Подорож довкола землї в 80 днях/XXI

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Подорож довкола землї в 80 днях (1895
Юлїй Верне
переклад — А. Б.

XXI. Начальник „Танкадери“ в небезпечности утратити двіста фунтів нагороди
Видання: Львів: накладом Руського товариства педагогічного, 1895.
XXI.
 
Начальник „Танкадери“ в небезпечности утратити двіста фунтів нагороди.
 

Була се дїйстно незвичайно відважна виправа, ся плавба 800 миль на корабли о двацятьох бочках, а особливо в тій порі року. Моря хиньскі взагалї несупокійні, яко виставлені на страшні вихри, а найбільше в часї порівнань дня з ночию, а було се доперва з початком падолиста.

Очевидно для кождого моряка було би користнїйше везти своїх подорожних аж до Йокогами, єсли би єму плачено на днї. Але заразом виявив би він велику нерозвагу, єсли би хотїв в таких обставинах пускати ся в дорогу, а великою зухвальностию було відважити ся на дорогу аж до Шанґай. Але Джон Бунсбі завіряв своїй Танкадері, що легко як мева посувала ся по филях.

В послїдних годинах сего дня переплила Танкадера непевні проливи Гонґ-Конґа а маючи вітер за собою, держала ся при всїх оборотах знаменито.

— Моряче, — сказав Пилип Фоґ, коли ґоелєта виплила на повне море, — не потрібую вам поручати найбільшого поспіху.

— Можете на мене спустити ся, ласкавий пане, — відповів Джон Бунсбі. — Що до вітрил то уживаємо їх о скілько лише вітер на се позволяє. Наші легкі вітрила не помогли би нам нїчого, а навіть могли би спиняти біг корабля.

— Ви се лїпше знаєте, отже спускаю ся на вас.

Пилип Фоґ випростований з розставленими ногами стояв сильно як моряк і приглядав ся морю. Молода жінка сидїла за ним і дивила ся не без страху на понурий вечером океан, котрому мала ставити чоло на сїм легонькім корабли. Над єї головою розпростирали ся білі вітрила, що неначе великі крила несли судно в простор без кінця. Ґоелєта гонена вітрами немов летїла в воздусї.

Надійшла ніч. Місяц входив в першу квадру, а єго слабеньке сьвітло мало вскорі погаснути в мрацї овиду. Хмари гонені від всходу обгорнули вже часть неба.

Моряк уставив на корабли сьвітло, осторожність конечну на тих морях, куди тілько кораблїв перепливає, особливо близько берегів. Дуже часто лучає ся, що кораблї наїзджають там на себе, а з огляду на скору плавбу ґоелєти, могла она розбити ся на тріски від найменшого удару.

Фікс роздумував на передї корабля. Держав ся осторонь, бо знав, що Фоґ не любить вдавати ся в розмову. Впрочім не міг розмовляти з тим чоловіком, від котрого дізнав прислуги. Думав також о будучности. Єму здавало ся на певно, що Фоґ не задержить ся в Йокогамі, що всяде зараз на парохід до Сан Франціска, щоби дістати ся до Америки, котрої незміримі простори могли би єму подати безпечність і безкарність.

Се як єму здавало ся, був найпростїйший плян Фоґа. Замість сїсти на корабель в Анґлїї і поїхати просто до Сполучених Держав як звичайний злодїй, волїв Фоґ відбути довгу подорож і об'їхати три четвертини кулї земної, щоби тим певнїйше добити ся до американьскої суші і пошивши полїцию в дурнї, споживати спокійно вкрадені в анґлїйскім банку банкноти. Але що зробить Фікс з собою в Америцї? Чи має опустити сего чоловіка? Нї, сто раз нї! і доки не виробить акту видачи на збігця, доти нї на крок не відступить від него. Се єго обовязок, котрий виповнить як найточнїйше. На всякий случай зробив одно щасливо: Паспарту розлучений з паном, а по розмові Фікса з Французом конечне було, щоби пан і слуга не бачили ся вже нїколи з собою.

Пилип Фоґ думав також о служачім, що пропав в такий дивний спосіб. Розваживши все, признав, що бідний хлопець в наслїдок якогось непорозуміня всїв на Карнатіка в хвили єго від'їзду. Те саме думала і панї Ауда, жалуючи щиро честного слугу, котрому стілько завдячувала. Однако може бути, що удасть ся єго віднайти в Йокогамі і єсли він лише поїхав на Карнатіку то можна буде легко про него дізнати ся.

