портер, иньші спіритусові напитки, джін або звичайну горівку. Крім того більша часть курила з довгих глиняних, червоних люльок, набитих опіюмом покроплених рожевим олїйком. Від часу до часу, котрийсь з курцїв запоморочений зсував ся під стіл, а служба брала єго за голову і за ноги, заносила на ліжко і клала коло товаришів. Таких запоморочених як худобина лежало вже з двайцять.

Фікс і Паспарту пізнали, що зайшли до шинку, відвідуваного сими нужденниками, здурнїлими, зсохлими ідіотами, котрим купецка Анґлїя продає що року за двіста шістьдесять мілїонів франків того шкідного товару, що називає ся опіюм! Сумні ті мілїони, зискані з одної з найнещастнїйших хиб людских.

Вправдї правительство хиньске пробовало зарадити таким надужитям строгими заборонами, але дармо. Від богатої верстви народу, котрій виразно дозволено уживати опіюм, перейшов сей убійчий наліг до низших верств, так що годї вже було зарадити нещастю. Отже Хинцї курять все і всюди опіюм в своїй Небесній Державі. Як мужчини так і жінки віддають ся тій нещастній пристрасти, а коли раз привикнуть вдихати дим опіюма, вже без него не можуть обійти ся, щоби не виставити себе на страшні жолудкові корчі. Найбільший курець може пустити з димом до вісїм люльок денно, але по пятьох лїтах умирає.

Отже до такої буди, котрих в Гонґ-Конґ повно, зайшли Фікс і Паспарту, щоби покріпити ся. Паспарту не мав при собі гроший, але він приймив радо „кречність“ товариша, бо надїяв ся відплатити ся єму пізнїйше.

Зажадали двох фляшок вина, порто, котре Француз сильно потягав, між тим як зрадливий Фікс не спускав з ока свого товариша. Говорили о ріжних річах, а особливо о знаменитій гадцї Фікса їхати разом на Карнатіку. Коли випорожнили фляшки, встав Паспарту, щоби повідомити пана, що від'їзд корабля приспішено на кілька годин.

Фікс задержав єго.

— Ще хвильку, — сказав.

— Щож ще хочете, пане Фікс?

— Хочу з вами поговорити про щось важного.

— Про щось важного! — повторив Паспарту, допиваючи останки вина, — ну, про се поговоримо завтра, нинї не маю часу.

— Лишіть ся, — сказав Фікс, — тут іде о вашого пана.

Паспарту по тих словах поглянув уважно на свого товариша. Лице Фікса видалось єму якесь незвичайне і він знов сїв.

— Щож ви менї маєте сказати? — спитав.

Фікс опер руку на рамени товариша і понижуючи голос, спитав:

— Чи ви вгадали, хто я?

— До сто вітрів, а вжеж! — сказав Паспарту сьміючись.

— То я вам все виявлю…

— Тепер, свату, я всьо знаю! О! не в свій час ви вибрали ся! Впрочім робіть своє дальше. Лише насамперед мушу вам сказати, що ті панове роблять собі кошти цїлком непотрібно.

— Непотрібно! — сказав Фікс. — Ви якось дивно про се говорите. Очевидно не маєте понятя, яка то велика квота була.

— Як не маю! — відповів Паспарту. — Атже то двацять тисячів фунтів штерлїнґів.

— Пятьдесять пять тисячів! — відповів Фікс і стиснув Француза за руку.

— Що? — крикнув Паспарту, — пан Фоґ мав би відвагу… Пятьдесять пять тисячів фунтів!… Отже одна причина більше, щоби не тратити часу — і встав знов.

— Пятьдесять пять тисячів фунтів! — говорив дальше Фікс, примушуючи Паспартута сїсти і замовляючи фляшку горівки — а єсли менї удасть ся, одержу два тисячі фунтів нагороди. Хочете з того пятьсот (5.000 зр.), єсли менї будете помагати?

— Вам помагати? — крикнув Паспарту, витріщивши очи.

— Так, менї помагати задержати пана Фоґа кілька днїв в Гонґ-Конґ.

— Що говорите? — спитав Паспарту. — Отже не досить, що ті панове висилають за моїм паном шпіона, бо не довіряють єму, але хотять єму ще ставити перепони! Встидаю ся за них!

— Що ви сим хочете сказати? — спитав Фікс.

— Хочу сказати, що се дуже неприлично. Не досить, що хотять обдерти пана Фоґа, але ще й забрати єму гроші з кишенї!

— А так! ми хочемо сего доказати.

— Алеж се підступ! — кликав Паспарту, що чим раз більше горячив ся під впливом напитку, який єму підсував Фікс, — то підступ, очевидна зрада. Ото джентельмени! Ото товариші!

Тепер вже Фікс нїчого не розумів.

— Товариші! — закликав Паспарту, — члени клюбу реформи! Мусите знати пане Фікс, що мій пан честний чоловік і що єсли закладає ся то має право надїяти ся виграної.

