Під Черніговом (1929)/Банда
| ◀ Тамбовці | Під Черніговом Банда |
|
Підгаєцька цукроварня не раз зазнавала бандитських наскоків.
Пам'ятає комендант Трясогуз, як уперше переховувався він у дерезі, коли отаман Чорний до них навідавсь. Подряпався так, неначе з котами цілувався, березневими, спорзними.
А Чорний зайшов був тоді до комендатури, — аж там портрети Маркса, Леніна та Шевченка висять. Позирнув люто, плюнув, зняв Тараса й поставив у кутку, лицем до стінки.
Забрав тоді Чорний мануфактуру, що були з міста на прозодежу прислали, і подавсь. Щасливо обійшлося: тільки одного міліціонера забив та руду Шевчиху зґвалтував. А може й того не було, бо клята баба щось дуже рано після цього дитя привела. Чи не Кирило-писарчук, кажуть люди, з нею побандитував, а вже на Чорного звернули, щоб очі одвести старому Шевцеві.
Хто його знає, тільки Чорний за кілька місяців іще раз завітав на Підгаєцьку цукроварню. Знов довелося комендантові в рові пересиджувати. Знов батько-отаман у комендатуру зайшов і знов на стінці портрети Маркса, Леніна, а посередині Шевченка побачив. Пхекнув батько-отаман, хитонув докірливо головою й сумно промовив:
— І ти, Тарасе, в комунію втаскавсь!
Та й пішов цукор грабувати. Підвід двадцять вивіз.
А третього разу інакше скоїлося. Перший прибіг на цукроварню середульший Шевчихин синок, що підпасичем ходив:
— Ой, матінко, бандити в гай на автомобілях приїхали. З рушницями, шаблями… В китицях…
Шевчиха, як була простоволоса, в комендатуру та в крик:
— Ой, рятуйте, знов Чорного лиха година принесла!
— Тю, дурна! Хіба бандити роз'їздять на автомобілях!?
Коли в гаю раз — постріл, вдруге — постріл…
Еге-ге! Та й справді біда… Директор із жінкою в льох, бухгальтер старший рачки-рачки та в гарбузіння, адміністрація вся хто куди, враз ушилася. Один комендант Трясогуз не здрейфив та до телефону в місто:
— Висилайте негайно військо. Бандити з панцерника цукроварню обстрілюють. Ой, ряту…
… як гупне в гаю вибух, аж курява знялася й Трясогуз умить опинився в дерезі. Зібгався їжаком та й труситься, мов цуценя закинуте.
А в місті переполох. Воєнком на коня. В окружкомі паніка (де ж пак — усього сім верстов до Підгайчого), телефони дзеленчать, по вулицях верхівці скачуть, комсомольці збирають мітинг…
Нарешті вирядили експедицію. Попереду кінних півсотні, далі кулеметів двоє на тачанках, позаду піших набралось чоловік із півтораста. А в місті комсомол озброївся, скрізь на підступах варту порозстановлював.
Тимчасом на узліссі все автомобіль гарчав та часом постріли чути. Кирило-писарчук на горіще заводське здерся, так ізвідтіль бачив, як бандити перебігали поміж деревами, розстрільною розсипалися. А під великим дубом ніби кулемет поставили на тринозі. Пораються коло нього бандити, туди-сюди повертають, — на завод, значить, приціл беруть.
— Ой, аби скорше підмога була. Дадуть бо духу нам, як тим білим під Перекопом…
А загін міський не квапивсь. Розвідку вперед вислав. Кінні в обхід лісом пішли. Кулемети за горбком сховалися. Бувалий воєнком був, ще за Махном гонився колись. Для спокою в окружком послав першого рапорта:
— Оточую ворога. Жадний живим не вискочить. Готуйте буцигарню для бранців. Скликайте ревтриб. Воєнком Скорохватський.
А в лісі знов як торорохне бомба. Схопили бандити кулемет та й потаскали кудись на інше місце…
— В атаку вперед! — скрикнув воєнком та з шаблюкою наголо до лісу.
— Гур-ра! — лава за ним дружньо, а збоку кулемети з тачанок тах-тах-тах, тільки кулі зафьюкали.
Бандити з несподіванки в ліс навтьоки, а звідти кінні назустріч, що обходом були пішли:
— Гей, рубай, не жалій!
Воєнком до кулемета ворожого (бандити з переляку кинули), сам думає:
— Не інакше — орден Червоного прапору зароблю…
Підскочив соколом, та й став стовпом придорожнім: перед ним стояв сиротливо на тринозі апарат кінематографічний. Мало були не повбивали артистів, що сюди картину на зразок „Остапа Бандури“ приїхали тоді знімати…
Отака була банда остання в Підгайчому. Коменданту Трясогузові вона найбільше завдала клопоту, та про це вже нашого воєнкома Скорохватського спитайте.
7/XII — 24 р.