Около десятої години повіяв холодний вітер. Може було би добре стягнути одно вітрило, але моряк приглянувши ся уважно небу не змінив нїчого на корабли. Впрочім Танкадера знаменито удержувала свої полотна, ішла глубоко і була готова на случай потреби звинути вітрила.

О півночи Пилип Фоґ і панї Ауда зійшли до каюти. Фікс прийшов вже туди перед ними і положив ся на однім ліжку. Моряк і єго люди лишили ся цїлу ніч на помостї.

На другий день, 8-го падолиста о сходї сонця, ґоелєта мала вже за собою звиж сто миль. „Льох“[1] вказував пересїчну скорість вісїм до девяти миль на годину. Танкадера захопила стілько вітру в надуті вітрила, що бігла з найбільшою своєю скоростию. Єсли би вітер не змінив ся то єї поводженє було певне.

Цїлий той день не віддалювала ся Танкадера надто від берега, котрого струї вітру сприяли їй. Берег тягнув ся найдальше пять миль по лївій руцї і місцями видко було єго неправильні черти. Вітер, віючи від сторони землї, тим самим менше порушував море, а се було пригідне для ґоелєти, бо судна малих розмірів не зносять сильного холибаня филь, котре спиняє їх скорість.

Коло полудня вітер трохи послаб і віяв від полудневого всходу. Моряк приказав розтягнути вітрила, але по двох годинах треба їх було звинути бо тепер стало знов сильнїйше віяти.

Пан Фоґ і модода панї, відпорні знаменито на морску недугу, їли смачно консерви (смажені овочі) і бішкопти куплені в Гонґ-Конґ. Фікса запрошено також до участи і він мусїв запросини приймити, бож звістно, що так само конечно заосмотрити жодудок як корабель балястом, але се єго вже й гнївило. Їхати на кошт сего чоловіка, живити ся єго припасами — се видало ся й єму нечестним. Однако він їв — і хоч мало — але все їв.

Коли скінчив ся обід, уважав своїм обовязком взяти пана Фоґа на бік і сказав:

— Пане…

Се слово „пане“ ледве зміг видушити з себе і лише з трудом здержав ся щоби не вхопити сего „пана“ за ковнїр!

— Пане, ви зробили менї чемність і зволили жертвувати менї вільну їзду на вашім корабли. Але хоч мої средства не дозваляють менї показувати ся таким гойним як ви, то однако я заплачу мою часть…

— Не говорім о тім, пане, — відповів пан Фоґ.

— Алеж, єсли я…

— Нї, пане, — повторив пан Фоґ голосом що не допускав відповіди. — Се належить до загальних видатків!

Фікс поклонив ся, єго аж не було з лютости; пішов на перед ґоелєти і вже сего дня й словом не відзивав ся. Тимчасом корабедь гнав наперед і Джон Бунсбі надїяв ся всего найлучшого. Кілька разів говорив пану Фоґови, що приїдуть завчасу до Шанґай. Пан Фоґ відповідав лише, що він числить на се. Впрочім цїла служба малої ґоелєти прикладала ся ревно до працї, їх підбивала до сего нагорода. Не можна було правильнїйше кермувати кораблем навіть при вправах королївского яхтового клюбу.

Вечером обчислив моряк після льоха, що переїхали вже 220 миль від Гонґ-Конґ, отже Пилип Фоґ міг надїяти ся, що прибувши до Йокогами не буде мати до записаня нїякого припізненя. Тим чином перша поважна перешкода, якої дізнав від свого виїзду з Лондона не принесе єму імовірно нїякої шкоди.

В ночи над самим раном Танкадера війшла без перешкоди до проливу Фо-Кіен, що віддїлює великий остров Формозу від Хин і перетинає зворотник Рака. Море в проливі було дуже неспокійне і повне вирів, що повставали з супротивних струй. Ґоелєта мала тяжку переправу, бо розбурхані филї здержували єї біг. Дуже тяжко було удержати ся стоячо на помостї.

