Позашкільна освіта (1918)/Розвиток і форми позашкільної освіти в Англії і Франції
| ◀ Засоби ширення книжок земствами і приватними особами | Позашкільна освіта під ред. С. Русової, Ю. Сірого, Я. Чепиги і С. Черкасенка Розвиток і форми позашкільної освіти в Англії і Франції |
Позашкільна освіта в Данії та др. країнах Європи ▶ |
|
Оглянувши історичний розвиток позашкільної освіти в межах колишньої Російської держави, оглянемо становище тії освіти за кордоном, в Европі, зупиняючись лише на більш менш особливих, цікавих умовах її розвитку. Так, на Германії ми не будемо зупинятися взагалі, лише зупинимося на цікавій для нас справі мандрівних виставок мистецько—наукових. В Германії позашкільна освіта майже цілком влилась в форму додаткових шкіл, до яких обов‘язково ходить молодь, яка не має змоги пройти повний курс єдиної школи від початкової до вищої. Для нас особливу цікавість мають освітні заходи в Данії, Англії, Франції, бо там саме звернуто увагу на ту молодь, яка скінчила лише початкову школу і не має змоги надалі ані вчитися ані виховуватися, мусить заробляти і на свою освіту може витрачати лише дуже обмежений час. Додаткова школа для таких хлопців і дівчат в Америці й в Англії цілком безплатна і має дуже ріжноманітну організацію, найбільш вживається форма вечірних курсів — Народних Університетів, громадських бібліотек з ріжними читаннями і викладами. В Англії освіта обов‘язкова в роки від 5 до 14. Скінчивши початкову школу, частина йде далі, в середні техничні школи, а частина зовсім не може продовжувати науку, і хто хоче ще вчитися, ті одвідують вечірні школи, яких — скрізь багато розкидано по містах, — по селах їх не дуже багато; але й мійські вечірні школи ще далеко не відповідають рівню, якого бажано було-б досягти в такій здавна культурній країні, як Англія. Тут, правда, не шкодують коштів на позашкільну освіту, дає ті кошти й уряд, дають чимало й приватні особи, і за останні 10 років питання про виховання молоді викликало чимало клопоту та обговорювання. При англійському міністерстві заклався окремий комітет, який розробляв сю справу. Він переконався, що в сій справі більш усього можуть допомогти фабриканти й ріжні інституції, яки знають ту молодь і дають їм роботу; крім того, члени комітету одвідували ріжні школи в країні, закликали на раду видатних діячів і наслідки їх праці були оголошені в 1909 р. яко справоздання міністерства, видруковане в 2 томах: „Report of the consultative comitée“. По своєму програмові вечірні школи поділяються тут на школи з додатковим курсом, де проходять науки початкової школи, щоб їх повторити, і на школи з нормальним загальним курсом, який поділяється на гуманітарний, або комерційний відділ, — де вчать нових мов, географії, історії, торговельного права, політичної економії, мистецький відділ з ріжними мистецько-художніми працями, ручною працею, відділи точних і техничних наук, господарства і реместв, фізичного виховання. Міністерства дають субсідії на кожного учня старшого від 14 років. В Англії налічують біля 3-х мілійонів молоді межи 14—17 роками, яка вчиться по середніх техничних і инших школах, і майже така сама сила її вчиться по вечірних школах. Як додати до сих 3 мілійонів ще 370000 осіб 17—21 років та ще 3¼ міл. старших учнів, то можна бачити, яка численна авдиторія користується в Англії позашкільною освітою. Для нашого досліду цікаво розглянути, які дефекти в організації сих вечірних шкіл зауважено в згаданому міністерському справозданні: 1) Кляси занадто численні й не однородні: в одній клясі вчаться особи ріжного віку, ріжної підготови і провадити з ними лекції дуже трудно й тяжко. 2) В вечірних школах бракує дисципліни й контролю, учні, ходять до школи несправно, а инші, то тільки те й роблять, що мандрують з однії школи до другої, не виконують вдома загаданих праць. Нові учні приймаються безладно на протязі всього року і се безладдя псує працю, що ніяк не може налагодитися як слід. 3) Значною перешкодою доброму веденню науки являються нерівні знання учнів і їх нерівна підготова. Се вимагає від професорів великої уваги й напруження для переведення лєкції в клясі, инший раз дуже кепсько настроєній що до науки. Шкодить також і те, що учні приходять до вечірньої школи вже втомлені денною працю, де коли дуже тяжкою й не можуть витримувати навіть двох годин роботи в школі. Так виходить, що втомлені робітники не мають спочинку й користуватись наукою не можуть. 5) А між тим програм вечірних шкіл дуже високий, той хто його складав, забув про слабу підготову учнів вечірних шкіл і їх страшенну втомленість.
