Правда та Неправда

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українські народні казки (1920
Зі збірника І. Рудченка
Правда та Неправда
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Малюнки: Юрій Магалевський
Видання: Ляйпциґ: Українське Видавництво в Катеринославі, 1920.

Правда та Неправда.

Раз Правда зустрілась із Неправдою.

»Здорова, сестрице!« — каже Правда Неправді.

— Здорова була! — одказує Неправда. »Нам по одній дорозі йти, так ходім, коли хочеш, разом.

»Ходім.«

— Та он-що, сестрице, я тобі скажу: як будемо разом іти, так попереду твоє будем їсти, а тоді моє.

»Добре, сестрице«, каже Правда.

От ідуть вони та й ідуть. У Правди й торба вже спорожнилась. Захотілось Правді їсти та вже у неї нема нічого.

»Ну, сестрице«, каже вона Неправді: »моє поїли, нум же тепер твоє їсти.«

— Е, ні! Вже цього не буде: я не люблю по правді робить, і ти дурна, що по правді робиш. Не дам, хоч з голоду вмри.

Гірко стало Правді, та треба терпіти. Терпіла вона, терпіла та ніяк не втерпіла: попросила знов у Неправди їсти.

—- Коли ти хочеш, щоб я дала тобі їсти, так дай одне око виколю. Заплакала Правда…

Українські народні казки (1920) - сторінка 106 - Ю.Магалевський.jpg

Дала око виколоти: »Краще«, думає вона, »дам око виколоти, ніж умерти з голоду.«

Пройшли вони скільки там часу. Правді знов захотілося їсти.

»Дай, сестро, їсти!« просить вона у Неправди. — Дай друге око виколю.

Дала Правда й друге око виколоти. Як виколола друге око, то й пішла собі Неправда од Правди.

— Прощай, сестро, — каже вона Правді: тепер мені не йти з тобою!

Українські народні казки (1920) - сторінка 107 - Ю.Магалевський.jpg

Зосталась собі одна Правда, та тілько плаче гірко. Іде́, іде́, — коли чує: ліс шумить.

»Що ж тепер робити мені?« думає вона, бідненька, сама собі: »Злізу на яке-небудь дерево та переночую, щоб звірюка яка не напала на мене.«

От злізла вона на одно дерево та й сидить там. Коли ось чує — йдуть дівчата, парубки, співають, жартують. Прийшли вони до того дерева, що сиділа Правда…

»А де«, кажуть вони, »будем гуляти?«

— А хоч і під оцим деревом, — одказують.

»Та на цьому дереві«, кажуть, »така роса, що як помазать сліпому очі, так і дивитися стане.«

Почула Правда ці слова, та дожидається вже ранку, щоб попробувати роси. Дівчата ж з хлопцями почали гуляти. Гуляли вони, пили, їли все добре, та й пішли собі назад, покидавши все, що позоставалось — і пити́ме й їди́ме.

Як тілько пішли вони, Правда злізла зараз з дерева, та й стала їсти та пити, що позоставалось; а виголодалась уже була добре. Діждавшись ранку, помазала собі очі росою з того дерева, що сиділа, й стала бачити. Тоді вона помолилася Богу та й пішла собі в дорогу.

Підвечір прийшла вона знову в ліс. Так, як і вчора, злізла на дерево й чує знов, що йдуть та співають хлопці з дівчатами.

»А де будем гулять?« гукають хлопці, прийшовши до того міста, де була Правда.

— А хоч і під оцим деревом, — одказують другі, вказуючи на те дерево, де сиділа Правда. »Та це ще й дерево не просте«, обізвався хтось: »на ньому роса така, що якби помазати якому сліпому очі, так він би й світ Божий побачив. От якби хто знайшовсь такий, щоб, набравши роси з цього дерева, пішов у таке то царство: у тому царстві царь, а в царя дочка, та сліпа. Казав царь, що якби вилічив хто дочку його, так нічого не пожалів би з свого добра.«

Правда це все чула.

Українські народні казки (1920) - сторінка 109 - Ю.Магалевський.jpg

»Мені дав так Бог, що я стала видющою«, думає вона сама собі: »поможу ж я й тій царівні, що сліпа.«

Парубки ж з дівчатами гуляли, пили, їли та й пішли назад, покидавши все, що позоставалось. Правда знов так, як і вчора, злізла з дерева, та й підкормилась трохи тим, що позоставалось од хлопців та дівчат. Після цього, спорожнивши одну пляшку та набравши в неї уранці цілющої роси, пішла у теє царство, де була сліпа царівна.

Довго вона йшла у той го́род, де жив сам царь з сліпою дочкою. Тут зараз донесли цареві, що в його город прийшла така молодиця, що береться вигоїти дочку його. Царь зараз велів позвати її. Прийшла в хату до царя, коли дивиться — тут і Неправда.

»Це й ти тут, сестро?« питає Правда у Неправди.

— Еге! Коли б ти знала, — я вже й світ увесь пройшла, — одказує Неправда. »А ти ж чого тут?«

»Того та того«, каже Правда, та й розказала, чого вона прийшла й що з нею було.

Після цього помазала вона цілющою росою очі царівні — й та стала бачить усе так, якби не була й сліпа.

Царь же бачить, що Правда з Неправдою розказує так, як давнішня знакома та й питає у неї:

»Де ти з нею бачилась, і що, і як, і коли?«

Правда й розказала цареві все по правді: як вони йшли вдвох, як Неправда їй очі повиколювала, як вилічилась… Сказано: все розказала, як було.

Царь, як скінчила Правда розказувати, звелів узяти Неправду, прив'язати її коневі до хвоста й пустить його на волю, щоб розніс її.

Українські народні казки (1920) - сторінка 111 - Ю.Магалевський.jpg

»Оттак«, сказала Правда, »пройшла вона світ — назад не вернулась!«




Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1935 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.