Понад сагою Дніпровою

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Понад сагою Дніпровою


      Понад сагою Дніпровою
      Молодий козак обід обідає,
      Не думає й не гадає,
      Що на нього, молодого,
      Ще й на джуру малого,
      Біда настигає...
      То не верби луговії зашуміли,
      Як безбожні ушкалі налетіли,
      Хведора Безрідного,
      Отамана курінного,
      Постріляли, порубали,
      Тільки джури не піймали,
      То малий джура до козака прибуває,
      Рани йому глибокії промиває.
      То козак йому промовляє:
      - Джуро, мій джуро,
      Вірний слуго!
      Їдь ти понад Лугом-Вазавлугом
      Та понад Дніпром-Славутою.
      Послухай ти, джуро, -
      Чи то гуси кричать,
      Чи лебеді ячать,
      Чи ушкалі гудуть,
      Чи, може, козаки Дніпром ідуть?
      Коли гуси кричать, або лебеді ячать - то зжени,
      Коли ушкалі гудуть, то схорони.
      Коли ж козаки йдуть, то об'яви:
      Нехай вони човни до берега привертають,
      Мене, Хведора Безрідного, навіщають.
                                   II
      Ой, усі поля самарськії почорніли,
      Ясними пожарами погоріли;
      Тільки не згоріло край річки Самарки,
      Край криниці Салтанки
      Три терни дрібненьких,
      Три байраки зелененьких;
      Та тим вони не згоріли,
      Ще там три брати рідненьких,
      Як голубоньки, сивеньких,
      Постріляні та порубані спочивали;
      Та тим вони спочивали,
      Що на рани постріляні та порубані
      дуже знемогали.
      Озоветься старший брат до середульшого словами,
      Обіллється гіркими сльозами:
      "Прошу я тебе, братику мій рідненький,
      Як голубонько, сивенький!
      Добре ти учини:
      Хоч із річки Самарки
      Або з криниці Салтанки
      Холодної води знайди,
      Рани мої, постріляні та порубані,
окропи, охолоди!"
      То середульший брат теє зачуває,
      До його словами промовляє:
      "Братику мій рідненький,
      Як голубонько, сивенький!
      Чи ти мені, брате, віри не доймеш,
      Чи ти мене на сміх підіймаєш!
      Чи не одна нас шабля порубала?
      Чи не одна нас куля постріляла?
      Що маю я на собі дев'ять ран -
рубаних, широких,
      А чотири - стріляних, глибоких!
      Так ми добре, брате, учинімо,
      Свого найменшого брата попросімо:
      Нехай найменший брат добре дбає,
      Хоч навколюшки вставає,
      Військову суремку в головах доставає,
      У військову суремку добре грає-приграває;
      Нехай би нас стали странні козаки зачувати,
      До нас доходжати, Смерті нашої доглядати,
      Тіло наше козацьке, молодецьке
в чистім полі поховати!"

Джерело

  • Українські народні пісні та думи. — К.: Т-во "Знання" України, 1992. — 96 с.