Сі уваги ставлять на очі всім, кому дорога освіта й виховання молоді робітничих верств, що треба перш за все налагодити умови життя молоді, щоб вона мала більше вільного часу від роботи і могла приходити до школи без тії страшенної втоми, яка перешкоджає їй як слід користуватися лекціями. Разом з тим треба зробити сі школи для всіх обов‘язковими й завести їх у загальну систему національного виховання. Молодь межи 14—20 роками мусить мати певне виховання й навчання, бо сей вік є дуже небезлечний для морального становища хлопців і дівчат і додаткова школа мусить ними керувати й запомагати їм у виборі шляху для заробітку й морального життя. Крім того, вияснилося, що програми додаткових шкіл не мусять мати спеціяльного наукового змісту, а більш додержуватися загальної освіти, якої більш усього шукають самі учні і яка потрібна і для всякої фахової роботи. Шукання знання приводить молодь робітничу до того, що вона не задовольняється додатковими школами, а вимагає й вищих шкіл, університетів і політехник, які в Англії позакладалися по великих містах більш усього з приватної ініціативи з матеріяльною запомогою від уряду й ріжних громадських організацій. В Англії і уряд і громадянство тримаються тієї думки, що громадянство й держава матимуть велику користь від поширення освіти серед народних мас, і лічать на кориснішим вкладання грошей в справу освітну; тільки широке разповсюдження освіти може дати змогу виявитися із народної маси окремим таланам, які без освіти завмирають ні для кого невідомі. А між тим економична вартість одного промислового генія може покрити з верхом витрати цілого міста на освіту дітей і підніме продуктивні сили країни вище, ніж праця сотень тисяч звичайних робітників. Для робітників, кажуть в сій найбільш промисловій країні, потрібен добре вжитий спочивок. Для організації й навчання і розваг робітничого люду в Англії істнує сила ріжних товариств і взагалі приватна й громадська освітна праця йде дуже жваво.
Освітна справа тут цілком децентралізована. Щороку приватних коштів на освітні справи збірається до 8 мілійонів карб. Уряд субсідує безплатні школи. Величезні організації, — Народні Політехники, — виникали цілком з ініціятави приватних осіб. Так, один льондонський мешканець закликав одного разу до себе двох хлопчиків, що підмітають вулиці. Вони зацікавились оповіданням, яке він їм прочитав і прийшли другий раз. Тоді той пан визначив їм певні години й закликав до себе ще кількох обідранців і заклав для занедбаних хлопців школку, що дуже скоро обернулася в притулок для хлопців, при якому організувалися вечірні кляси, — а з них виросли сі Політехники. Політехник в Льондоні ціла мережа, і на їх Сіті асігнує дуже великі фонди — до 10 мілійонів. Усяки робітничі цехи брали на себе догляд за ріжними позашкільними установами, так: суконщики дбали про резвиток Народного Палацу, золотарі про одну з Політехник. Усього в Льондоні Народних Політехник 12, і ще 3 філіяльних відділи. На сі 15 інституцій щороку витрачається 2½ мілійони. Сі чудові інституції присвячуються й науковим знанням і фізичним вправам. Вони обслуговують хлопців і дівчат, які пройшли початкові школи в 3-4 кляси і хочуть мати додаткові знання; ними також користуються й люди, які зацікавлені тією або иншого наукою в обсягу вищої школи, або хочуть навчитися якогось ремества, торгу, або й мистецтва. Инший раз, як зайти до Політехники, то в одній кімнаті побачили за день і дітей років 12, що вчаться аритметики, в другій, — дівчата шиють, а далі — кляси для майстрів по водогінній техниці, наборщиків (по друкарству), кравців. А ось в окремій кімнаті зійшлася молодь та вчить твори