Пять листів Остапа Терлецького
 |
в 40-лїтню річницю заснованя товариства.
_портрет_Івана_Франка.png)
Між паперами, які я ще в 80-их роках минулого віка відібрав із львівського суду як спадщину родини Навроцьких, по смерти Володимира Навроцького, у якого вони були забрані в часї ревізій 1877 року, знайшло ся також отсих пять листів Остапа Терлецького з лїт 1866, 1868 (2), 1869 і 1876 років. Чотири перші адресовані до пок. Леонїда Заклинського, а остатнїй до пок. Мелїтона Бучинського.
Листи до Л. Заклинського цїкаві як причинки до історії ученицьких (ґімназіяльних) громад 60-их років, що були першими у нас розсадниками галицького „українофільства“ з його демократизмом і критичним відношенєм до старих традицій. Вони відповідали російським „кружкам самообразованія“, хоча справдї просьвітної роботи в них робило ся дуже мало, а за те дуже часто, особливо під опікою Данила Танячкевича, званого тодї „громадським батьком“ та „пророком“, замісь науки плекала ся пуста, але шумна патріотична фразеольоґія. Тілько такі виємково тверезі уми, як Вол. Навроцький, уміли оперти ся тій фразеольоґії, та більшість тодїшньої молодїжи впивала ся нею та боготворила „батька Данила“.
Листи Остапа Терлецького писані зі Львова, коли Остап скінчивши ґімназію в Станїславові перейшов на львівський унїверситет. Станїславівська громада по відходї таких людий, як Навроцький і Терлецький, лишила ся сиротою. На чоло її звільна висуваєть ся Леонїд Заклинський, чоловік безсумнївно щирий, але дуже слабий у всяких науках і зовсїм нездібний на провідника молодїжи. Не диво, що листи Остапа до нього роблять прикре вражінє. Громада станїславівська, на яку Остап покладав великі надії, ледво животїє. Товариші, які недавно кляли ся на вічну приязнь, тепер мовчать, гроший визичених їм не звертають, складок не складають. Вони раді-б читати книжки, але платити за них не хочуть. Кожде найменше органїзаційне дїло тягнеть ся роками; прим. ще в 1866 році Остап радить громадянам, щоб приняли в свої ряди Стеблецького і Кумановського, а ще д. 23 падолиста 1868 вони мабуть не приняті до громади.
Якийсь Лушпінський грає в громадї важну ролю, був мабуть її головою. До него Остап писав листи, упоминав ся у нього гроший, доходячи аж до трагічного тону, та все, здаєть ся, було даремно. Редакцію громадської рукописної часописи „Зірка“ по Навроцькім і Терлецькім обняв Л. Заклинський, та вже в початку 1869 р. до Остапа, який тодї проводив сьвята в Трійці, дійшла чутка, що „Зірка“ загасла. Одним словом, по короткій добі й розцьвіту прийшла звичайна „школярська мізерія“, якій слабосилий та неенерґічний, хоч дуже балакучий Л. Заклинський не міг дати ради.
Остатнїй лист переносить нас у зовсїм иньші обставини. Він писаний 6 лютого 1876 р. з Відня до М. Бучинського, тодї вже адвоката чи може лиш адвокатського конціпієнта в Станїславові. Остап Терлецький був тодї головою Сїчи, під Його впливом стояла сїчова молодїж, а сам він під впливом деяких Українців, а особливо М. Драгоманова зробив значний поступ від колишнього „громадського“ наївного народолюбства в напрямі нових лїтературних лїберальних і радікальних ідей. У Сїчи під його проводом вели ся широкі діскусії про дарвінїзм та реалїзм; слїди тих діскусій маємо в деяких тогочасних записках Терлецького. Маємо тут реферати Остапові з кількох модних тодї книжок: Дарвінового „Походженя родів звірів і ростин“, Лявалє „De la propriete et de ses formes primitives. Paris 1874“, уваги до реферата М. Зарицкого „Борба за істнованє в товаристві людскім“, читаного в Сїчи д. 1 марта 1876, ще один реферат Терлецького про газетні новости 1873 р. (заголовок: Повитягав из Кіевлянина 1873 ч. 91, 96, Впередъ І і устних оповідань). В р. 1875 деякі росїйські лїберали, гостюючи у Віднї, притягали його до своїх видань, для яких він давав фірму. Опублїковано тодї три брошури, написані або перероблені Українцями: „Парова машина“, „Про правду“, і „Про бідність“. Віденська цензура пропустила ті брошури, та сконфіскувала четверту „Правдиве слово хлїбороба до своїх земляків“ і виточила Остапови, що дав фірму для всїх сих брошур (він підписав їх своїм „громадським“ прозвищем В. Кістка), прасовий процес. Отсей його виступ, на який ще перед процесом завзято накинули ся львівські народовцї, був також причиною листа Бучинського до Остапа, на який Остап відповів долученим тут листом із 6 лютого 1876 р.
