Пролог
Фраки, шовкові панчішки,
Рукавці блищать гарненько,
Гречні речі, залицяння, –
Ох, коли б їм ще серденько!
Серце чулеє у грудях,
В серці щирі почування…
Мене мучать їхні речі
Про нещиреє кохання.
Я піду собі у гори,
Там стоять хатки тихенькі,
Вільно дихають там груди,
Віють вітри там буйненькі.
Я піду собі у гори,
Темні сосни там стрункії,
Спів пташиний, шум струмочків,
Хмари гордії прудкії.
Прощавайте, ясні зали,
Ви, панове й пані ясні!
Сміючись, на вас я гляну,
Як зійду на гори красні!