поета Данте, або політичну економику. Там гурток за приводом професора працює в лябораторії, другі пишуть лікарську працю-дисертацію. В найбільших Політехниках містяться по кілька окремих інституцій: 1) звичайна школа для підлітків 12—16 літ; 2) школа господарства й куховарства; 3) ремісничий віділ з практичними фізичними викладами; 4) загальноосвітні курси по математиці й по фільольогичним наукам[1]; 5) ранком і вечером функціонує Технольогичний Інститут. За-для вступу до нього потрібен іспит: за рік навчання і за вступний іспит беруть платню в 150 карб; 6) мистецько-промислова школа й кляси малювання та різбярства по дереву, сницарства (скульптури). До сих кляс ходить біля 3.000 учнів. 7) Вчительська семинарія — до неї ходять і справжні учителі й такі, що тільки ще готуються до вчительської праці. Рада Льондонського графства завше має тут своїх стипендіатів. 8) Наукова Лябораторія, де люди з робітничих верств задовольняють свою цікавість і проходять науку вищих шкіл. 9) Курси самостійних наукових праць. 10) Народний Університет для підготови до якої-небудь наукової діяльности. Всі сі інституції задовольняють пекучі потреби вбогого люду. Робітники можуть сюди приходити просто з роботи з фабрики, тут є ванни й умивальні, де можна й вимитися як слід і обчистити своє вбрання, привести себе в чепурний стан, пообідати, закусити, в буфетах Політехники. Загальний об‘єднаний Комітет усіх професійних спілок Льондона оглядає щороку сі Політехники й друкує сприятливі справоздання про них. По де-яких політехниках є величезні залі для гімнастики — 100 фут. завдовжки і 40 завширшки. Товариства сих шкіл ще упорядковують для робітників — своїх учнів — екскурсії, улаштовують недорого перебування на березі моря. Всі учні об‘єднані в клюби (до 4,000 членів), видають часопись. По вечерах упорядковують концерти, лєкції читають найкращі професори. Крім того ведеться жвава політична самоосвіта, — всі питання, які провадяться через Парлямент, тут обмірковуються дуже докладно, виступають промовці й переконують своїх слухачів. Сі обмірковування часто впливають на переведення тих або инших справ в Парляменті дійсно в інтересах робітничих верств.
Крім сих Політехничних шкіл, які цілком відповідають демократизації освіти серед робітничих кол, в Льондоні ще істнують ріжні коледжі і між ними дуже цікава організація — Коледж імени відомого фільософа-естетика Рескіна. Організація ся розпочалася в Оксфорді, сьому найкращому центрі англійської наукової освіти. Колєдж одкрився в 1899 р. на кошти американців. Завданням своїм Коледж ставив — дати вищу свідомість окремим представникам пролєтаріяту, не одриваючи їх від соціяльного їхнього оточення, і тим сприяти загальному підвищенню культурного стану усієї робітничої маси. „До сього часу, — писали організатори Колєджа, — більша частина робітників не мала ані тієї освіти, ані того морального розвитку, які потрібні, щоб розуміти питання сучасного політичного й громадського життя. Але сі неосвічені люди — то-ж наші громадяне, наші виборці. Чи ж можуть вони використовувати свої права досить розумно, не піддаючись випадковим впливам темних забобонів (марновірства), або вузьких партійних поглядів? Се залежить цілком від їх освіти й розуміння соціяльно-політичних проблем нашого часу. Ми спробуємо викликати в кожному нашому слухачеві свідоме почуття своєї відповідальности громадянської!“