Львівъ 13,11 1866.
- Здорові були!
Передъ пару неділями писавъ я до Васъ листъ та піславъ го на руки Олеся. — А коли вінъ не отримавъ мого листу, то здаєтця й Ви свбго не читали. — — — До Вашої „чесноі“ громади писавъ я два рази листъ, разъ щось пбредъ З. неділями, а разъ висилаючи Вамъ „Правду“. — Незнаю, якь Ви їхъ тамъ приняли, и який впливъ они матимуть на Вашу „чесну“ громаду — знаю тільки, що я їхъ писавъ од щирого серця. Та будьте ласкаві, напишіть міні, якъ тамъ претцінь коло Вашої громади стоїть, и чого я по ній сподіватися можу. — Я сподіваюся, що Ви не забудете, якъ велико я на Васъ будую, що Ви не забудете, що Ви міні обіцяли, и що своєі обіцянки вірно додержете. Вамъ (яко особі) здаєтця, не тра ся богато розводитися о громадськихї річахї — що зрештою Вамъ може би було потрібно, знайдете въ моіхъ обохъ листахъ. Я Вамъ маю богато, богато новйнъ говорити, не списавъ бимъ іхъ и на трёхъ аркушикахъ, але стримаюся до Вашого відпису. Прошу Васъ тільки, відпишіть міні скоро, та опишіть міні вірно, докладно и подробно ціле Ваше сегорічне товариство, духа[1] єго и патрибтизмъ єго — опишіть єго, Васъ прошу, щоби я знавъ, якъ маюся застосувати. Я Вамъ дуже вдячнимъ за те буду. — Листъ Вашъ нехай буде дуже, дуже довгий, чимъ довший, тимъ ліпше. Я Вамъ за те зновъ вірно, докладно й подробно опишу усі наші тутейші стосунки. — Заразъ по відобранню листу, Васъ прошу, відписуйте, бо я дуже, дуже за Станіславъ неспокійний. Чому ще грошей не присилаєте? Луш-
_____________ пінський писавъ, що до Понедівка найдальше зъ пару десятокъ надішлете, а ту уже й Пятниця, а грошей якъ немає, так немає. — За Лушпінського міні богато напишіть! Чи приняли уже Стеблецького и Кумановського до громади? Коли приняли, дуже добре зробили — колижъ ні, то приймайте, я по Стеблецькімъ особливе богато ся сподівдю.
А покищо прощавайте та незабувайте на мене. Щирий Вашъ товаришь
Остап Терлецький
Якъ тамъ „Зірці“ поводитця??
Будьте такі ласкаві, та поспитайте ся Стеблецького, чи отримавъ вінъ мій листъ — коли отримавъ, просіть го о відписъ. — Поздоровіть го відъ мене — нехай хочъ пару словечками до мене ся обізве.
К.
Львівъ 16/11 1868.
Щось той листъ відъ Лушпінського дуже поволеньки до мене лізе! Мабуть тяжкий мусить бути, та далеко му ажъ до Львова йти. — Ци може въ громадській канцеляриї така масса писанини, що тяжко виекспидіювати листъ до мене!? Бачу, якъ хорошо до діла взялись! Якъ такъ усі громадські листи зачнуть до мене писатись, то я ні одного не дочекаюсь. — Листъ передъ тижнемъ заповіли, а єго єще й доселі немає. — Хорошо!