Скоро засвитало став вітер сильнїйший. Небо заповідало вихор. Впрочім і барометер віщував близьку зміну воздуха, він порушав ся неправильно, а ртуть филювала неспокійно. Також замічено, що море від полудневого всходу пінить ся, а се вказувало на бурю. Попередного дня заходило сонце в червоній мрацї, серед фосфоричного сьвітла океану.

Моряк слїдив довго ті зловіщі знаки і бурмотїв щось незрозумілого. Відтак, коли стояв близько свого подорожного, спитав єго придавленим голосом:

— Чи можна з ласкавим паном говорити отверто?

— Можна, — відповів Пилип Фоґ.

— Отже будемо мати бурю.

— Чи прийде з півночи чи з полудня? — запитав Пилип Фоґ.

— З полудня. Дивіть, звідтам прийде труба воздушна!

— З полудня може собі буря надходити, все таки пожене нас наперед, — відповів пан Фоґ.

— Єсли ви се так розумієте, — відозвав ся моряк, — то я вже не маю що говорити.

Причутє не помилило Джона Бунсбі. В менше спізненій порі року труба морска, після висказу одного славного метеорольоґа[2], перейшла би як водопад осьвітлений елєктричною полумінею, але в часї зимового зрівнаня дня з ночию можна було побоювати ся, що буде труба сильнїйша.

Моряк вчас прилагодив ся. Приказав стягнути всї вітрила ґоелєти і спустити півперечницї маштові на поклад. На внї було все готове. Позамикано щільно всї отвори, так що нї капля води не могла дістати ся до середини. Лише одиноке сильне трикутне вітрило завішено на головнім маштї, щоби ґоелєту міг попихати вітер. Так дожидано бурі.

Джон Бунсбі намавляв подорожних, щоби зійшли до каюти, але се тїсне місце, радше вязниця, майже позбавлене воздуха, при холибаню корабля не мало в собі нїчого приємного. Отже нї пан Фоґ, нї панї Ауда, а навіть і Фікс не хотїли зійти з помосту.

Коло осьмої години повстала сильна буря з дощем і вихром, так що єсли Танкадера була би мала всї вітрила розняті то була би полетїла в воздух як перо. Єсли би хто хотїв прирівняти скорість такого вітру до почвірної скорости льокомотиви, що жене повною парою, то лишивсь би ще далеко поза правдою.

Цїлий день гнав корабель ід півночи, несений величезними филями, задержуючи на щастє таку саму скорість як і они. З двайцять разів трохи не залили єго ті гори вод, що з заду за ним здіймали ся, але зручне правленє керманича відвертало нещастє. Подорожних обливала нераз цїла повінь дощу від ударяючих на себе филь, однако они зносили все спокійно. Вправдї кляв Фікс, але неустрашима Ауда, влїпивши очи в свого товариша, котрого холоднокровність могла лише подивляти, показала ся гідною єго і ставила чоло морскій бури, що довкола них лютила ся. Що-до Пилипа Фоґа, то здавало ся, що тота морска труба становила часть єго проґрами.

Аж до сеї хвилї Танкадера прямувала все на північ; але під вечер, як сего треба було й побоюватись, змінив ся вітер і став віяти від північного заходу. Ґоелєта, на котру перли филї з боку, дізнавала страшного потрясеня і при тій силї ударів страх находив на кождого, чи корабель на стілько сильно побудований, щоби витримати сю страшну бурю.

Настала ніч а буря лютила ся ще дужше. Джон Бунсбі побачивши, що настає пітьма а з нею кріпшає і буря, сильно занепокоїв ся. Роздумував чи не було би добре добити ся до якої пристани і зробив нараду з своїми помічниками.

По нарадї приступив до пана Фоґа і сказав:

— Я гадаю, — ласкавий пане, — що добре буде, єсли заїдемо до якої небудь пристани.

— І я так гадаю, — відповів Пилип Фоґ.

— Ба! — говорив моряк, — але до котрої?

— Я знаю лише одну, — відповів спокійно пан Фоґ.

— То єсть?…

— Шанґай.

Спершу не міг моряк порозуміти значіня відповіди, сеї упертої витревалости. Відтак закликав:

— Так! Ваша правда, ласкавий пане. До Шанґаю!

І Танкадера держала ся непохитно північного напряму.