Кожен студент вчиться не тільки для своєї особистої освіти, а для того, щоб використати її за для загального добра, щоб піднести культуру робітничих верств. Вся справа ведеться представниками тред-юніона, кооперативних робітничих спілок і тих інституцій, які мають своїх стипендіатів. Курс навчання розбивається на 2 роки по 44 тижні в рік. Навчання провадиться викладама, лєкціями, клясовами й індивідуальними працями, письменними творами учнів, їх вправами, порадами що до вибору матеріялу для читання і, взагалі, для праць, організацією диспутів на ріжні наукові, літературні й соціяльні теми. Учнів приймають не молодших 20—30 років зі свідоцтвом лікаря, що немає жадних фізичних хвороб або дефектів. Учні живуть в помешканні Коледжа і за все утримання платять 500 крб. на рік (52 фунти стерлінгів). Лєкції, читаються по історії, соціольогії, політичній історії Англії, історії промисловости й місцевого самоврядування, політичній економії, псіхольогії, робітничому кооперативному рухові. Крім навчання в самому Коледжі, освіта шириться й по за межами Оксфорда через листування; заочним учням посилають програми, дають вказівки що читати, назначують праці, які учні мусять присилати на перегляд професорам щомісяця і не менше, як в 1000 слів. За 8 років істнування коллєджа, в такому заочному навчанню прийняло участь 7000 робітників, а в самому Колєджі жило 324 учні, з них більшість не по 2, а по 1 року. Робітники дуже шанують Коллєдж Рескіна — роблять для матеріяльної допомоги йому всякі збори: так, в 1903 р. 110.000 робітників зробили перший збор по 1 пенні, щоб підтримати корисну для них школу, зібрали 3000 крб. Усіх зборів робили 3. В 1907 р. товариство залізничих служачих теж зібрало на новий будинок для Колєджа 3000 крб. Асосіація ткачів установила три стипендії в Рескін-Колєджі. Так само й другі робітничі спілки мають в ньому своїх стипендіатів. В 1911 р. Рескін Колєдж переїхав до Льондона і там прийняв занадто соціялістичний марксістський напрямок. Розвиток його шириться — в 1913 р. він уже мав 20 філій, де вчилося до 700 студентів. Коло його заклалася ще жіноча ліга для поширення освіти серед жінок.
Крім таких вищих народних шкіл Льондона істнують ще в Англії так звані університетські селища, які мають значіння для морального виховання народної маси. Демократизація культури викликала сю форму позашкільної освіти в Англії на прикінці XIX віку, представники інтелігенції пішли самі назустріч народним масам, щоб поділити з ними свої знання, свій моральний і інтелектуальний розвиток. Се був рух, подібний до того народницького настрою, коли коли хлопоманство, яке в нас панувало в 60-х і 70-х роках минулого століття, заклало початок нашої популярної літератури, нашої етнографії; рух сей виявився в недільних школах, в ріжних інтелігентських хуторах серед народу. В Англії сей рух був викликаний ак і в нас — мистецькими творами Джордж Єліот, поета Томаса Гуда (з його піснею про „Сорочку“), вченими історіками-публіцістами як Карлейль, Кінгелей і др. Свідомість громадянства була зворушена і не могла вже заспокоїтися, не переводючи свій настрій в конкретну справу. Одним з перших обізвався на сей настрій відомий діяч-громадянин Альфред Тойнбі, учень Рескіна; ще як він вчився в Оксфордському університеті, він на вакації переїздив до Льондона в найбідніші квартали, — Чатчанель, — жав серед пролетаріяту, давав йому запомогу і нарадами й грошима. Його мрією було — розвіяти ті недобрі почуття, які поки що помітно межи вбогими й багатими людьми, „засипати ту соціяльну безодню, яка їх поділяє, силою свого гарячого почуття ласки до всієї людности“. Тойнбі був дуже гарним лектором і на його виклади завше збіралося багато слухачів. Він помер дуже рано від нервової втоми (в 1883 р.). Але його друзі вшанували його ім‘я заснуванням в біднішій частини Льондона славетнаго Тойнбі-Холя, першого університетського оселення. Почалося