— Але за кого ви мене маєте? — запитав Фікс, вдивлюючи ся в Паспартута.

— До лиха! За члена клюбу реформи, котрому поручено слїдити мого пана в дорозї, а се-ж понижуюче. Тим більше, що від часу, як я відгадав хто ви є, не сказав я о тім нїчого пану Фоґови!

— Він нїчого не знає? — спитав живо Фікс.

— Нїчого, — відповів Паспарту і випив знов чарку.

Аґент полїцийний повів рукою по чолї і вагував ся дальше говорити. Що мав тепер робити? Похибка Паспартута була, здавало ся, щира, але се було ще гірше для єго наміру. Видко було, що Паспарту говорив цїлком щиро і що зовсїм не був спільником свого пана, чого Фікс власне бояв ся.

— Отже, — сказав до себе, — коли не єсть спільником, то буде менї помагати.

Аґент рішив ся знов. Впрочім не мав часу до страченя. Пана Фоґа треба було за яку небудь цїну задержати в Гонґ-Конґ.

— Слухайте, — сказав Фікс півголосом, — лише слухайте уважно. Я не є той, за кого ви мене маєте, т. є. я не аґент членів клюбу реформи…

— Ого! — скрикнув Паспарту, поглядаючи на него насьмішкувато.

— Я аґент полїциї і маю порученє від правительства в Лондонї…

— Ви… аґент полїциї!…

— Так, ось доказ, — сказав Фікс. — Тут моя леґітимация.

І аґент добув папїр з портфеля та показав свому товаришеви порученє підписане директором центральної полїциї. Паспарту, приголомшений, глядів лише на Фікса, та не міг і слова промовити.

— Заклад пана Фоґа, — говорив дальше Фікс, — се лише покривка, котрою одурив вас і своїх товаришів з Клюбу реформи, бо єму треба було забезпечити собі вашу несьвідому участь.

— Але длячого?… — скрикнув Паспарту.

— Слухайте. Дня 28. вересня сего року украла в анґлїйскім банку пятьдесять пять тисячів особа, котрої опис удало ся схопити. Отже сей опис підходить точка в точку під вигляд пана Фоґа.

— Ідїть! — крикнув Паспарту і ударив в стіл своїм сильним кулаком. — Мій пан се найчестнїйший чоловік в сьвітї!

— Що ви знаєте! — відповів Фікс. — Ви-ж єго цїлковито не знаєте! До служби у него вступили ви в день єго виїзду, він виїхав нагле під незручною покривкою, без клунків, забрав лише значні гроші в банкнотах! І ви ще сьмієте казати, що се честний чоловік!

— Так, так, — повторяв бідний хлопець.

— Чи хочете бути арештовані яко спільник?

Паспарту опер голову на руки. Змінив ся не до пізнаня; не сьмів глянути на аґента полїцийного. — Пилип Фоґ злодїй, він, спаситель Ауди, честний, бравий чоловік. А однако, яке підозрінє против него! Паспарту силував ся відогнати від себе підозріня, що так і тиснули ся в єго душу і він не хотїв вірити в вину свого пана.

— Остаточно, що хочете від мене? — спитав аґента, здержуючи ся.

— Я вам скажу. Аж до Гонґ-Конґ їхав я за тим паном, але не маю ще приказу арештованя, котрого я зажадав з Лондона. Отже ви мусите менї помочи задержати єго в Гонґ-Конґ.

— Я мав би…

— А я подїлю ся з вами нагородою двох тисячів фунтів, обіцяною менї анґлїйским банком!

— Нїколи!… — відповів Паспарту і хотїв встати, але упав назад, чуючи, що опускають єго відразу розум і сили. — Пане Фікс, — лепетїв він, — хоч би навіть, те все, що ви менї сказали, було правдою… хоч би мій пан був злодїєм, котрого ви глядаєте… а що я перечу… я був… я єсьм у него в службі… і бачив єго добрим і благородним… зрадити єго… нїколи… нї, за все золото на сьвітї… я з тої печи хлїба не буду їсти.

— Отже не хочете?

— Не хочу!

— Ну, то робім так як би я нїчого не говорив, — відповів Фікс, — і пиймо ще по одній.

— Пиймо!

Паспарту чув себе що раз більше пяним. Фікс, порозумівши, що єго треба розлучити за яку небудь цїну з паном, хотїв єго добити. На столї лежало кілька люльок набитих опіюмом. Фікс всунув одну з них в руку Паспартутови і він взяв єї, вложив до губи, запалив, потягнув кілька разів і упав з головою отяжілою запоморочений.

— Прецї! — сказав Фікс — бачучи, що Паспарту лежить без сьвідомости. — Сей пан Фоґ не дізнає ся, коли відпливає Карнатік, а єсли поїде, то бодай без сего проклятого Француза!

Відтак заплатив, що належало ся і вийшов.