Позашкільна освіта (1918)/Методи й засоби позашкільної освіти
| Позашкільна освіта під ред. С. Русової, Ю. Сірого, Я. Чепиги і С. Черкасенка Методи й засоби позашкільної освіти |
Історія її розвитку по земствах Росії і України ▶ |
|
Позашкільна освіта за останні 10—15 літ скрізь по всіх культурних країнах набрала великої ваги: на неї було звернено увагу і уряду й громадянства, її почали вимагати свідомі маси робітничого люду, вона прийняла роскішні ріжноманітні форми скрізь, де обставині громадського життя тому сприяли; вона виявила себе, яко один з найбільш енергійних і продуктивних факторів народної освіти, народного розвитку в культурному і громадянському розумінні. Визнаючи усе віковічне значіння школи, шкільної освіти для найкращого розвитку дітей, неможна не бачити, що найкраща школа без позашкільної освіти і її запомоги не дасть великих корисних наслідків. Відомий письменник Гермоніус справедливо каже, що можна вкрити край цілою сіткою шкіл, витратити на сі школи мілійони грошей, але, не організуючи коло них ніяких форм позашкільної освіти, ми будемо бачити дуже невеликі наслідки від всіх сих витрат і се було-б схоже на те, як би хто держав дорогого кухаря, який що-дня лише варить для свого пана трохи картофлі. Бо учні, які навчаться грамоти, але не матимуть книгозбірень і книжок, — скоро забудуть читати. Учні, які в школі пройшли чудесно усю аритметику, але не мають змоги в житті її здійснювати, за де-який час забувають, як і цифри писати. Ми бачимо на нашому вкраїнському народові певність сих слів: він мав школу, хоч і нерідну, але він не мав ніякої позашкільної освіту, і ми бачимо, в якій страшенній темноті він на наших очах загибає, цілком несвідомий, не знаючи книжки, не розуміючи свого найближчого оточення. Школа, крім того, та нижча школа, якою до сього часу користувалися мілійони, давала занадто мало знання, щоб піднести свідомість людей; до того вона обривалася занадто рано, коли дитина ще не може свідомо осягнути вартість знання. Та й таку школу далеко не весь люд має змогу пройти, і ось залишається велика більшість дорослого люду без жадної освіти, і ся більшість вже не може задовольнитися курсом дитячої школи; при всій своїй несвідомости сей люд потрібує вже чогось иншого, що не давало б йому, одну лише грамоту, а й освічувало йому його громадянське життя, громадянські його обов'язки. Заклопотаний вже боротьбою за-ради шматка хліба, сей темний люд, хоч би як бажав освіти, не може їй віддати увесь свій час (як то робить дитина в школі); він може лише у ірвати де-які години від обов'язкової праці, і сі умови, в яких доводиться задовольняти бажання освіти дорослих людей, вимагають цілком иншої організації для сієї освіти, яка має чимало одмін від звичайної шкільної і своїми засобами заслуговує окремого назвіська — позашкільної освіти; назвісько се дуже гарно відповідає змістові, але виясняє цілковиту окремішність сієї освіти. Позашкільна освіта прийняла свою організованість з недавнього часу лише по де-яких місцевостях, а більш вона, ще не зорганізувалася і не може якось то закрісталізуватись, вона занадто залежить від ріжних умов життьових. Але істнувала вона завше і набірала більш значіння в ті часи, коли школа ставала занадто схоластичною й не задовольняла живих вимог дитини. Всякий знає, що не сама школа виховує нас, не вона сама дає нам знання. Ріжноманітні вражіння від життя, вплив тих або инших умов життя дуже часто відбивається на дитині ще міцніш, ніж формальне шкільне навчання. Хто не знає, як впливають на нас часті одвідини театру, хто з нас не переживав захоплення от тих або инших вистав, від тих або, инщих книжок! Яка-небудь мандрівка в чужі краї теж инший раз переміняла цілком напрямок наших думок. У народних мас теж були з давнього часу певні засоби позашкільної освіти, які в усякі часи підтримували його інтелектуальні інтереси: обік зі школою існувала церква — колись єдине джерело краси і ідеального настрою; люди йшли в церкву, дивилися на ікони, слухали співи і віддавалися більш-менш високим думкам. В церквах наших лунало могутне слово талановитих промовців, проповіді їх, їх навчання, „слова“ слухались з великою увагою і вони склали перші цілком популярні зразки нашої мови літературної. Церква давала єдине естетичне виховання, яке від далеких часів приймала сельська людність. Серед одноманітного клопоту буденного життя мала велике значіння проща: людей захоплювала можливість іти, поклонитися святим місцям, і люди йшли на прощу йшли гуртками, пішки, инший раз дуже далеко, узнавали нові цікаві місцевості, слухали ще більш цікаві оповідання й побрехеньки і верталися додому наче свіжими, з чималими придбаннями на душі. Там, в тих місцях, де вони були, прочане купували собі картини, правда лубочн, але вони задовольняли їх естетичну потребу, приносили книжок — життя святих, святе пісьмо і т. и. — Се й була перша позашкільна наука.