Я Вамъ ту усёго поприсилаю, и до историі, и до літератури и до митолёгиі, и уже дечого прилагодивъ, але я упередъ мушу бачити, що Ви взялись до діла не тільки на папері, але на ділі. Та я можу написати до Васъ, що цілий Львівъ згорівъ, що я знайшовъ 30 милл. дукатами самими и т. д. та чи Ви міні увірите? Таке то й зъ Вашою громадою. — У обохъ Вашихъ листахъ, що до мене написали, ані словечкомъ за гроші не згадали Ви. — А якъ![2] Вашъ голова єще сего тижня не надішле принаймій 30 ринськихъ, то я подякую за секретарство, а Ви собі тоді беріть або Руденського або кого самі схочете. Я не можу жаднимъ чиномъ зъ лінивими людьми заходити у кор-
___________________
_портрет_Остапа_Терлецького.png)
респонденциі. Сподіваюся, що Ви вирозумієте моє становисько, и сами не схочете, щобъ я ні зъ сего ні зъ того компромітувався передъ цілою громадою.
Книжокъ Вамъ надішлю якъ золота — самі найкращі и найліпші, Пришлю Вамъ 12 книжокъ „Основи“, пришлю Вовчкові и Стороженкові оповідання, пришлю и фізику популярну и инчихъ книжокъ, які Ви єще на своі очи не бачили, але якъ кажу, впередъ грошей шліть. И я Вамъ кажу, у ві всімъ Вамъ годити буду, але тількі підъ тимъ однимъ договоромъ. — Моя власна честь и слава особиста терпить на тімъ — а я іі не пущу на поталу. Ви знаєте, що міні єще тільки й осталась, що добра, чиста слава. — Нехай Вамъ потому Руденський або Кадайський догоджає. —
Тай за наші тутейші громадські справи доти мовчати буду, доки не побачу, що Ви справді громадянами, не тільки de jure але и de facto. — (То все Вамъ говорю въ секреті). — То сподіваюся я, що листъ відъ Лушпінського може нині завтра надійде. — Такъ ніби зъ своєі власної охоти можете єго ся поспитати, чи вже написавъ до мене листъ. — Будьте ласкаві, відпишіть міні єще того самого дня, якъ дістанете листъ, щобъ мене заспокоіти. Я тимчасомъ буду для Стеблецького виписувати літературу. — А просивємъ Васъ, попросіть Стеблецького о відписъ на мій листъ. — Попросіть же теперъ, якъ міні що доброго жичите. А покищо прощавайте
Кістка.
Львівъ 11,23[3] 1868.
Якъ тамъ діло народнє Тобі[4] йде. — Чувъ я, що Ти громадишъ[5] около себе шестаківъ та учишъ[6] іхъ всілякихъ гарнихь річей. Гарно, помагайбігъ, але про гроші, про довгъ ся не журите! Міні ся ту ажъ лице дре, а Вамъ й байдуже!
___________________________ До усіхъ Вашихъ працъ я Вамъ засилаю щиро сердечне помагайбі — але незабувайте также, що не доста того — треба й на насъ ту незабувати, але насъ підпомогати, та принаймій винні гроші поприсилати. — Возьміть собі уже разъ то до серця та не пускайте себе соромомъ, бо[7] ажъ міні за Васъ[8] стидно.
Я[9] разом зъ цимъ листомъ посилаю на руки Лушпінського листъ до Вашої громади. — Ви міні обіцяли, що напишете, якъ тамъ мій листъ приймуть. — Яжъ Васъ єще разъ прошу, напишіть міні отверту правду, бо бимъ ся на Васъ гнівавъ, але прошу Васъ отверту правду — бо міні йде о ню — аби я знавъ, якъ потому застосуватися.
Я Вамъ лише тілько кажу[10], же ся о Васъ якъ найліпше сподіваю. Не зробіть зъ мене дурня.[11] — Я Вамъ виложивъ у громадськімъ листі моі погляди на цілу справу — вони здаєтця зъ Вашими зовсімъ згаджаютця. Тільки на милого Бога, не опускайте ся, працюйте, бо на Васъ и на Вашій громаді Станіславській ми ту богато рахуємо. Напишіть міні также, що Лушпінський на то все скаже, прошу Васъ чисту правду. — Та працюйте, гроші шліть. —
Чи[12] приняли Стеблецького и Кумановського старшого? Якъ ні, то приймайте, робіть у себе порядки на милого Бога!
Якъ тамъ Лонкевичі. — Я бачився ту зъ Гороцькимъ — може вінъ самъ ще поправитця. — Відпишіть міні заразъ, таки заразъ тай бувайте здорові, щирий товариш
Кістка.