се дуже помалу — кілька студентів почали там мешкати невеличким гуртком і ширили серед вбогого свого оточення освіту, моральні принціпи й піднімали всякими засобами, їх культурну свідомість. Тепер сей Тойнбі-Холь розрісся в величезну інституцію, в якій найкраща інтелігентна молодь віддає всі свої сили на користь вбогим, пролетаріатові. В Тойнбі-Холі в кількох будинках міститься до 500 осіб, які за все своє утримання платять 15—21 крб. на тиждень. Лекції читаються з 8 години вечора. Серед слухачів побачите й ремісників і поденних наймитів і прикажчиків. Виклади дуже ріжноманітні, кожний слухач вчиться того, що йому потрібно, — історії, політичної економії, геольогії, чужеземних моз, провадять лябораторні досліди; щовечора сходиться неменше ях 1500 слухачів. Крім лекцій і наукових праць організовано клюби, екскурсії, ріжні розваги, безплатну читальню й бібліотеку, яка мае до 7500 книжок, є школа для дітей калік, тут же подаються ріжні юридичні поради, такі необхідні для вбогої людности, наймитів і др. представників зубоженого пролетаріяту. Слідом за Тойбі-Холєм організовувалися й другі оселення, їх закладали студенти по закінченню Університету і з запомогою свого Університету. Серед сих закладів зупинимо увагу наших читачів на так званому „Ямайському Шляху“. Він лежить по-над річкою — Темзою. Тут ще висяться руїни стародавнього римського муру і по річці тягнеться довженна низка кораблів з високими щоглами. Тут завше натовп бідноти, тут безробітні шукають собі на сих кораблях хоч якого небудь заробітку. Трудно розібрати, хто в сьому натовпі справді чесний робітнік, а хто звичайний злодій, що радий стягти з корабля все, що навернеться під руку; по всіх домах на сьому березі були кубла злодіїв, які переховували й перепродували чуже награбоване майно. Скрізь панувало піяцтво й розбещеність. Тут жило 150.000 душ. Вони не мали нічого для свого виховання: самі шинки, ані театру, ані бібліотеки, ні розваг, ні навчання не мала ся цілком занедбана людність далекої частини велічезного міста Льондона. Виглядає ся місцевість сумно, бо жадний гарний будинок не вбірає очей серед одноманітно-брудних осель, на зразок скринь, повних теж брудних сумних мешканців. Тяжко їм тут жилося, тяжко давалися їм їхні невелички зарібки. Але проміння світу промикнулося в сю темну сумну дійсність, — освіта й кооперація прийшли до помочі. Їх приніс сюди на власних плечах пастор Ліджет і заклав селище „Береманді“. Почали збірати дітей, пообмивали їх, спільними зусиллями причепурили й заклали так звану „Гільдію Ігор“, грали з дітьми, навчили їх старовинних пісень, організували дітей на моральному грунті. Для дорослих організували гурток парляментарних дискусій, на його зборах обмірковувалися ріжні законопроекти парляментські й сучасні політичні питання. В колєджі при сьому селищі вчаться спільно чоловіки й жінки. Дуже трудно було підійти до мешканців сієї місцевости з одвертою душею: вони так зневірилися в панській ласці. Так, коли одна з діячок звернулася до одного старого, пропонуючи йому прийняти участь в ощадній касі, то почула таку відповідь: „Ні, я не згоден. Не хочу Вас ображати, але я не знаю, через що ви збіраєте наші збережіння“. Тільки поволі, помалу відносини межи інтелігентними діячами й місцевим людом добірали більш щирости й ставали братерськими. Збудувався міцний міст межи ріжними громадськими верствами, збуджувалася цікавість у обездолених робітників і вони робилися знову людьми. Скрізь, де не заводилися сі селища інтелігентної молоді, вони давали дуже гарні наслідки своїм впливом на виховання людей, які до того часу загибали занедбані в роспусті й темряві.