Так само з давніх часів істнувала у людей потреба драматичних вражінь і народ наш сам задовольняв її своєю власною творчіст'ю. Приходили з Київської Братської Академії бурсаки — грали ріжні інтермедії, самі хлопці грали всім відомі примітивні п'єси (Царя Максіміліана), водили козу і т. п. Але що-далі такі випадкові вражіння, дуже часто непевні з боку правдивого знання, не могли задовольняти народні маси, цікавість росла, шукала світу, знання, люди змагалися вийти з темноти, запомогти своїй безпорадности.
Один з сучасних фильософів-педаґогів, Борн (в Америці), визнає се шукання освіти, се змагання до науки, до певного знання, інстинктом самоохорони і показує, як сей інстинкт виявляється серед народних мас після тих або других історичних катастроф; так, він зазначає часи після Наполеонських війн у Европі, коли люди силкувалися як найскоріш вийти з руїни, знайти нові засоби для більш продуктивної праці, яка б вивела народ з занепаду і відкрила-б нові шляхи для упорядкування культурного й економичного життя. Таке інтенсивне шукання освіти з боку громадянства усіх верств виявилося дуже яскраво в часи першої народної революції в 1905—7 році: люди захотіли стати яко мога більш свідомими і не іти сліпо за тими або другими ватажками. Се був справжній інстинкт самоохорони, бо люд почував, що ватажки хоч і щиро до нього підходять, але, не знаючи його життя і потреб, помилково заводять несвідомий люд не на той шлях, який найкраще довів-би до добробуту.
Так само після війни з Японією страх перед темнотою війська, страх перед новим страшним ворогом привернув усіх до освіти. Тепер сей інстинкт людности говорить ще голосніш, бо руїна, перед якою ми всі стоїмо і за яку в деякій мірі ми всі відповідальні, ся руїна тепер надзвичайно страшна, загрожує життю всього Українського народу, і се, народ голосно вимагає єдиної певної запомоги — свідомости, знання, науки. Сього вимагають не діти й не молодь, а вся людність — і молоді і старі, і чоловіки й жінки. Їх право на освіту цілком законне, бо нові форми політичного життя прикликають сих темних людей до свідомої громадянської діяльности.
Сі люди не підуть до дитячої школи, для них треба утворити щось більш відповідне їх вимогам, їх умовам життя. Утворити се і бере на себе систематично переведена планомірна позашкільна освіта. За кордоном у більш культурних краях вже вироблені певні форми, методи і принціпи, в які вона виливається і якими вона керується.[1] У нас, на Україні нема досвіду, бо вона майже не провадилася, а хоч по деяких місцевостях вона й заводилась, то цілком формально і на чужій мові. Пересаджувати готові форми з чужого поля теж небажано. Першим принціпом позашкільної світи є вимога ставити її в ріжноманітних місцевих умовах, умовах найкращого задовольнення усіх потреб тих людей, які звертаються до нас за запомогою. Справа позашкільної освіти перш за все є громадянська справа, яка виникає по ріжних місцевостях, серед ріжних гуртків з їх власного бажання; вона не може мати одноманітний проґрам, а лише загальну схему тих наук, того необхідного знання, якого потрібує кожна свідома людина, щоб бути корисним членом громадянства й держави. Форми ж і зміст навчання необхідно мінятимуться по ріжних гуртках відповідно віку учнів, їх праці, їх життю (селяне, міщане і т. и.).