Ніч була дїйстно страшна! Майже чудом мала ґоелєта не перевернула ся. Два рази мало що хибувало до того і з помоста була би вода все змела, єсли би не линви, що придержували їдучих. Панї Ауда була цїлком ослаблена, але не сказала нї слова. Нераз мусїв пан Фоґ підбігти, щоби єї захоронити перед напором филь.

Знов розвиднїло ся а буря лютила ся ще з незвичайною силою. Однако вітер змінив ся на полуднево-всхідний. Ся обставина була дуже користна і Танкадера розпочала на ново подорож по тім розбурханім мори, котрого филї стираючи ся з филями, що настали з противного вітру, викликали таке колиханє, що менше сильний корабель був би певно розбив ся.

Від часу до часу видно було скрізь роздерту мраку берег, але нїгде нї слїду якого небудь корабля. Танкадера була одна одинока на мори.

В полудне вказували деякі знаки, що буря перестає, а се ще лїпше показало ся при заходї сонця. Короткість бурі сьвідчила о єї силї. Подорожні цїлковито зневолені могли трохи попоїсти і відпочати.

Ніч була досить спокійна. Керманич приказав знов розвинути низші вітрила і корабель поплив незвичайно скоро. На другий день, 11. падолиста, досьвіта, міг Джон Бунсбі завірити товаришів подорожи, що до Шанґаю нема вже й цїлих сто миль.

Але на се був лише один одинокий день часу і того самого вечера мусїв пан Фоґ прибути до Шанґаю, єсли не хотїв припізнити ся на парохід до Йокогами. Коли-б не буря, що забрала єму стілько часу, був би тепер не цїлих 30 миль від пристани.

Вітер очевидячки ослабав, але на щастє ставало і море спокійнїйше. Тепер розвинено всї вітрила а море аж пінило ся під грудию корабля.

В полудне була Танкадера вже лише 45 миль від Шанґаю і оставало їй ще 6 годин часу, щоби дійти до пристани перед відходом корабля до Йокогами.

На покладї проявила ся жива метушня, бо за всяку цїну треба було прибути на час. Мала ґоелєта мусїла перебігати бодай по 9 миль на годину — а тут вітер чим раз дужше слабів!

Однако корабель був такий легкий а єго горішні вітрила з тонкої тканини забирали тілько вітру, що при помочи струй, о шестій годинї, не був Джон Бунсбі дальше як 10 миль від ріки Шанґай, бо саме місто лежить що найменше 12 миль від устя ріки.

О семій годинї мали ще три милї до Шанґаю. Страшний проклін вирвав ся з уст моряка. Нагорода двіста фунтів мала очевидячки пропасти. Він поглянув на пана Фоґа. Фоґ був як звичайно спокійний, а однако ходило в тій хвили о цїлий єго маєток…

В сїй хвили показав ся на мори чорний, довгий стовп диму. Се був власне американьский парохід, що відпливав в приписаній годинї.

— Нехай перун трісне! — закричав Джон Бунсбі, відкинувши з розпукою керму.

— Сиґнал! — сказав лише пан Фоґ.

На передї Танкадери стояла мала пушка, уживана в часї мраки до сиґналів.

Набито єї по саме горло; але в хвили коли керманич мав приложити льонт, сказав пан Фоґ:

— Фляґа!

Вивішено в половинї машту фляґу. Се був знак, благаючий ратунку і можна було надїяти ся, що скоро єго узрить американьский корабель, то зверне на хвилю з дороги, щоби зійти ся з ґоелєтою.

— Пали, — закомандував пан Фоґ.

І гук малої пушки роздав ся у воздусї.

——————

  1. Льох — то прилад деревляний, на подобу трикутника з луковою підставою, заосмотрений вздовж тої підстави отовом. Кинений в море стоїть за для своєї тяжкости і не порушить ся навіть в часї бурі. До того льоха причіплений довгий шнур з вузлами віддаленими від себе на якусь скількість ліктїв. Отже коли льох кине ся в воду, а корабель від него віддалює ся, тодї числить хтось на корабли, кілько тих вузлів вийде єму з руки на пр. на годину і тим обчислює скорість корабля. Годинник з піском наставленим на годину, або на пів години, уживає ся до обчисленя, кілько тих вузлів перебіжить корабель в відповіднім часї.
  2. Метеорольоґ = знаток воздушних явищ.