Оглянувши, що дала приватна й громадська ініціятива в позашкільній освіті в Англії, треба звернути увагу й на те, що з сього боку робилося у Франції. Там початок її можна віднести на середину XIX в., коли міністр Дюпон почав заводити вечірні курси для дорослих. Але, при тяжкому режимі уряду 2-ї Імперії, сі заходи не мали живого руху, не викликали громадської ініціятиви. Тільки при III-й Республіці, після страшенної війни 1870 року і уряд і громадянство прийнялася за народну освіту й почали організовувати курси та школи для дорослих. Найбільш успіху мали Народні Університети. Організовувалися вони ріжними Товариствами, „Біржами Праці“, „Лігою Освіти“. В 1899 р. одкрився Народний Університет в Парижі, відомий під назвиськом С. Антуанської околици (передмістя). Він істнує в самому центрі Парижу, має дуже гарну бібліотеку-читальню, в Булонському лісі має чудовий Народний Замок („Chateau du Peuple“), де влітку провадяться лекції, свята, вистави, дитячі ігри і т. и. Біля Університету істнує Товариство, яке його утримує, видає часопись, присвячену справі Народних Університетів у Франції і по других краях. По всіх французьких Університетах наука стоїть на досить високому ступні.
Відомий вчений Петі в своїй книзі „L'école à la cite“ (Школа в місті) поділяє освіту дорослих у Франції на 3 типи: 1) патріотичну, 2) загально-освітну і 3) професійну) Остання обов‘язкова для дівчат і хлопців — дітей фабричних робітників; часи вчення входять в заробітний час праці. Освіта у Франції давно вже задовольняє свідомих людей, а істнує вона з давніх часів; так ще в XVI в. приватною ініціятивою заводилися й курси і вечірні й недільні школи. На них яскраво відбивалася тогочасна боротьба церкви з державним урядом, боротьба ріжних партій. Революція виносила ріжні принціпи, але не вчила, як їх здійснювати. Перша Імперія забила просвітні організації. Знищена була вся громадська ініціятива. Коли настала Реставрація Бурбонів, коло освіти працювали більш усього два Товариства — „Політехничне“ і „Товариство Початкової Освіти“, яке істнує й тепер, і уряд давав їм субсідії. Гізо пропонував регляментувати й підвести під статистику позашкільну освіту, але настала знов Імперія Наполеона ІІІ і вся просвіта завмерла. Перша анкета про освіту дорослих в 1860 р. дає сумні відомості і міністр Дюпон починає вживати енергійних заходів до її поширення. Завідуючим курсами для дорослих призначається нагорода в 50—100 фр. Ученикам видаються похвальні листи, атестати. Префекти одержують накази впливати на селянські громади, щоб вони підтримували школу. В 1867 році відкрито вже 28.172 курси, де вчиться 747.002 учні. Через два роки курсів вже налічується 28.586 з 800.000 учнів. Нова революція 1852 р. і війна з Германією 1872 р. знов руйнують налагоджену справу. В III-й Республіці вся народна освіта доручається професору реторики Греару, — але від нього не побачили нічого реального, а лише фрази й безпідставні теорії виховання якоїсь нереальної людини-громадянина. Народна освіта знову занепадає і Греар з особливою радістю заявляє Парляментові, що всі курси для дорослих мають щезнути і замісць їх заводиться для всіх обов‘язкова освіта; міністерство визнає всі ті курси зайвими і, хоча має ще для них 60.000 для субсідій, але лічить їх вже більш історичним фактом. При такому погляді міністерства, освіта дорослих майже зовсім могла загинути, але її вирятувала приватна ініціятива: окремі товариства організовували лекції, музеї, концерти, постійно сварилися з урядом і не давали громадянству заснути в гіпнозі міністерських запевнень. В 1894 р. „Французька Ліга Освіти“ видала відозву до приватної ініціятиви, благаючи рятувати від повного занепаду позашкільну освіту. Ліга скликає з тією-ж метою конгрес, який вийшов дуже численний і дуже завзятий. Міністерство пішло на згоду, призначений був радікал Петі на пову посаду інспектора позашкільної