Позашкільна освіта (1918)/Книгозбірні і їх організація у нас
| ◀ Позашкільна освіта в Данії та др. країнах Європи | Позашкільна освіта під ред. С. Русової, Ю. Сірого, Я. Чепиги і С. Черкасенка Книгозбірні і їх організація у нас |
Народні читання і ріжні виклади ▶ |
|
Так, оглянувши весь стан позашкільної освіти в ріжних державах і країнах, маємо вияснити собі, які саме форми тії освіти можуть найліпше здійснюватися у нас на Вкраїні та яких заходів треба вживати, щоб найскоріше мати від сих форм найкращі наслідки. Бачимо ми, що скрізь позашкільна освіта дорослих людей і дітей спірається перш за все на книжку, на книгозбірню. Росповсюдження книжки — сама простіша форма ширення освіти. Через те за останні часи на нього звернено велику увагу. Закладання бібліотек — се чергове питання часу і закладати їх треба не аби як, а маючи на меті — зробити з кожної книгозбірні справжній освітний осередок, де книжка не лежала 6 мертвим інвентарем, а вносила-б серед людности цікавість, потяг до знання. В кожній бібліотеці мусить бути бібліотекарем освічена людина, знайома з техникою бібліотечної праці, свідома в потребах своїх читачів. Треба вжити всіх заходів, щоб книжка захопила увагу й довірря людности, щоб вона відповідала всім вимогам життя, — бажанню загальної освіти, практичного знання, почуттю моральної краси; щоб вона задовольняла людей всякого віку, починаючи від малих дітей і до старих дідів. При кожній „Просвіті“ мусить перш за все заснуватися бібліотека. Тепер сі бібліотеки складаються цілком випадково, за браком українських книжок, і ся випадковість робить несприяюче вражіння: люди поперечитують, що є найкращого, а на друге й дивитися не хочуть і се гальмує всяку цікавість, всяку пошану до книжки. Треба, щоб істнували маленькі, але добре підібрані збірки книжок, в яких, особливо на перший раз, були-б найкращі популярно-наукові й белетристичні твори. Треба раз-поз-раз голосно читати гурткам слухачів що-небудь цікаве і гарне. Треба вести записи, — які книжки робили на читачів і на слухачів таке чи инше вражіння, щоб найкраще ознайомитися з їх смаком і вимогами. Коли нема коштів, щоб упорядкувати на селі або при фабриці більш—менш повну багату бібліотеку, треба організовувати мандрівні бібліотеки, щоб комплекти нових книжок пересилалися з однії „Просвіти“ до другої й перебували в кожній не менше 2-х місяців — в залежності від кількости книжок. Таку організацію треба утворити при кожній центральній бібліотеці — чи то губерніяльній, чи повітовій, Кожна „Просвіта“ платить за абонемент книжок і бере на себе кошти поштові, або якого иншого засобу пересилки. Приймаюти за факт силу впливу бібліотек на освіту людности, треба всіма силами збірати гроші на організацію їх. Треба вимагати субсідій від уряду, від земства, збірати з люду, і, де се можливо, пропонувати податок з кожної грамотної людини на користь місцевої бібліотеки і закладати бібліотеки по всіх селах і хуторах. Витрати на бібліотеки складаються з коштів на купівлю книжок, на платню бібліотекареві й за помешкання. Щоб мати дотепних бібліотекарів, треба упорядковувати курси. На сі курси можна було-б посилати стипендіатів чи від земства чи від „Просвіти“, — гарних хлопців, що скінчили вищу початкову школу; дівчата також придатні до сієї праці, яка вимагає багато упорядкованости та уважливости; але, крім того, бібліотекареві чи бібліотекарші необхідне добре знайомство з літературою. Вони мусять давати вказівки, які по ріжним питанням істнують книжки, які можна дати читать дитини, якою книжкою зацікавіти старого. Бажано утворити в кожній бібліотеці атмосферу національно-культурну, з малюнками і портретами по стінах, з чистими ослонами чи стільцями, з тихими ввічливими відносинами між бібліотекарем і читачами. Бажано, щоб діти мали або окрему кімнатку для читання, або свої окремі години, бо діти не можуть не перешкоджати дорослим читачам; вони вимагають особливої уваги від бібліотекаря: він мусить їм давати инколи пояснення, мусить керувати їх вибором книжок, і нарешті, мусить або читати їм голосно, або оповідати. На столі мусять стояти катальоги, краще усього карткові, розбиті на відділи, де книжки поставлені в альфабетному порядкові імен авторів. На стіні коло шафи з книжками має висіти список нових, недавно одержаних книжок. Бібліотекарь має бути в постійних зносинах з учителем, щоб знати, що саме треба учням читанням доповнити, пояснювати з того, що вони вчили в клясі. Бібліотека завше мусить бути продовженням школи і школярі мусять бути там найлюбішими гостями. Бібліотека не є, як колись дивились на неї, лише книгозбірня, ні, — се жива організація, де йде постійний обмін думок, поступовий розвиток усієї людности. При бібліотеці мусить бути конче читальня, куди б люди могли прійти — одні, щоб спочити від щоденної праці і за книжкою, або за часописю розважити себе, другі — щоб спокійно попрацювати над своєю освітою, почитати ту або другу наукову книжку; знайдуться й такі, що під керуванням бібліотекаря напишуть яку-небудь працю і принесуть її бібліотекареві на розгляд.
