Позашкільна освіта (1918)/Організація позашк. освіти
| ◀ Народні Доми. Народні свята | Позашкільна освіта під ред. С. Русової, Ю. Сірого, Я. Чепиги і С. Черкасенка Організація позашк. освіти |
|
До сього часу на позашкільну освіту звертали дуже мало уваги; але з того часу, як Україна зажила самостійною демократичною державою, вона не може жити при повній темряві і несвідомості більшої частини того дорослого населення, яке має вже громадські права і для виборів і для виборних посад. Життя державне вимагає як найскоріше постановити позашкільну освіту на певний організований грунт і не шкодувати для сього ані державних, ані громадських коштів. Голівне питання в сій організації є — доступність її для всії людности і підготова персоналу для її переведення. Для першої вимоги потрібно з‘єднати зусилля земств, кооперативів і просвітних організацій (товариств, спілок, мійських самоврядувань) і вести її пляномірно, себто так, щоб не було, напр., так, що в одному селі нема ніякої форми позашкільної освіти, а поруч з ним — друге, де функціонують дві бібліотеки, заведені двома організаціями. Ширення позашкільної освіти мусить вестись пляномірно, і найкращий плян діяльности — то є районна організація. Цілий повіт, ціле місто поділяється на райони. В центрі району не більш як 30 в. в обсягу стоїть Нар. Дім з районною бібліотекою, з лекціями, курсами, музеями і організованим театром і хором. В районі мусять бути по селах — бібліотеки, вечірні школи з викладами. Вони містяться в помешканні „Просвіти“ і організуються самими „Просвітами“ з запомогою або земства, або уряду, або кооперативу, під доглядом земського інструктора позашкільної освіти, подаючи що-року справоздання тим організаціям, які субсідують „Просвіту“ коштами. Так складається ціла сітка дрібних позашкільних закладів, що стоять усі в культурній залежності від районної комірки (ячейки) і в тисних зносинах з загальню повітовою організацією. Вся ся сітка мусить бути безплатна в усіх своїх закладах, бо вони ж організовані на народні гроші; можна було-б вимагати якогось особливого податку на народну освіту з усієї людности, бо темрява більшої частини народу не дає і другій меншій його освіченій частині жити продуктивно. Але оскільки податки можливі, остільки неможлива платня — ані за навчання в вечірніх школах, ані за користування бібліотекою, або огляди музеїв. Тільки пляномірно зроблена сітка безплатних закладів позашкільної освіти може нам забезпечити за який десяток літ помітний розвиток освіти і морального виховання.
Що до другого чинника організації позашкільної освіти — до персоналу, то він теж вимагає від нас неменшої уваги. До останнього часу позашкільна освіта скрізь провадилася ідейними особами, які віддавали їй свої сили даремно, не приймаючи за свою работу ніякой платні, ніякой нагороди. Тепер, коли позашкільна освіта не може стояти на грунті випадкової приватної благодійности, робота коло неї мусить бути платна і до роботи позашкільного діяча можна ставити відомі вимоги. Для сього потрібна певна підготова, а для сього мусять істнувати центральні інститути або курси позашкільної освіти, які мусять триматися не менше 1—2 років. Освіта для вступу на сі курси, або до Інститута мусить бути не нижче середнешкільної. Бажано крім того, щоб по всіх учительських інститутах і семинаріях читалися лекції по позашкільній освіти, бо, хоча шкільному вчителю може й не вистачить ані сил ані часу, щоб організувати освігу дорослих, але кожному вчителеві потрібно ознайомитися з методами дітячої школи. Крім теоретичного освітлення справи позашкільної освіти потрібна практична підготова, щоб при кожних курсах була організована зразкова вечірня школа і бібліотека—читальня; слухачи мусять робити виклади, привчатися і до народних читань і до оповідань. Такі курси і інститути можуть бути організовані урядом, земством, містами, або просвітними товариствами; в склад слухачів входять стипендіати