освіти. Позаяк багато було неграмотного люду й шкільна початкова наука, отримана в дитячі роки, не задовольняла, то охочих до курсів було чимало. Зі справоздання „Фільотехничного Товариства“ за 1901—2 р. бачимо, що на його просвітно-професійні курси зібралося до 11.732 слухачів. Більш усього приходило на курси математики, геометрії й французької мови. Організовані були курси й по селах; тут кожна 1½-годинна лєкція поділялася на три частини: перші ½ години велася розмова про хліборобство, історію, географію, звичайні права людей у державі, або про який-небудь соціяльний сучасний випадок; другі ½ години провадилися практичні праці по правопису, складанню ділових паперів, роз‘яснювалося, що таке кадастр, рента, вся техника кооперативних справ, креслення і швидке рахування; треті півгодини присвячувалися співам, літературним читанням. Організовані були також курси для жіноцтва і провадилися дуже жваво, — вчилися на них кравецтва, шитва, хатнього господарства, чепурного утримання хати, піклування про хворих, виховування дітей. Слухачки захоплювалися сими практичними порадами и не вимагали тим часом ширшої загальної освіти. Хоча сі курси й організовані Товариством, але ведуться вони якось-то бюрократично. Уряд постійно наміряється взяти їх до своїх рук, але сі змагання не мали успіху і в 1895 р. курси набірають значної волі й незалежности як у методах навчання, так і в організації. Сією волею користувалися ріжні клєрікальні організації і теж заводили свої курси. Уряд побачив свою помилку і в 1909 р. випустив циркуляр, по якому він вважає необхідним закрити де-яки курси, як зайві, позаяк їх „занадто багато поодкривалося і вони одні другим шкодять“.
Але всі такі заходи робилися більше по містах; село залишалося в темряві і анкета 1908 р. виявила, що з 239.119 некрутів — 14524 не вміли ані читати ані писати. Уряд і громадянство схвилювалися. Префектам наказано було, щоб в 8 день вони дали відповідь, через що так багато неграмотної молоді. Вийшов навіть циркуляр, щоб не смів ніхто і в полк являтися без знання грамоти, запитання направлялися і до вчителів і до інспекторів. Усі переконалися в необхідности закласти справді т. зв. „oeuvre passcolaire“ — -позашкільну освіту, і можна бачити, як справа далі посунулася: в 1895 р. курсів було — 15.778 з 400.000 слухачів, а в 1909 р. курсів стало вже 50.997 з 162.113 слухачами. Навчання провадилося цілком життєвими засобами, без традиційних мертвих форм: вчителі бачили, що одні повторні зайняття дуже скоро надокучають слухачам і курси занедбуються, тоді вони почали — аритметику „повторювати“ поясняючи налоги, вимірюючи потрібні для поля угноїння, вираховуючи страхування осель і худоби. Французьку мову „повторювали“ на ріжних промовах на сучасні теми, в писанні необхідних квітанцій, прохань і т. и. З селянських і церковних архивів здобувалися матеріяли для навчання історії, оглядалися й описувалися ріжні місцеві фабрики. Жіночі курси не мали таких орігінальних програмів і трималися самим господарством. В Вандеї в невеликому селі в 600 мешканців священник утворив дуже цікаву школу для молоді 13—21 років і на останніх годинах сам провадив систематичні читання з літератури на теми — що є родина, громадянство, церква, або побожне громадянство, держава та її закони, державне управління. Заклався при школі окремий семинаріум, в якому самі учні робили виклади на такі-ж самі теми. Тих учнів, які виявляли особливу здібність до промов, посилали на збори товариств тверезости і инші селянські збірки і вони там мусили виясняти ріжні питання. В містах курси не провадилися так цікаво й жваво — не складалося щирих теплих відносин межи лєкторами й слухачами, виклади стояли якось осторонь від робітничого життя і робітники ними не захоплювалися, не було спільного грунту для світогляду. Через се саме клєрикальні курси мали більш успіху — церковні діячи ставали в