«Бібліотека», пише досвідчена в сій справі людина П. Хавкина, — „мусить не тільки задовольняти вже істнуючу потребу, але й викликати її й піднімати, вона мусить шукати сама читача і захоплювати його, виховувати свідомого читача, викликати в нього свідоме змагання до книжки, як до засобу самоосвіти, а не тільки розваги. І се змагання треба виховувати з дитячих років. На з‘їзді в Нотенгеймі в 1906 році винесено було таку постанову: „Позаяк громадська книгозбірня є одним з факторів усієї національної освітної системи, то бажано, щоб і діти як найраніш призвичаювалися до читання, і по бібліотеках-читальнях мусять бути не тільки дитячі книжки, а й малюнки, фотографії, мусить бути окрема чепурненька кімната з незенькими шафами, ослонами, або стільцями, мусять бути на столі словники з мало відомими словами як — плян, астрономія і т. и.“ (див. Хавкина „Бібліотеки“)… Уся праця розвиває бібліотечну справу, робить її корисною, живою. Останній з‘їзд по бібліотекознавству дав такі цікаві постанови для ведення сієї справи, хоч далеко не всі вони й досі здійснені?…
Крім загальних громадських бібліотек і мандрівних, потрібно ще утворювати їх по всіх лікарнях, по тюрмах, щоб легше було людям провадити тяжкий час слабування чи перебування у в‘язниці. Цікаво теж використати літню добу, коли школярі пасуть скотину і нудяться на степу без усякої роботи. Хай-би вони мали змогу за сей вільний час начитатися доволі. Можна межи ними визначити одного відповідального, — наче „старосту“, щоб брав і повертав раз на тиждень книжки. Такі спроби вже робилися і книжки поверталися і не розірвані й не забруднені, а матеріялу розумового дали дітям чимало. Можна також користуватися ярмарковим часом і організовувати читальні, продаж книжок, щоб поширити не тільки знайомство з книжкою, але й уміння її найкраще розуміти, найкраще використувати для своєї освіти. Книжка тоді має вартість, коли вміти її читати і для навчання сьому мусять однаково працювати і вчителі по школах і бібліотекарі по своїх бібліотеках. Справа бібліотекаря то є велика робота і тому в бібліотекарі мають іти люди свідомі з широкою освітою і захоплені своєю справою; вони все зроблять, щоб книжка пробила собі шлях до читача й стала для нього справді джерелом освіти.
Крім культурної роботи біля читачів, на обов‘язку бібліотекаря лежить чимало праці коло самой техники бібліотечної справи. Хоч-би яка мала не була бібліотека, вона потрібує всяких записів, які можна так систематизувати: 1) інвентарний запис усього майна бібліотечного; 2) систематичний катальог; 3) формуляр читача і формуляр книжки. В інвентарну книгу треба записувати кожну книжку, як тільки вона прийшла до бібліотеки, і зараз на книжку наліплювати № інвентарний, на який ще пишуть т. зв. „шифр“, себ-то місце книжки на полицях шафи. Книжки розставлювати краще всього по їх обсягу, бо так підібрані до однієї міри вони менш займають місця й краще уставлюються. Шифром зветься №, під яким книжка стоїть в шафі I—214, II—215. Усіх обсягів звичайно лічать 4, I — то найменший в 25 центіметрів, IV —такий, що його звичайно не ставлять, а кладуть на полицю. Призвіще автора треба завше ставити в іменному відмінкові; як що автор підписує книжку своїм псевдонімом, а призвіще його відоме, то про померших вже письменників можна ставити його призвіще межи дужками, напр. „Сміліва дівчина. Чайченко (Грінченко)“. Повторні примірники несуть той самий № інвентарний, але коли книга має другий обсяг, то шифр змінюється. Коло другого примірника в інвентарній книжці робиться примітка. Що до періодичних видань, то для них ведеться подвійна регістрація, себ то кожний №, кожне число заноситься в інвентарну книгу, але, крім того, мусить бути окремий зшиток, куди заноситься кожне число. Коли рік закінчується, кожне періодичне видання йде в палітурки и заноситься знову в інвентарну книгу під тим-же №, під яким занесено його 1-е число.
