Робінзон Крузо/Глава XLII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Робінзон Крузо
Даніель Дефо, переклад — М. К.
Глава XLII
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Глава XLII.
Причалюємо до острова. Радість Іспанцїв. Стріча Пятницї з батьком. Пригоди поселенцїв за час нашої неприсутности. Бунтівник Еткінс. Англичани покидають остров. Поворот їх з дикими і покаранє злочинцїв.

Хоч капітан анґлїйського корабля при нашім від’їзді з острова точно обчислив єго положене під 50° західної дороги а 14° північної ширини, все-ж таки не був я ще певний, чи се він маячіє переді мною, але серце Пятницї і єго соколиний зір вмить розвіяли мої сумніви.

Дивись! дивись, Робінзоне! — кричав зворушений хлопець — там наш остров, там тато Пятницї, старий коханий тато — він певно плаче за Пятницею, думає — що єго син вже не жиє. О там, там праворуч наша вартівня! виджу єї добре, дуже добре.

І став бігати і стрибати, як божевільний і плескати з радощів у руки — ледви спинив я єго, щоби не скочив у море і вплав не пустив ся ід берегови.

З тьохкаючим серцем всїв я у човен і поплив з Пятницею і шістьома уоруженими людьми до острова. Думав спершу, що може місто полишених Европейцїв стріну там диких Караібів, тим то і зрадів чимало, коли незабаром таки побачив на побережу Дон Хуана. Не розповім, як витав мене той чесний Іспанець. Довгу хвилину лежали ми собі в обіймах, не спроможні і словечка промовити. Коли другі дізнали ся про мій поворот, поздоровили нас вистрілом з цїлої батериї, на що корабель і шалюпа і собі сальвою відповіли. На голос стрільнї прибіг і батько Пятницї. Стріча єго з сином була вельми зворушаюча. Посадивши батька на горбку, вдивляв ся в него хлопець мов в образ — раз-по-раз відбігав до шалюпи по якісь ласощі і знов повертав і пестощами засипував старого. Весь час невпинно балакав по караібски так, що губа нї на хвилину ему не зімкнула ся.

Наспіли внедовзї і другі Іспанці в числї 16 і повели нас в триюмфі до замку. На шпилю вартівні застромлено прапор з моїм прозвищем. Не спізнав я фортифікаций, так їх високо підведено: вал доходив тепер звиш 7 м. в гору, в рів довкола широкий на 5 м. завернено воду потока. В трох горах пятикутника стояли наряжені фальконети, тут-же при дверех печери находило ся десять мушкетів і дві рушницї. Згодом але дізнав ся я, що спонукало оселю до таких обережностий. Відтак стали ми розповідати собі пережите-перебуте. Іспанцї не надїяли ся вже оглядати мене в живих, бо думали, що корабель, в котрім я відплив, потонув, або що я сам в Анґлїї помер. Сї чесні люди і в голову собі не клали, щоби я міг на них позабути.

Просив я Іспанцїв, щоби розказали мені усе, чого довело ся їм зазнати на острові за ті три роки, і ось яку почув історию:

Всї сїмнайцять заприсягли присланий їм через мене договір і порішили сейчас таки вибрати ся в дорогу. Батько Пятницї мав їх провожати. Дикі одначе нїчого про їх від’їзд не знали, бо Европейцї покинули їх, придумавши кількодневну виправу на риби.

Як-же засумували ся, коли не найшли мене уже на острові! З листу вичитали, що склало ся про полишених тут Англичан і про те, як з ними поводити ся. В тиждень доперва удало ся трох уоружених Іспанців на хутір, де проживали бунтарі, бо досі не посьміли ще переступити межі долини, яку я їм застеріг. Добрі Іспанцї взяли їх за чесних людий і вже по тижневи знесли мій засуд і позволили їм ходити по цїлім острові.

Та свобода, місто приєднати лотрів, піпхнула їх тільки до нових злочинів. Прикинувши ся сумирними і слухняними, вміли так підійти Іспанцїв, що сї проти моєї зоборони повірили їм оруже. З того часу Еткінс і єго товариші, захопивши збрую і пересьвідчивши ся, що історія за ґубернатора проста байка, не тільки відказали Іспанцям послуху, а ще й почали з ними сварку і домагали ся поживи і участи у всїх припасах, які я їм полишив. Коли-ж Іспанцї на се не хотїли пристати, загрозили їм Англичани різнею.

З остраху перед їх погрозами прийшло ся день і ніч сторожити, щоби драбуги не заскочили нечайно сплячих і не вимордували їх зрадливо. Коли-ж Англичанам не вдало ся підійти обережних Іспанців, почали їм робити всякі пакости: нищили засїви на хуторі, нївечили забудоване і витяли кільканайцять кокосових пальм, наконець Еткінс, засівши раз у лїсї, пострілив переходячого Іспанця. Зловили єго і звязали — те саме постигло двох других Англичан. Сейчас скликано суд під проводом Дон Хуана. Еткінс так гордо ставив ся перед ним і не змовкав зі своїми погрозами, що видано на него засуд смерти через повішенє — двох других порішено вивезти на один з островів положених на полудневій сторонї океана. Благородний Дон Хуан не хотїв одначе признати сего засуду, з огляду на те, що Англичани були моїми земляками, і просив, щоби їм даровано провину.