- Адреса на листї:
Ануко руште флєгмою та напишіть міні „Annales rei publicae Stanislaopoliensia“ — але такъ, якъ то Ви знаєте, хочъ на три,
_____________________ на штири аркуші — але памъятайте, хочъ на три на штири аркуші. —
Кождого громадянина міні такъ опишіть, щобъ я єго бачивъ живого. — За Ваше діяннє тоже розпишітця широко, та памъятайте, пишіть на три на штири аркуші.
„Зірка“ умерла, чувъємъ, на сухоти. —
Богато довгівъ сплатили? Богато має „Правда“ пренумерантівъ на цей рік?
Буду Васъ якъ рідного брата „любити“, якъ сповнете мою прозьбу[14].
Що Семенівъ, Кубіовичъ? Що Громада „загаломъ“. Не пишу нічого більше, бо не маю що. — Коли Зірка виходитиме дальше, то я сталимъ корреспондентомъ „Зірки“ обіцююся бути.
Пришлю свого „Нестора-Літописця“ або Григория-Сковороду“, або „Н. Каразина”, самі монографиі. —
Оставайтежся здоровенькі та відписуйте, але такий того самого дня, коли листъ мій дістанете, та памъятайте на 3, 4 ркуші.
Остап Терлвцький
кругом. —
- Тройці 7/1 1869.
- Адресса
in Trojca —
- Лист адресований:
- Трійця.
Станіславъ.
Я прочитав Ваш лист і признатися мушу, що він для мене дуже велика несподіванка. Такого листу від Вас я ніколи не сподівав ся.
_______________________ І я справді незнаю, що про него подумати. Я єго читав кілька раз, шукав в нім хоть одної серпозної мисли, і не гнівайтеся, що скажу Вашими таки словами, окрім „Грандіозного тьфу“ на Вас самих нічого в нім не міг найти. Дуже легко може бути, що я чого небудь недочитав або незрозумів, і тоді вибачте міні. Але так, як міні річ тепер показується, то міні здається, що Ви починаючи лист хотіли на когось плюнути, що Ви справді здоровенно замахнулись до сего патриотичного акту, і — плюнули собі самому в лице.
Можна би сказати, що плювати собі в лице то річ зовсім непотрібна, що її по крайній мірі не треба було робити при свідках; але то би значило „бути негатором індівідуальної праці“, а я її негатором бути не хочу.
Я незнаю як Ви сей мій лист приймите; але будьте переконані, що я єще ні одного листу не писав с таким тяжким серцем, як сего, Адже ж я був глубоко переконаний, що якби ні склались наші приватні стосунки, ми все таки останемося політичними приятелями і коли маю ужити сего слова, товаришами, і то щирими і добрими товаришами на поли народнёі праці.
Писати ж до товариша в такім тоні, в якім я мушу написати відповідь на Ваш нинішний лист, се для мене, вірте міні, річ дуже прикра.
А невідповісти на него не можна. Зачну від справи, котра обходить безпосередно мене.
Я думаю, що Ви мене знаєте уже на стільки, що я чоловік мислячий і чесний, і що мої переконаня тоже добре обдумані і чесні. Коли ж я чоловік чесний, і коли я полюбив нарід щиро і правдиво, то як Ви можете від мене вимагати, щоб я тогді кривив душою, коли на дорозі мого політичного життя можу наткнутись на параграфи карного права? Та я не тілько голову свою — Ви ж сами кажете, що она нічого не варта — але цілого себе, із усёю своєю будущиною і карієрою покладу „під обух власти“, коли того вимагатиме інтерес справи, котру я бороню. Ідуть і ішли ліпші люде під той обух, то чом же не йти міні?, а то тим більше, що як Ви кажете, про мене менче! Коли менче, то чо Ви такого галасу непотрібного наробили?
Ви ув-одно кладете ніби-то якусь ріжницю меже „видавцями“ метеликів і меже мною. Після моєі думки ріжниці тут абсолютно не мож робити ніякої, Ви знаєте, що метелики сі печатані у Відни, і що они без моєі помочи — жаль, що покищо тільки чистоформальноі — не були-б зовсім печатались, по крайній мірі не в Відни. То й не робіть ніякої ріжниці між нами. Я собі заслужив на ту честь, і Ви міні того не відберайте, що міні належить ся.