земські і вільні слухачі. Слухачі скінчивші інститути, які мають вищу освіту, можуть бути завідуючими народною освітою (позашкільною) по земствах і по містах. Ті, що прослухали курси, стають інструкторами губерніяльними і повітовими. На повіт бажано мати 3—4 інструктори; кожний має свій район, в якому він по виробленому спільно пляну організує освіту. Що-місяця районні інструктори зїзжаються щоб поділитися ріжними думками і намірами. Позашкільна освіта може бути організована ріжними громадськими управами — земськими, мійськими, культурно—просвітними товариствами,кооперативами,«Просвітами», селянськими організаціями — волостними селянськими спілками і т. и. Весь час ми звертали увагу наших слухачів на те, що позашкільна освіта має завше розвиватися на громадському грунті і коло кожної з призначених для неї інституцій має закладатися колєктів із співробітників і з самих місцевих громадян. Теріторія мусить бути розбита на райони, напр. повіт розбивається на килька районів; в центрі района мають бути центральні заклади — Народний Дім з усякими галузями позашкільної освіти — Музеєм, бібліотекою, театром, вечірньою школою, курсами для дорослих, дитячим садом для малих дітей, клюбом для молоді. В Народному Домі містяться й ріжні кооперативні заклади — крамниця, контора, льох і т.и. Бібліотека в районному Домі має бути більшою, повнішою аніж другі бібліотеки. Тут же може бути організований така книжкова комора, яка обслуговувала-6 мандрівні бібліотеки. Центр району не має бути від періферії далі, як на 25—30 верст; він закладається в такому великому селі, яке-недалеко від залізници і де загальні умови селянського життя найкраще сприяють розвиткові культурно—просвитної діяльности чи тим, що має для неї готових діячів, чи тим, що в ньому є багато мешканців, чи ще чим другим. В районі живе районний інструктор, який не тільки стежить за найкращим переведенням освіти в центрі, а також і за впорядкованим поширенням її по всьому району. Кожне село має дістати вечірню школу й бібліотету, — сі два найпотрібніших засоби позашкільної освіти. По хуторах теж треба мати мандрівного учителя, який-би перебував лише 1—2 місяці в кожному місці. Він приїздить з невеликою добре підібраною бібліотечкою, розпочинає дорослих вчити грамоти, а серед молоді, яка вміє читати, викликає охоту до книжки, сам читає, при змозі користується лихтарем, організує хор і, взагалі, розбуджує громадське життя, викликає культурно—просвітний рух серед мешканців хутора, чи невеличкого глухого села. Тим часом він придивляється до своїх слухачів, до найбільше розвинених людей на селі, назначае, хто надалі може вести справу без постійної запомоги вчителя, кому можна довіріти бібліотеку, хто може грамоти вчити, і назначивши таку особу, вчитель уводить її в курс справи, підготовлює до тієї діяльності, яку він хоче їй доручити. Притягає до справи й ті інтелігентні сили які трапляються инший раз і по дуже глухих місцях і з усіх сих людей утворює невеличкий гурток, якому й передає свою роботу, а сам їде в друге таке-ж занедбане село. На обов‘язку такого мандрівного вчителя лежить за рік збудити 3—4 села і організувати в них хоч невеличкі організації позашкільної освіти. Бажано, щоб не залишалося у повіті жадного населеного пункта, де б не істнувало ані бібліотеки, ані вечірньої школи для дорослих сих двох найважніших чинників позашкільної освіти; і кожний район мусить мати одного такого мандрівного вчителя. На чолі позашкільної освіти цілого повіта стоїть повітовий інструктор. По великих повітах призначається земськими управами кілька інструкторів і вони складають цілий організаційний комітет. Він складається з усих повітових і районних інструкторів, представника Повітової Шкільної Ради, або Повітової Земської Управи, представника кооперативів місцевих (як що вони приймають участь в переведенні позашкільної освіти), „Просвіт”, які теж мусять працювати в згоді з інструкторами. Такий колектив збірається не менше як раз на 2 місяці, вислухує справоздання районних завідуючих, призначає осіб на всі виконавчі посади, переглядає справоздання бібліотекарів і ті списки книжок, які вони дають для поповнення бібліотек, а також списки п‘єс для вистав. Колєктив сей дбає також про піднесення розвитку самих діячів позашкільної освіти і збори закінчуються якимнебудь науковим докладом. На інструкторів накладаються обов‘язки і педагогичні і адміністративні, вони організують в своєму районі всю позашкільну освіту, ведуть зносини з „Просвітами“, кооперативами і другими культурно—просвітними організаціями, дбаючи про те, щоб уся справа провадилася яко мога пляномірно і охоплювала всі населені пункти району, починаючи від перших елементарних засобів — вечірньої школи і бібліотеки, і поширюючись де є змога так, щоб у містечку або великому селі був і театр i музей і курси. Ніщо одразу не утворюється, а після страшенної темряві, в якій жило досі наше село, неможна одразу виконати весь широкий плян освіти, треба послідовно проводити скрізь хоч найперші примітивні форми позашкільної освіти. Разом з сим треба вишукувати і такі села, де умови економичні й культурні сприяють організації справжніх культурних центрів, — се будуть ті села, які: 1) вже мають стародавні культурні заклади, або вищу початкову школу, або бібліотеку, народні читання і т. ин.; 2) де є досить культурних сил — учителів, лікарів, або инших яких земських служачих; 3) де є міцний кооператив, щоб підтримати заклади позашкільної освіти і об'єднувати людей з других сел. Такі села можуть справді стати районними огнищами народної культури. Назначати їх може той ко лектив, що складається з земських і кооперативних інструкторів, також з представників місцевих організацій. Крім усіх сприяючих культурних і економичних умов, для сталої організації такого центру районного потрібно, щоб в самому населенню села виникло бажання освіти і виявився гурток поважних селян і захопленої цікавістю молоді, яка співчувала-б намірам діячів позашкільної освіти, і підтримувала їх; без такого певного грунту їм не пощастить організувати як слід ріжноманітні форми позашкільної освіти, які утворюються звичайно в районному центрі. Взагалі, позашкільна освіта, як чинник розвитку дорослого громадянства, не може бути нав‘язана зовнішніми засобами, а мусить організовуватися на грунті свідомого змагання самих майбутних учнів і слухачів. Завдання інструкторів — знайомити населення з освітою, — для сього найкращим засобом служать народні читання, розмови в бібліотеці; інструктор може утворити сими спробами настрій і використати його для об‘єднання першого селянського невеличкого гуртка, який і знаходить найкращі засоби для переведення ріжних форм позашкільної освіти. Щоб вести справу в ширшому масштабі і з більш певним досвідом, всі районні і повітові діячі та організації об'єднуються навколо губерніяльного земського або інструктора, або завідуючого позашкільною освітою; круг його теж закладається колектив із представників повітових організацій і повітових інструкторів, які й подають до губерніяльного колективу свої справоздання за кожне півріччя своєї праці. Завідуючий позашкільною освітою не тільки стежить за працею повітових інструкторів, а ще й тримає їх в курсі наукових вимог позашкільної освіти, упорядковує ріжні курси, — напр., по бібліотекознавству, по організації Народних Домів і т. ин. Він закладає велику бібліотеку, яка може обслуговувати усіх діячів по позашкільній освіті і тримати їх в курсі їх науки; він заводить в губерніяльному центрові деякі зразкові інституції — дитячий садок, курси, музей, комору декорацій, фільми для кінематографа, лихтарі, ріжні наочні прилади. Він може організувати мандрівні мистецькі і науково—популярні виставки. Крім того, в кожному губерніяльному місті бажано організувати Народний Університет, з запомогою міста, кооператива місцевого, місцевої „Просвіти“.