По довгій суперечці згодили ся на се судиї але під услівєм, що Еткінс остане в тюрмі так довго, доки цїлковито не покає ся і не наверне.

Повідбирано бунтарям оруже і сокири, заперто Еткінса, і спершу усе ішло несогірше. Але злочинець, навкучивши собі внедовзї неволю, з’умів якось визволити ся і в союзї з давними товаришами почав на ново пакостити Іспанцям.

Сего вже було через міру: жителї замку, хоч чесні і супокійні, не спроможні були довше терпіти і тягом дрожати від погроз драбугів, — раз треба було доконче з ними покінчити. Зміркували Англичани, що сим разом не минуть кари і, прикинувшись знова каючими, просили Іспанців о дозвіл опустити остров на караібскім суднї. Іспанці очевидно радо на се пристали. Дон Хуан заосмотрив лодку в усї припаси поживи, а навіть дав їм дві рушницї і кідькадесять набоїв. До судна прикріплено щоглу і вітрила.

Так виряжені пустили ся Англичани на море. Іспанцї провели їх до берега, желаючи гарної плавби і радїючи нишком, що прецїнь позбули ся немилих сусїдів. Та ось в два тижнї по сім побачив оден Іспанець, що працював в поли, лодку пливучу до берегів — а в нїй осьмеро люда. Стрівожений кинув ся бігцем до замку звістити про небезпеку. Іспанцї хопили зо оруже і вийшли на стрічу сподїваним ворогам, коли се на превелике своє зачудоване і журу пізнали, що то Англичани повертають з пятьма Караібами.

Ось яке їм приключило ся:

По двох днях плавби причалили они до острова, котрий лежав від заходу. Жителї збігли ся сейчас з оружем і не дали приступу чужинцям. Покинувши отже первістний намір, поплили они дальше на полудне і висїли на невеличкім острові, що єго заселювало всего на всего кількадесять диких. Сї приняли Англичан вельми гостинно і достарчили їм бататів і сушеної риби. Мали они у себе пятьох невільників, спійманих у послїднїй битві, і тих відступили Англичанам за кілька европейских дрібниць. Межи невільниками було двох Мущин і три жінки.

В чотири днї опісля пустив ся Еткінс з товаришами знов на море, щоби поселити ся на якім пустім острові, та не найшовши пригожбго, порішив вернути назад до нас.

Мали вже тепер невільників, тим то й не потребували працювати коло рілї, а могли вигідно зажити. Вийшовши на берег, просили Іспанців, щоби позволили їм поселити ся на західній сторонї острова, де задумали поставити хати і справляти землю.

Добрі жителї замку вволили і сим разом їх бажаню, але загрозили, що на случай нових напастий розстріляють усїх трох без пощади. Позаяк погроза ся вийшла від Дон Хуана так благого для них досїля, пізнали Англичани, що жартів тут нема, і якийсь час поводили ся супокійно. Але ворохобний характер Еткінса не дав єму витрівати в добрім.

Раз якось розсердив ся на одного Індиянина і вдарив єго сокирою в голову так сильно, що сей трупом пав на місци. Товариш того, кипучи пімстою за кривду земляка, кинув ся в сю мить на Еткінса, звалив єго на землю і став давити. На щастє наспіли в пору два другі Англичани, вратували житє Еткінсови, а вбили Караіба. Але кілька місяцїв тяжко слабував задирливий матрос, бо мав міцно сторощену грудну клїть і кілька ребер поломаних. Згодом вилизав ся якось, та вже до давних сил і здоровля не повернув і попав небавки в чахотку. Коли вперше я єго побачив, аж лячно стало, так змарнїв. З кремезного, сильного колишнього моряка іно тїнь остала, знать було, що не довге вже єму житє.

Кровава ся подїля зажурила поселенцїв, але мала й добрі наслїдки, бо другі два Англичани, під’юджувані передше через Еткінса, поводили ся тепер супокійно, а він сам, знесилений недугою, не спроможен був ворохобити.

З трох приведених Караібок взяв одну за жінку Іспанець, з двома другими одружили ся Англичани. Охрещено їх поки-що без сьвященика і вивчено перших правд віри Христової. Були се жінки вельми роботящі, вскорі навчили ся варити, прати і шити одежу з козячих скір, і мужі мали з них чималу поміч.

Так проминули поселенцям перші два роки на острові. Коли-б не туга за рідною землею і не клопоти з Еткінсом, не мали впрочім чого нарікати на свою долю.