Про яке Ви оце „octroy“ говорите? Кому, хто, що октроював? Дуже Ви мабуть братчику перепудились того карного права, і відай чи не страх говорить із усёго Вашого питання?[15]
На Ваші погляди на вартість метеликів нічого міні відповідати. Ви сами дуже добре знаєте, що усё, що Ви понаписували про них в Вашім листі, що усе те крайна нісенітниця. Ви мабуть знаєте, що усі ті метелики, і ті, що переведені з велико-руського і оріґінальні, писані на підставі Марксових ізслідовань, і на се уже треба справді богато тупости, щоб Марксові ізслідовання назвати „теориями поставленими самою тупою із соціяльних фракцій“.
Так само нічого відповідати на те, що нарід „гаразд дотепніще додумавсь свого суду о всій всячині, яка в сих книжках назгортана, без мисли поставлена і толку, як н. пр. повстає єднаннє на діло освободження“. Оця фраза написана дуже незрозуміло, — але коли не помиляюся, то Ви мабуть хотіли сказати, що нарід ліпше знає, як єднатись на діло освободження, ніж ті українські аґітатори, котрі заберають ся до орґанізациї соціяльної пропаґанди. Я абсолютно не можу зрозуміти, як Ви щось такого могли подумати і написати. Хіба ж галицько-попівські товариства тверезости дають Вам право се говорити, і хіба ж те, що нарід читає такі дурниці, як моралізуючі метелики Просьвіти, Науку etc. etc., що він на осліп суне у товариство тверезости, що він віддає свою землю жидам та рустикальним банкам, хіба ж се все єсть ознакою, що він додумавсь лутше до того, як братися до діла освободження? Сьміх і слёзи!
Ви пишите, що видавці не додумались до такої штуки, як орґанізація пропаґанди! Ви се кажете!! І відки Ви знаєте, що вони не додумались? Може звідти, що вони до неї додумались „не порадившись ні с ким попереду?“ А Ви, коли орґанізуєте товариство тверезости, радитесь із ким попереду? Та Вам же ніхто не перечить орґанізовати соціяльну пропаґанду у Станіславщині. Орґанізуйте її, — Ви не так зависимі від „власти“ як я або хто небудь другий, Ви чоловік вольний, — ну то й беріться до роботи.
„Поставили аксіому: „будь у нас люде, будуть і книжки“ в спід головою, у верх ногами“, закидаєте Ви видавцям і забуваєте, що вона в Галичині давно перевернена „в спід головою, у верх ногами“. На що печатаються популярні галицькі метелики, як не на те, щоб були в Галичині люде? І чи ж єсть лутший спосіб пропаґанди, як книжка? Коли хто що перевернув до гори ногами, то перевернули певне Ви, Пане Мелитоне. Аджеж річ ясна, що треба сказати: „будь у нас книжки, будуть і люде“. А як будуть люде, то такі книжки-метелики зійдуть на другий плян, а на перший плян вийдуть люде а з людьми акція освободження.
І які надії можна мати на рациональне провадженнє діла народнёго освободження, коли у нас люде із боязни, щоб не попастись під обух власти, кидають болотом на усіх праведних і щирих робітників народних! Нарід, котрий має таких оборонців, мусить пропасти. Запоморочений, заполошений і збитий з толку своїм попівством і своїми параґрафованими патриотами, він як пух марне загине. Не заллє єго́ горівка, а заллє́ єго уся та мізерія галицька, усі ті народолюбцї галицькі із заячою шкірою і заячим серцем. О бодай вас усіх із вашим курячим розумом!
І так, цілий Ваш лист такий, що я мушу усёю душою запротестувати против него. Або Ви чоловік сериозний, і тогді пишіть по людськи, або Ви плюнули на усі Ваші дотеперішні переконання, і тогді лутше не пишіть нічого.
Оста́п Терле́цький.
- Відень 6/I 1876.
_орнамент.png)
- ↑ поправл. на: духъ.
- ↑ перечеркн. Ви єще.
- ↑ поправл. на: 23/11.
- ↑ поправл. на: Вамъ — і дописане на горі: перепрашаю, що міні ся вирвало „Ти“. —
- ↑ попр. на: Ви громадите.
- ↑ попр. на: учите.
- ↑ перечеркн.: бл.
- ↑ перечеркн.: сту.
- ↑ перечеркн. тим.
- ↑ перечеркн. то.
- ↑ перечеркн. Ви.
- ↑ перечеркн.: при.
- ↑ перечеркн.: ре.
- ↑ допис. олівцем: и напишете міні про все оце.
- ↑ поправл, на: писання.
 |
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1931 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |