Робінзон Крузо/Глава XLI

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Робінзон Крузо
Даніель Дефо, переклад — М. К.
Глава XLI
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Глава XLI.
Розлука з островом. Поворот до Англії. Льондон. Вдова по капітанї. Що застав я в Гель. Розпука і самітне житє. Гостина плянтатора. Добрі вісти. Подорож до Бразилїї. Ненадїйне збогаченє. Відплив з Багії.

31. серпня 1669., отже в 13 літ, 11 місяців і 7 днїв по моїм загощеню на остров, прийшло ся наконець єго покинути і вертати між своїх до рідної землі, котрої я не бачив стільки часу.

Не розкажу, яка радість наповняла мою душу, але коли прийшов рішучий день, коли у послїдне узрів я схід сонця над островом, защеміло серце, слези заслонили очи. Тут прожив я стільки лїт, тут за мудрим допустом Провидїня став я з бурлаки і лїнтяя робучим чоловіком, тут прибув я молодцем, а нині — провівши на сїй пустини найкрасші лїта молодости — повертаю зрілим мущиною. Ще раз навідав ся до усїх памятних для мене місць, попращав замок, уцїлував кози, відтак пішов з Пятницею до нашої сьвятинї на горі і там просидїв дві години на горячій, щирій молитві, дякуючи Богу за відобрані тут ласки і добродїйства.

Наконець всїв я у човен, Пятниця також, бо ніяким чином не хотїв полишити ся на острові. Папугу, Аміґа і дві пещені кози забрали ми зі собою.

Довго стояв я на помостї і глядїв на щезаючі в далинї гори мого острова — Пятниця утирав нишком слези, бо покидав батька знов може на Бог вість як довго.

Була в мене гадка повернути колись в .ті сторони, щоби відвезти Пятницю і побачити, що дїє ся в моїй державі.

Подорож відбули ми щасливо і вже 25. падолиста причалили до берегів Анґлії. Не описати чувств, які ворушили моєю душею на вид дорогої вітчини, стільки лїт неогляданої. Бог оден читав у моїм серцю. Він чув удари єго, бачив горячі слези, що спливали по моїм обличу. О та незабутна хвиля сторично заплатила менї усї труди, усї терпіня довгого засланя!

Не задержуючи ся нїкуда, прямо спішили ми до Льондону і 4. грудня закинули якор при побережу передмістя Саусуерк (Southwark).

Поперед усего вивідав я, де мешкає вдова по портуґальскім капітані, моїм друзї, з котрим вісїмнайцять лїт тому відбув я першу подорож до Ґінеї. Вдова жила єще і вела невеличку крамницю на Флинч-Лєйн. Перебула чимало горя і тепер майже в нужді коротала свій вік. Запоміг я єї сумою 100 стерлїнґів, за котрі як мати мене благословила.

Оставило ся ще менї 6,500, се-б то давні мої гроші і найдені на корабли. Був се гарний гріш і ним бажав я осолодити послїдні роки моїх старих родичів. З тьохкаючим серцем, з сумнівами в душі спішив я до Гель, щоби упасти їм до ніг.

Але там — о Боже! яка-ж страшна дожидала мене несподіванка. Обоє родичі уже не жили... отець перед 11 роками спочив у могилї, мати перед роком померла. Так втратив я усе, що мав найдорожшого на сьвітї, втратив на віки. Нинї кругом сирота, опущений і самітний не маю, де голови приклонити, а навіть сам Бог, моє одиноке прибіжище, не в силї повернути менї втраченого.

Пішов я на кладбище, де спочивали тлїнні останки родичів, і там вив ся з болю по земли — думав хвилями, що серце не видержить-пукне, що збожеволїю.

Без чувств майже занесли мене до дому. Страшна горячка повалила нетямущого на ложе болїзни. Кілька тижнів боров ся я зі смертию. В недузї про нїщо друге не говорив, тільки про родичів, котрі померли, не простивши мене, не поблагословивши. Вірний Пятниця не опускав моєї постели день і ніч. І чи повірите? коли подужав я, почув ся о двацять лїт старшим, волосє посивіло, давна енерґія покинула, сьвіт весь остогид.

В такім настрою духа прожив я три важкі роки — і не думав повертати на остров. Аж раз якось звіщає менї Пятниця, що один чужинець бажає зі мною говорити. Нерадо сходив ся я тепер з людьми, але єго таки казав впустити.

Був се пан портуґальский, в віцї лїт 40, богато вбраний. Простїть, сеньор! — промовив до мене — се ви Робінзон Крузо?

Я сам, відказую — і прошу єго сїдати.

Той, що мешкав колись в Бразилїї?

Так, чим можу вам служити?

Даруйте, пане, моїй цїкавости, але рад би я почути деякі подробицї з вашого проживаня в Бразилії — чи не ласкаві менї їх розказати?

