При камяному затонї/II

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
При камяному затонї (1891
Олександер Колесса
II
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Цей текст написаний желехівкою.
II.

Днїє. Вже розсьвіт зарево ясне
Стелить по небі. Зіроньки гаснуть,
З степу́ холодний вітрець повіяв,
Мраки пухові з ярів глубоких
Вигнав, вершками стріпнув осоки,

Легенько струєв Днїпра злелїяв
І ляг в байрацї. А над водою
Над прибережнов сидить скалою
Козак. Задума важка смугляве
Чоло присїла. Вірлине око
В даль поринає. В лїво широкий
Степ у тумані мріє ; на право
Гень між крутими вьєсь берегами
Срібним вужищом Днїпро могучий.
Козак в ту филю вдививсь ревучу
Мов потонув в ній всїми гадками...
Вже відізвалась пташечка ранна,
Із-за Днїпра вже сонїчко встало
Лице козацьке вкрило румяним
Сьвітом, на збруї єго заграло
І на гетьманській блисло булаві...
А він усе ще глядить в синяву
Филю: „Вже годї дармо чекати!
Гінці виразно мене звістили,
Що при „Камянім Затонї“ має
Кречовський вранцї з судном пристати,
Й нема го доси... Жду ще хвилину
І до табору назад вертаю...
А ну-ж Ляхи ся на моїх кинуть
Без реєстрових?... Але он з чатів

Вертає спішно сюда Чубатий“.
„Пливуть вже, батьку, що йно не видко.
— „Добре Небого! Біжи-ж но швидко
„У яр. Най Ганджа буде готовий
„З хлопцями!“ Глянув, а по Днїпрови
Байдак мов лебідь по мори синїм
Стрійно, легенько нід вітром лине...
Ой то не маки багром зацвили,
То хлопців сорок сидить рядами,
Плещуть весельцем по срібній фили,
Вітрець тріпоче хоруговками,
Сонїчко мріє у ясній збруї,
А сам Кречовський судном керує...
— „Гей гребіть вправо! Киньте якори!“
І острим зубом залїзо поре
Землю. Пристали. „Ту мем чекати“.
Він лиш на беріг, а вже до нього
Припав козак наш: — „Се ти, мій брате,
„Друже Кречовський?!“ — „Се ти, Богдане?“
І обняли ся. — »Доки ми в груди
„Віддиху стане“ — Богдан озвав ся,
„Твої прислуги я не забуду!
„Тямлю се, друже, як о півночи
„Прийшов ти нишком в мою темницю:
„Втїкай Богдане! хоть в сьвіт за очи!

„Я втїк у Сїч; і отся правиця,
„Що́ була-б гнила в тяжких кайданах,
„Нинї гетьманську держить булаву!...
„Ой і приняв я ї не на славу
„Собі, нї кривду свою лиш мстити
„Іду! Я нинї местник стосотних
„Сотень народу! Местник забитих
„В тяжкі колоди панськой неволї
„Рабів, що́ кровью облиті руки
„Рвуть і взивають серед розпуки:
„Ратуй! Веди нас! Най або в полї
„Кров ляцьку з жовтим піском сколотим,
„Або самі си віку вкоротим!
„Нинї над „Жовтим Бродом“ немало
„Лицарства збройним табором стало,
„А сила з кождов росте хвилинов...
„І най лиш чутка піде Вкраїнов,
„Кожде серденько руське здрігне ся,
„Кожда невольна рука здійме ся...
„Ратай орати скибу покине,
„Леміш та косу замінить в збрую,
„Сам ся розкує, других розкує
„І до табору мого прилине!...
„Лиш ви одні ще, ви кров із крови
„Нашої мали-б іти на мене,

„Що́-м положити жите готовий
„Вас боронячи? А сей мерзений
„Барабаш зрадник. Ляхам проданий,
„Вам верховодить?“ — „Годї, Богдане!
„На те-ж пустив я тебе на волю,
„Щоб нинЇґї руку на тебе зняти?
„Я твій гетьмане! Гей, хто за мною
„Піде молодцї?!“ — „Усїм нам мати
„Одна : Вкраїна. Ми всі з тобою ! “
Ой не сокіл то летить степами,
То до гетьмана гонець з табору:
„Вертай, Богдане! Бо Лях до бою
„Готов грізними стоїть рядами;
„А хто без тебе їх переборе?“
— „Ганджо ! Кречовський ! На вас лишаю
„Я подовицю долї Вкраїни!
„Глядіть! Нїм ранна зірка засяє,
„Щоби всьо військо, що Днїпром лине,
„Із братньов силов козацьку силу
„В моїм таборі завтра злучило.
„Чей і в них серце козацьке бьє ся,
„Чей їх душа ще на волю рве ся,
„Чей козак з братом на нрю не стане !
„Прощайте, братя!“ — „Прощай, Гетьмане!“