| Рік, місяць і день, коли кни- га прийшла до бібліотики. |
Інвентарний №. |
Шифр. | Автор, заголо- вок, видання, рік. |
Кількість томів. | Ціна книжки. Крб. Шаг. |
Ціна об- кладинки. Крб. Шаг. |
Де куплена або ким по- жертвована. |
| 1919 1/III 2 IV |
214 215 |
I-214 II-215 |
Коцюбинський М. Харитя, вид. Пол. Зем.1918. |
1 | — 30 | — 20 | Куплена в Книж. Ком. «Дзвін». |
Картка систематичного ка- |
Формуляр книжки. |
тальога І 405. |
Шифр. |
| № систематичного каталога. | |
| Б. 75. | Відділ. |
| Коротке назвисько. | |
| Том. | |
Нечуй Левицький І. |
|
Твори т. ІІ. |
| 2 видання Київ. Ціна 1.50 к. |
| № читача. Коли видана. чи самостійно взята. чи по реком. |
№ читача. Коли видана. C. + |
| № читача. Коли видана. С. - |
№ читача. Коли видана. Р. + |
Таким робом по інвентарній книзі можна повсякчас вияснити, скільки є книжок у книгозбірні і скільки томів. Кожний новий рік починається з нової сторінки. Систематичний катальог мусить бути бути подвійний — на картках і книжкою або зшитками. Катальог на картках вживають читачі лише в самій книгозбірні; катальог — зшиток чи книжка дається в школу для вчителя, можуть його брати додому й читачі. І тої і другий мусять бути систематизовані по відділам. Система катальогів і розстанова книжок в шафах мусить бути така, щоб і читач і бібліотекарь могли як найскоріше знаходити книжку. Треба триматися американського порядку, щоб книжка була як найлегше вибрана і взята читачем. Цікаво порівняти порядки ріжних бібліотек в ріжних країнах; так, напр., в Парижській Національній Бібліотеці годину доводиться чекати, доки дістанеш книжку; в бібліотеці Британського Музею — півгодини; в Вашінгтоні — 5 хвилин. Що казати про наші мійські бібліотеки, де за натовпом та безладдям і охота брати книжки пропадає. Треба нам понавчитися порядку в американців; там в Чікаго додому видається книжок 4.000 — і 10.000, але кожний чигач на здобування книжки не витрачає більш як 3—4 хвилини. Карткові катальоги більш придатні для скорого вживання, але потрібують вихованого читача, щоб він не розкидав карток, а залишав їх в тому самому альфабетному порядкові, в якому прийняв. Кожний відділ має окрему скриньку для карток. Що до відділів, то технична бібліотечна і наукова клясифікація виробила їх 10. Вони зазначаються у картковому катальозі кожний своєю літерою, так: Р. М. — релігійно-моральний; Б. — белєтристика; І. — історія; П. — природознавство; Г. — географія; С. — соціяльні питання (політика, економія, статистика, аграрне, робітниче, селянське питання, педагогіка, публіцістика і критика, законознавство, культурний розвиток: мистецтво, промисловість); С. Г. — сільсько-господарський; М. — медичний і ветеринарний відділ; Р. — ріжноманітні (такі книжки, що не підходять до жадного відділу — словники, справочники, календарі і т. и.); П. В. — періодичні видання — (часописі, місячники, тижневики, альманахи). Окремим відділом ідуть Д. — дитячі книжки, які (коли їх багато) теж поділяються на відділи, але до шифра кожного відділу додається літера Д. Крім систематичних катальогів в американських бібліотеках вживають засоби рекомендування книжок. Складаються бібліотекарями списки книжок вже не по відділам, а по ріжним питанням, — напр., по питанню федеративного складу держав, або аграрному, або критику та біографію того чи иншого письменника і др. Такі списки вивішуються в читальні або там, де люди беруть книжки додому. Крім того свідомі бібліотекарі користуються картковим катальогом, щоб на кожній картці подати коротку рецензію, або, краще, сказати, вказівку, — що саме дає книжка своїм змістом, яка її наукова вартість. Звичайно для мало свідомих читачів такі вказівки дуже корисні і зберігають час, якого в них небагато, для читання найкращих книжок. Разом з сим в кожній бібліотеці мусять збіратися по бібліографичним місячникам („Книгарь“, „Бюлетень Полтавського земства“, „Рідна Вільна Школа“ і др.) рецензії на нові книжки. Коло кожної бібліотеки має бути гурток для завідування бібліотекою; він складається з бібліотекаря, вчителя, представника тії організації, яка заклала бібліотеку, (чи „Просвіта“, чи земство, чи яка друга) і представника від селян, звичайно з тих, що користуються бібліотекою. Сей гурток збірається що-місяця, обмірковує по зібраним рецензіям, — які книжки цікаво замовити, дбає про матеріяльне забезпечення книгозбірні і про лад в ній, про те, щоб були дрова, світло, гроші на платню бібліотекареві і т. и.
Крім інвентаря та систематичного катальога, потрібно ще постійно стежити за рухом книжок і за смаком читача, для сього їстнують формуляри книжок і формуляри читачів.
Формуляр читача.
Призвіще, ім'я.
Скільки років.
Звідки приходить (за скільки верст).
Національність.
Коло якої праці стоїть.
Яка освіта.
Коли записався до книгозбірні.
Коли покинув.
Через що покинув.
| Інвент. № і заголовок узятих книжок. |
Коли взяв. | Коли повер- нув. |
Інвент. № і за- головок узятих книжок. |
Коли взяв. | Коли повер- нув. |
| № 1248 Б. Л. Українка. Лісова пісня |
1918 р. 3/II |
1918 р. 7/II |
Перший показує, оскільки та або друга книжка має популярности і скільки вона обернулася за рік межи читачами. Формуляр читача дає багатий матеріял за-для знайомства з індивідуальними нахилами ріжних читачів що до читання. Крім того сі записи допомагають бібліотекареві стежити за вчасним поворотом книжок. В американських бібліотеках таких формулярів не ведуть. Там — одна мета, аби читачі більше книжок начитали. Вихованість американського громадянства забезпечує і цілість книжки і її своєчасний поворот. Але в наших умовах життя нам дуже бажано як найближче стати до читача, упевнитися, яких саме книжок він потрібує і чим мусимо ми його найкраще задовольнити. Через се й обидва формуляри — книжки й читача бажано вести по бібліотеках, найбільше — по нових. Разом з сією щоденною працею, бібліотекарь у кінці року має складати справоздання про річне життя бібліотеки і може використувати або ні (за браком часу) сі самі формуляри. Крім того бажано, коли читач повертає книжку, роспитувати його про те вражіння, яке вона на нього зробила, і на формулярі книжки ставити або + або —. Звичайно, і справоздання покажуть, які книжки більше вподобалися читачам, але згадана вище ознака ще додає певности. В справозданні маємо відповідь на такі питання: що то за бібліотека по своїй організації, по складу читачів, по кількости книжок; скільки було читачів якого віку, якого стану (робітника, ремісники, хазяйки і т. п.); з яким освітним цензом; звидки приходили по книжки, чи з того самаго села, чи з других, на якій далечині, скільки всього видано книжок по відділам; скільки днів працювала бібліотека і читальня на протязі року. Нема чого й казати, що бажано всі справоздання робити по єдиній формі, щоб їх легше було зводити до купи. Така робота бібліотек справді може мати велике значіння. Але для сього бібліотек мусить бути багато, щоб наш край укрився як найскорше цілою сіткою їх. І сі бібліотеки мусять істнувати не „при школах“ а самостійно, яко культурно-громадська організація, яка запомагає школі, але має свої більш широкі завдання. Коло закладання бібліотек і читалень мусять з‘єднати свої матеріяльні засоби і земства й кооперативи і „Просвіти“ і инші культурно-просвітні організації. Державний уряд має широко субсідувати і організовувати постійні курси для підготови найкращого кадру бібліотекарів. Тепер 1 бібліотека приходиться на 164 в. і, обслуговує 7.446 мешканців (в Єлисаветградському повіті по справозд. Земськ. Управи за 1910 р.), або (в Валуйському на Харьківщині) 1 на 34 в. і 2.116 мешк.; при таких умовах бібліотеки будуть „яко глас вопіющаго в пустині“. Можливий район для користування книжками, — то є 4—5 верст, але ще краще, щоб кожне село мало свою бібліотеку-читальню, дбало-б про її розвиток і використовувало-б її як найширше.
Про плян організації сітки бібліотек уже дбали де-які земства і до війни, дбають і тепер наші південні — Подільське і Херсонське. До війни краще других розробили сей плян Харьківське і повітове Дмитровське (Московської губ.) а також і Уфимське. Звичайно, їх кошториси не підійдуть під наші сучасні рахунки, але нариси організації цікаві. В платному помешканню вони визначали на кожну бібліотеку від 600 крб. на рік до 850. Що-року одкривати по 2 кнігозбірні на повіт і 2 мандрівні по 25 крб. кожна. Сітка визначена на 10 літ, кошти навпіл дають губерніяльне й повітове земство, так, щоб одна районна бібліотека приходилася на 15.000 мешканців; і ще при кожній школі одна невеличка бібліотека. Усі бібліотеки мусять бути безплатні. Завідує ними Рада з попечителів, обрана земськими зборами, Рада складається так: по одному представнику від сільської громади і від волосної, від дорослих читачів (2 на 100 чит.), від учителів района. Обірають Раду на 3 роки.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|