Я вволив єго волю, а коли скінчив свій розказ, він хопив мою руку і питає:

Чи не пізнаєте мене, пане?

Починав вдивляти ся в єго лице — черти не суть менї чужими, та прозвища нїяк не можу нагадати.

Чи позабули вже своїх спільників в торговлї Неґрами?

Дон Жоз де Араня! — закликав я, простягаючи до него руки — мій сусїд і приятель з Сан Сальвадор.

Так, добрий друже! Перед трома ще роками прибув я до Льондону, саме тодї коли цїла столиця гудїла відгомоном твоєї істориї — розголосив єї капітан, котрому ти вратував житє і корабель, не принявши за те нїякої нагороди. Твоє прозвище затямив я добре, благородне поведене вказувало, що се нїхто другий, іно ти, мій чесний друже. Але в той час мусїв я повертати до Бразилїї, а там в пору заколотів попав у тюрму. Коли опинив ся знов на волї, першим моїм дїлом було навідати ся до тебе і відновити стару дружбу.

— Мав я там колись в Бразилїї несогіршу плянтацию, та певно давно вже забрало єї правительство. Впрочім тепер по втратї родичів не дбаю нї защо, маю таке майно, що вистарчить мені до смерти, о котру що день Бога молю.

— Така бесїда нїраз тобі не личить, товаришу! Живучи на самотї і думаючи про своє іно горе, стаєш ся самолюбом. Нї, Робінзоне, так не йде! чоловік повинен жити не тільки для себе самого а і для других, для усеї людскости — єї треба тобі приняти за рідню. Благословенє потїшених через тебе заступить тобі благословенє родичів, котрого ти не одержав. Кажу ще раз, так як досї далї жити тобі не вільно.

Слова Бразилїйця сильно мене вразили. Здавало ся менї, що чую ізза могили голос батька, котрий вказує синови дорогу житя. Гадка плянтатора підходила як раз під мої пересьвідченя, і я подав єму руку на знак, що приймаю єго раду.

Треба тобі знати, — говорив дальше Дон Жоз, що через три роки по твоїм від’їзді вели ми з капітаном портуґальским плянтацию на твій рахунок, а також відпайовували для тебе часть баришу, який принесла нам торговля невільниками. Коли одначе загиб і слїд по тобі, обняв королївский прокуратор плянтацию на скарб. Доходи з неї дїлять в той спосіб, що одна пята іде до державного скарбу, одну пяту віддають в монастир св. Августина на бідних і на цїли місиї серед Індиян — а осталі три пяті складають для тебе. Наколи-б ти по 25 роках не вернув, переходить плянтация на монастир, а зложені гроші стають власностию держави. Але позаяк реченець той ще не проминув, можеш знова увійти в своє право посїданя, треба тільки поїхати до Бразилії і там доказати, що ти саме Робінзон Крузо.

— Гаразд, дорогий товаришу, послухаю твоєї ради.

Відтак прикликав я Пятницю і кажу до него:

Любий хлопче! скажи но по правді, чи вельми тужиш за ріднею і за старим батьком?

Се питанє збентежило зразу Індиянина — глянув на мене великими очима і дві ясні сльози мов перлини покотили ся тихо по єго бронзовім обличу.

І чого так дивуєш ся? — питаю з усьміхом — чи думаєш, що ніколи вже не покинути нам отсего самітного закутка? Ось знай, за кілька день їдемо до Льондону, а наколи Бог пощастить нам у дорозі, то за два - три місяцї побачиш свій рідний остров.

Пятниця не вірив спершу свому щастю, відтак аж, коли впевнив ся, що не жартую, став стрибати, плакати і сьміяти ся в суміш — словом, не чув ся на радощах.

У три днї поладив я свої орудки, зложив в громадскій радї завіщанє, в котрім призначив усе своє майно на убогих в Гель, наколи не поверну. Забрав я також зі собою і сьвідоцтва, доказуючі, що я саме Робінзон Крузо. Відтак поїхали ми до Льондону, щоби виглядїти пригоже судно. Плянтатор бразилїйский мав везти трохи люда і всїлякі знаряди, а що і я хотїв поробити ріжні орудки для моїх поселенцїв, тим то порішили ми наняти за спільні гроші окремий корабель виключно тільки для себе. І справді, натрапили ми незабавки на гарний купецкий бриг о 2 щоглах і 8 пушках і взяли єго за зовсїм низьку оплату.

Мерщій кинув ся я тепер на закупно. І так поперед усего придбав я гарну шалюпу на 14 люда і одну пушку, призначаючи єї яко оборонне судно острова від морських нападів Караібів. Дальше призбирав я невеличний арсенал, зложений з 80 рушниць, 14 шаблюк і пістолїв. Крім того запопав я ще і дві малі полеві пушки з пригожим припасом амунїциї для війска, а шротом для стрїльців. Таким чином заосмотрив я оселю так, що могла станути до борби і з кількома тисячами дикунів.