Позашкільна освіта ставить собі метою — дати всьому людові в країні гармонійний культурний розвиток, який дасть кожной людині певну свідомість своїх громадянських і людських обов‘язків. Вона дає ширшу освіту аніж школа і ся освіта відповідає вимогам життя того або другого колєктиву учнів, вона дає змогу зрозуміти се життя і знайти собі найкращі засоби, щоб опанувати його.
По всій Росії крім 24 мілійонів, які скінчили початкову школу і майже нічого не винесли з неї для своєї свідомости, цілком безграмотних налічують 56 мілійонів.[2] Так що біля 80 мільйонів людности без позашкільної освіти лишилися-б цілком темними несвідомими людьми. Се — авдиторія досить численна і на її просвіту варто витратити й не один міліон грошей. Тим більше, коли в такій темряві більш усього загибають верстви робітничого люду, ті, що утворюють усю продукцію країни, ті демократичні маси, які теперь мусять приймати активну свідому участь в керуванню краєм. Ми знаємо добре, як сучасна фабрична праця з її техникою чинить небажаний вплив на темного робітника, роблючи з нього автомата, який працює майже без усякого свідомого завзяття. Ми знаємо, яке грубе оточення має сей робітник і в часи вільні від праці, коли він, щоб спочити, шукав найгрубіших розваг, як горілка, карти, бійка. Жадний промінь освіти не доходить до сих людей, щоб вивести їх з грубого інстинктового їстнування на шлях культурного життя. Сумно думати, що від сих темних занедбаних людей залежить вся державна продукція, весь добробут, і повстає перед нами прямий обов'язок — вивести сю масу з темноти, дисциплінувати її розум для свідомого розуміння всього свого фізичного й громадського оточення і для свідомої економічної громадянської роботи.
Крім наукового знання позашкільна освіта має давати народним масам і розваги, які впливають не лише на розум, а й на почуття, викликають естетичні емоції й тим морально впливають на душу. Людина не живе одним розумом, не живе одним тілом, вона має ще почуття, які теж вимагають такого або иншого задовольнення. Коли тіло втомлене, увага змучена цілим днем нудної праці, тоді людина потрібує спочинку, але не просто сна, а такого відпочинку, який підняв-би настрій, викликав нові приємні вражіння. Життя будується на законі рівноваги, після праці — необхідний спокій, при якому одпочивало-б тіло, а інтелєктуальні сили знаходили б приємне задоволення. Є багато людей, які кажуть: нащо робітникові театр, лекції, концерти, — він потрібує лише спати, щоб набрати сил на завтрішній день. Але фабриканти, хазяйни кажуть щось инше. Вони простежили, що робота гарна залежить не лише від волі робітника, а й від його настрою. Коли порівняти користь від роботи двох робітників в однаковісеньких умовах праці й життя, але з котрих один чимсь сердечно пригнічений, а другий, навпаки, бадьорий і веселий, — то, відомо, робота другого буде куди корисніша. Для кожної праці потрібні не самі м'язи, не самі знання, а отся сама бадьорість, при якій кожна праця провадиться жвавіше. Коли праця переважує сили робітника, він губить сей настрій; інстинктом він шукає чогось дражливого, грубих вражінь, які б повернули йому хоч на хвилину веселий стан душі і, коли немає коло нього ніяких шляхетних розваг, він тягне руку до чарки і в горільці знаходить забуття, а далі й веселу втіху. Втома приголомшила його почуття і він злісно п'є отруту, стає алькоголіком і на дні чарки ховає все своє найкраще людське поводження, стає звірем. І справді, де робітникові або наймитові найти веселу розвагу, як не в шинку, як не в горільчаному дурмані. Наш обов'язок підтримати сих втомлених людей і дати їм щось таке, що краще захоплювало-б їх, ніж шкодлива горілка. Організація народних розваг не є примха інструкторів, а справжня потреба народного життя, яку мусить задовольняти і громадянство й уряд, бо се могутний засіб до того, щоб одвернути робітників від піяцтва, а разом з тим і підняти їх бадьорість і продуктивність у праці. Видатні кріміналисті кажуть, що піяцтво, разом з темнотою народу і відсутністю всяких культурних розваг, найбільше викликає злочинів. Щосвята, щонеділі після тяжкої тижневої праці, темна робітнича маса віддається впливові грубих спокус, роспусті, яка доводить до цілковитого морального занепаду. Навпаки, свято, проведене в культурній атмосфері естетичних втіх, піднесло-б і моральне виховання і настрій.
Самі фабриканти показують, що там, де улаштовано недільні розваги, робітники приходять у понеділок наче освіжені, бадьорі й працюють жвавіше, там менше так званих „прогулов“, менше грубих сварок, менше поганих вчинків. Треба захоплювати народні маси пріємніст‘ю розваг, але не потурати її нахилу до чогось занадто блискучого, гостро-підбурюючого. Справоздання найкраще улаштованих розваг народних свідчать, що робітники охоче йдуть в усяку читальню, на лєкцію, на виставу, коли ті справи добре упорядковані.
В Петрограді більш як 10 літ їстнувало в заводській околици так зване „Невське товариство народних розваг“. Коли почало воно організовувати свої гулянки для робітників, то збіралися тисячні юрби, шинки й „ресторани“ запустували. За 10 літ на всяких розвагах Товариства перебувало 767.944 дорослого люду і 84.402 дітей. І ніколи на сих роззагах не траплялось ніякого грубого неприємного випадку; серед культурно-естетичних обставин люди поводилися цілком чемно, чутливо до краси й до етичного змісту читань, вистав і т. и. Теж саме висловлює й справоздання Херсонського губернатора: „улаштування таких розваг, як чайні і народні читання з лихтарем, значно зменшує всяки вулишні злочинства, сварки і инші прояви розбещености, і піднімає економичний і моральний стан населення. Лохвицький Комітет Народної Тверезости (на Полтавщині) теж висловився за те, що, замісць шинку та ресторана, народові потрібні читальні, бібліотеки, народні читання з лихтарем, чайні, хорові співи, музичні й театральні розваги. Комітет звертає увагу на можливість використати всякі ярмарки для улаштування ріжних дотепних розваг, поширення кінематорафа з відповідними розмовами.
Коли освіта з'єднується з розвагами, вона тоді говорить до ріжноманітних нахилів людської душі, до неї озиваються ріжні душевні змагання. Може бути, що без сього вони б і не виявилися, замерли-б у глибочіні темної, неосвіченої свідомости мілійонів робітників, що до сього часу знали лише тяжку працю та втому. Скільки таланів загибало в таких умовах життя, не збагативши культури ніякими яскравими виявами. Злиденне життя, брак усяких інтелєктуальних інтересів — пригноблювали всі найкращі нахили молодої душі, а ми ремствували, що наше сучасне життя таке вбоге на талани, на видатний розум. Ми забували, що нічого не зробили для того, щоб і розум і талан розвивалися й мали відповідну поживу, а не горільчане грубе забуття.
От через се 'все й треба дбати не тільки про освіту дорослої людности, і зокрема молоді, а також про їх культурно-естетичні розваги.
Все се показує нам, що позашкільна освіта справді потрібна всім, і тим, хто проходить шкільну науку, яко живий коректив шкільної схолястики, і тому темному дорослому людові, щоб збудити його творчі сили й підняти його свідомість. Вона потрібна в усякій державі для підвищення її продуктивних сил і виховання свідомих робітників, свідомих кадрів виборців в усякі державні ї громадські установи; потрібна позашкільна освіта і для культурного поступу країни, як найкращий засіб до виховання гармонійно розвитої особи — індивідуальности, а не того одноманітного гурту несвїдомих людей, який нездатен ні захистити свою волю, ні направити її на загальне добро. Держава, яка не хоче йти на очевидну руїну, як політичну так і економічну, мусить рішучо подбати про освіту дорослого люду.
- ↑ Порівнюючи стан народної освіти в Росії і в нас із станом освіти в Германії, можна зрозумити всі сумні наслідки останньої війни. У нас на 100 мешканців 80 неальфабетів, в Германії на 1000 мешканців 0,4 безграмотних. В Росії приходилося на 100 мешканців 2 примірники часописів, а в Германії 9,81. На всю колишню Російську державу на 140 міл. мешканців приходилося 83 недільних шкіл, а в Германії — 7742
- ↑ На Україні цифои не менш сумні.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|