тісніші зносини з авдиторією, захоплювали її своїм простим, щирим настроєм, містицизм викладів звязував спільною ідеєю. В усіх дискусіях піднімалися питання, тісно звязані з інтересами робітників, зі стражданнями їх життя. Соціялісти мріяли виховати робітників на своїх ідеалах, але постійна боротьба партій дискредитувала соціялістів перед народною масою, вони зневірялися в теоретичному соціялізмі й одходили в свої власні сіндикати; коли розпочиналася яка-небудь справжня боротьба, тоді робітники виступали за політичний ідеал і де-який час на курсах панувало захоплення політичними питаннями. Ідея реваншу теж захопила масу міст і вони потяглися до Народних Університетів за поясненнями. Але минав напружений настрій і життя знов притягало робітників до їхніх клясових потреб і, не знаходючи в Університетах ані поради ані пояснення болючих питань їх життя, вони кидали науку й Університети не мали слухачів, а виклади набірали характеру випадкового. Просвітні товариства вступали в згоду з кооперативами, „Bourse de Travail“ і др. економичними організаціями, щоб найкраще налагоджувати позашкільну освіту. По прикладу Англії робилися і в Франції інтелігентські селища серед вбогого люду міст, — чоловіча — „La Fondation Universitaire de Belleville" і жіноча - "L'union familiale de Charvane“. В сих закладах завзято працювала молодь, студенти. В початкових школах сих місцевостей було прочитано за 1909—10 рік 72—620 лєкцій. Але програми сих лєкцій вироблялися в урядових закладах і не відповідали інтересам робітників, які дуже гарно розбіралися, які виклади талановито викладаються, а які ні. Більш за все цікавилися географією, сучасними політичними подіями (війна з Марокко) і економичними питаннями. Добрі виклади викликали інтерес до книжки і сприяли закладанню кнігозбірень, на які між робітниками упорядковувався збір, т. званий бібліотечний гріш, по далеких департаментах учителі організовували мандрівні бібліотеки. В Ліоні анкета дала дуже цікаві відомости про те, що саме читають селяне. Сих одповідей було зібрано 2130. Виявилось, що головним чином читають часописі, але не витрачаючись одразу на передплату, а купують за 50 сантимів, беруть також календари. Книжок не купують за гроші, обмежуються бібліотекою. З авторів захоплюються творами Ж. Верна, Шатріана, Віктора Маргерит. Дорослі селяне не дуже охоче ставляться до читання, читае більш молодь, та й то — безплатно беручи книжки.
Так бачимо, що в Франції централізація й бюрократизм урядовий далеко не сприяють розвиткові позашкільної освіти. Щоб ширити її, потрібно буде чимало соціяльних реформ, щоб робітники й селяне мали більш вільного часу за-для освіти й ставилися-б до неї більш свідомо.
В 1907 р. французькі Університети об‘єдналися в одну Федеративну Національну Спілку і на I-му своєму з‘їзді ухвалили Устав, в 1-му §—i якого ясно висловлена головна мета Народного Університету — „визволення пролетаріяту через розвиток критичної думки“. На першому з'їзді Спілки ухвалено такі комісії: 1) організації з‘їздів, 2) національних свят, 3) робітничих вакацій, 4) пропаганди, 5) книгозбірень, 6) курсів і окремих викладів, 7) мандрівок, 8) завітань од одного Університету до другого, 9) видання Бюллетеня про життя Університетів, 10) ріжних справ.
Ся Спілка Університетів має не тільки науково-культурне значіння, а також і політичне, на її з‘їздах завше обмірковуються ті або другі політичні питання, — про становище робітників, про ідею всесвітного миру, одною з їхніх постанов є організація міцної межинародної спілки всіх Університетів, — що мало-б велике значіння для демократизації освіти й поліпшення становища робітників, бо без зменшення годин праці обов‘язкової жаден робітник не зможе дбати про свою освіту.
- ↑ Для сих наук істнують і окремі інституції — коледжі для робітників, т. зв. Тойнбі-Холь.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|