Відтак закупив я 16 штук сукна, 40 штук дрелїху на постіль і одежу, 100 капелюхів, 100 пар всїлякої обуви, припаси панчіх, голок, ниток, ножиць гвіздя, молотів і всїляких причандалів ремісничих, кітли і увесь кухонний статок, кілька плугів, борони і безлїч других ще знарядів рільничих та иньших.

Позаяк в Анґлїї усе досить таких людий, що шукають получшеня долї, тим то коли оголосив я, що приймаю добровольцїв на заселенє мого острова, зібрала ся їх митю така сила, що прийшло ся вибирати між ними що лїпших і бравійших. Забрав я отже чотирьох мужиків з жінками, котрі мали сїм доньок і трех рослих вже хлопцїв, відтак двох жонатих теслїв з троїма дїтьми, боднаря з жінкою шевкинею, кравця з челядником, коваля з жінкою і двома доньками, шевця, городника, токаря, усїх жонатих, бо з родин задумував я сотворити цїлу кольонїю. Загалом приняв я 19 мущин і 25 жінок. Наконець докупив я ще множество насїня усяких европейских городовин, чотири корови з телятами, дві безроги і кілька овець.

Бразилїєць аж за голову схопив ся, коли побачив таку силу люда і річий, але просторе судно усе помістило. На закупно видав я трохи що не 1,500 фунтів стерлїнґів, але ся сума була іно гейби зворотом того, що придбав я на острові.

15. січня 1672. р., розпустили ми вітрила і виплили з Льондону. Прикро менї стало, коли береги Анґлїї почали щезати в далинї. Переживши стільки невгод, не надїяв ся я побачити вже у друге любої вітчини. Зате Пятниця раював як дитина: стрибав по помості і невгаваючи розповідав новим своїм товаришам чудеса про красу і родючість нашого острова. Ізза веселости всї єго незабаром сердечно полюбили і подорож сходила нам вельми мило. 27. марта закинули ми якор у пристани Багія або Сан Сальвадор в Бразилїї. Митю дізнали ся всі про мене, і що днини мав я у себе в гостях міских горожан і плянтаторів. Кождий рад був на власні уха почути мою історию, і так часто приходило ся єї розказувати, аж згодом се менї остогидло.

Випочавши перших кілька день, удав ся я відтак з моїм другом до королївского прокуратора і до ігумена монастира св. Августина. Ґубернатор портуґальский признав достовірність моєї особи, що й посьвідчили мої давні знакомі. Усї, зворушені довголїтньою моєю недолею, не тільки не робили ніяких перепон, а навпаки ще й пособляли поладити рахунки і відобратти гроші.

Плянтація за той час значно зросла, через що й вартість єї підскочила в гору. З предложених паперів показало ся, що:

За три роки заряду плянтациєю моїми другами плянтаторами, по відтрученю 800 моідорів[1] на прикупно ґрунту і заряд, остало чистого приходу
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
2.460 моідорів
Три тисячі доходу з плянтациї через 15 лїт складані в державнім скарбі винесли
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
20.420  
Ігумен монастиря св. Августина звернув менї
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1.870  
Бариш із спроданих невільників на мене припадаючий винїс
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
4.950  

 Разом
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
29.700 моідорів

Раяли менї продати плянтацию, на котру саме лучив ся добрий купець, і я радо на се пристав. Сейчас виплачено менї за неї 10.500 моідорів. Крім того за проданих 140 пак цукру, 60 пак кави і 100 сувоїв тютюну взяв я 4.000 моідорів, так що по відтрученю коштів на дарунки для ґубернатора, прокуратора і монастиря виносила цїла сума на анґлійські гроші звиш 58.000 L. а з тим, що полишив в Анґлїї, мав я круглого майна 65.000 L.

В Сан Сальвадор забавив я до половини червня, відтак розпращав ся з моїм другом Дон Жозе, обіцюючи провести з ним зиму. Корабель перейшов тепер під мій заряд. До давного набору придбав я ще 10 пак цукру і 5 мішків кави для моїх поселенців. Також повіз зі собою кількох робітників, познакомлених з управою кави і трости сахарної, і трох, що вміли варити цукор. — Кілька жінок і дїтий доповнили числа нових поселенців до 24 мущин і 32 жінок, а многим прийшло ся відказати і відложити їх від’їзд на пізнїйше.

Хіснуючись гарною погодою, прибув я в лодцї на поміст мого судна і сейчас таки підніс якор. Гіригідний вітер гнав корабель стрілою, і вже дня 27. червня побачив я в далині гори мого острова, мріючі на синяві обрію.




  1. Моідор, тогочасний золотий гріш портуґальский вартости 1 фунт. стерлїнґів 6 шилїнґів.