Так спільною працею земств, міст, кооперативів, „Просвіт" треба ширити позашкільну освіту і по селах і по містах. Се справа не тільки тієї або другої окремої організації, се — обов‘язок цілого громадянства, бо від темноти дорослого люду, мілійонної маси, від невихованости молоді по селах і містах гальмується не лише державний стан, а псується все громадянське життя, затримується весь загальний економичний і культурний розвиток цілої нації. Самі школи не мають змоги дати сей широкий культурний розвиток; без запомоги позашкільних закладів вони безсилі виховати молодь і вивести її на шлях самоосвіти. Тут мусить утворитися постійний активний контакт між тією й другою формами освіти — межи школою для дітей і школою для Дорослих і молоді. Методи, засоби ріжні, але завдання — одно. До помочі школі утворюються бібліотеки, музеї, театральні вистави, мандрівні виставки і ріжні виклади; се все однаково захоплює і шкільну і позашкільну молодь і де-коли може провадитися так, щоб подавати ширші відомості, відповідно тим знанням, які школа дає молоді в своїх стінах. Діяч позашкільної освіти, упорядковуючи ту або другу виставу чи лекцію, не може не рахувати і на школярів; бібліотекарь мусить однаково ставитися з увагою і до школяра, пораїти йому принадну книжку, поставити йому такі-ж запитання з приводу прочитаної книжки, які він ставить своїм звичайним абонентам. Упорядковуючи яке-небудь свято, діячі позашкільної освіти напевно звернуться до школярів і до самого вчителя, щоб вони прийняли діяльну участь в його улаштуванні. Так, на кожному кроці позашкільна і шкільна освіта йдуть поруч і контакт межи шкільним вчителем і позашкільними діячами мусить бути найтісніший і од їх обопільної згоди лише покращає справа. Тай те треба додати, що як до сього часу единими робітниками по позашкільній освіті були народні учителі, так і тепер найкращими діячами позашкільної освіти можуть бути ті-ж народні вчителі, коли вони поширять свою педагогичну свідомість методиками освіти дорослих, а свою наукову підготову — новими науковими дослідами — на курсах, в інститутах позашкільної освіти. Фахова підготова конче необхідна, але вчителеві народному вона легше дається, ані-ж такій людині, яка не знає села, не знає робітничого кола, та може і в школі не працювала. Позаяк права позашкільних діячів — інструкторів, бібліотекарів, вчителів вечірних шкіл однакові, як і у вчителя (на пенсію, на 5-ти річну додаткову платню і т. п.), то бажано, щоб земства і кооперативи закладали стипендії для вчителів для їх фахової підготови до праці по позашкільній освіті. Бажано також, щоб в інструктори, а тим більше в завідуючі позашкільною освітою йшли люди з вищою освітою. Справа від сього значно-б виграла.
Вияснивши велике значіння позашкільної освіти і обов‘язкову участь в здійсненні її всього громадянства, мусимо ще звернути увагу на участь в сій великій справі самого державного уряду; тут перед ним ставиться певна вимога: запомогати всякими засобами нормальному розвиткові позашкільної освіти. Всі організації, які провадять некомерційно позашк. освіту, мають право на грошову запомогу, яка видається в певному розмірі, на певних умовах. Уряд подає зразковий плян переведення позашк. освіти і хоча в ріжних місцевих обставинах сей плян може змінятися, але загальні риси його стають обов'язковими (для отримання запомоги). Крім того, уряд мусить мати центральні заклади для обслуговування інституцій позашк. освіти; так, мусить бути урядовий цетральний музей з ріжних знарядь для викладів і лекцій, зразкові лихтарі і діапозітиви, зразкові кінематографи і фільми. Пляни і кошториси ріжних будинків, музеї дітячих виробів і матеріялів до них — для дошкільних інституцій. При урядових інституціях мусять бути вироблені зразкові програми і пляни роботи по дошкільній і позашкільній освіті, мусять істнувати постійні підготовчі курси, або Вищі Школи для підготовки фаховців по позашкільній і дошкільній освіті. З сих слухачів уряд і рекомендує персонал для справи. При урядовій інституції мусить бути зразкова бібліотека на українській мові і на чужих мовах по всім галузям і тої й другої освіти.
Для ширшого освітлення всієї справи і найкращого її розвитку потрібні з‘їзди діячів позашкільної і дошкільної освіти для обміну думок, для знайомства з новими придбаннями науки в сій справі, для обміркування ріжних життєвих вимог, ріжних наслідків вживання тих або инших методів. При таких заходах позашкільна і дошкільна освіта будуть стояти на певному життєвому грунті і будуть сміло коректувати мимовільні хиби в роботі і уважливо ставитися до всіх нових наукових вимог, засобів і напрямків. Наслідки такої роботи виявляться, звичайно, не одразу, але через 20 років ми мусимо сказати: „Немає неграмотного дорослого люду у нас на Україні“.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|