Робінзон Крузо/Глава XXVIII

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Робінзон Крузо
Даніель Дефо, переклад — М. К.
Глава XXVIII
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Глава XXVIII.
Сїйба. Комин до вудженя. Пільні шкідники і як я їх покарав. Невдалий полон. Збереженє збіжа. Треті роковини. Зима.

Зараз у перших днях весни взяв ся я справляти землю під сїйбу. Минувшого року було се легко, бо засївав малий іно шмат землї, але тепер прийшло ся шість раз тілько ґрунту прочистити і скопати. Рілю справив я як передше, та страх мене знимав, коли подумав, яка праця дожидала мене на рік. Два тижнї копав я землю, а лопатою був би се і за чотири днї покінчив.

З сїйбою мусїв трохи підождати, бо дощі падали доперва в половині мая. Коли-б так раньше приладити ґрунт під зерно, можна би і два рази мати полон. Раз сїяти в грудни а збирати по конець цьвітня, другий раз сїяти з початком мая, а кінчити жнива в вересни. Та тепер припізнивши управу рілї, прийшло ся вдоволяти лиш одним полоном.

Приладжене під сїйбу поле загородив я плотом з бамбуса, на що втратив кілька тижнів часу, але не жалував сего, бо був тепер безпечний від кіз і заяцїв.

Наконець коли надійшла пригожа пора засїяв я ячмінь, а маєві дощі так гарно ему пособили, що незабавки вкрила ся нива чудовою рунию.

Крім того засадив я невеличкий кусок землї біля печеру кукурудзою, щоби за нею у лїс не ходити.

Мій пане ґаздо! — сказав я до себе, як покінчив пільні роботи — тепер став млин — чей-же ячменю гризти не будеш, а що тобі з него за хосен, наколи не з’умієш муки зробити. Не легка се справа, бо почин кождий трудний, але при божій помочи даш собі з сим якось раду.

Про жорна а тим більш про млинок і думкою я не заходив, бо чим їх зладити? прийшло ся ужити ступи, в якій Неґри опихають просо. Ранїйше ще запримітив я на прогульках пень грубого дерева, зломаного бурею; з него сокирою дала би ся зробити прегарна ступа, та в недостачі усяких знарядів як єї зладити? чим вирізати грубе корінє з землі? чим наконець вивертіти середину?

Та ось по часови придумав я випалювати нутро дерева огнем. Митю взяв ся до роботи: поперед усего випалив я корінє, відтак з тяжкою бідою прикотив пень до загороди, а опісля почав єго смалити, Нутро було доволї глубоке, але так рапаве і чорне, що не мав я надїї колинебудь одержати з него білу муку. З товчком пішло краще; на днї потока найшов я подовгастий камінь, вигладжений водою. Встромив я єго в розщіль гильки, прикріпив цїпко личком, а по сїм стрібував, чи дасть ся збіже розтирати.

Добре висушену кукурудзу кинув я в ступу і почав товчи з усеї сили. Та зерна тверді і круглаві розскакували ся за кождїським ударом. Щоби сему зарадити, вирізав я широкий лист банану, пробив в самій серединї дїрку і через неї переложив товчок. Тепер вже зерна не могли розлїтати ся, але коли по годинї невпинної роботи вибрав я муку, розсьміяв ся у голос: була чорна як сажа.

Треба якось і єї прочистити! вуголь, що правда, не отруя, та немила се річ їсти кашу чи хлїб з такою чорною приправою. Мерщій забрав ся до вискребтуваня ножем звуглених стїн ступи і по трех днях вигладив єї здебільша. Сим разом дала кукурудза кашу доволї чисту, хоч ще в суміщцї з мукою і отрубами. Усипав я єї в горнець, зварив, помастив перетопленим козячим маслом і уплїтав з великим вдоволенєм мов не знать які-то ласощі.

До жнив було ще кілька місяцїв часу — користуючись ним, загадав я вибрати ся на лови, щоби придбати мяса на зиму. Та поперед усего треба придумати спосіб, як і де єго переховувати, бо насолюванє не берегло достаточно від псованя.

Найкраще сушити на сонци, як се роблять Неґри — але я не знав добре сего способу — на вудженю розумів ся прегарно, та знов не було в мене комина. Глядячи за пригожим місцем на вударню, найшов я доволї глубоку а майже прямовісну щілину в скелї, що стреміла над печерою — треба було іно заставити отвір з боку, щоби дим не розходив ся. І з сим справив ся хутко. З драбинки, повязаної з галузя, зробив рід руштованя, відтак заложив щілину деревляними поперечницями, а по сїм загородив гейби плотом. Опісля дібрав ся я до середини і закинув стїнку глиною, зоби зберегти єї від огню.

Убиті кози обдирав я зо скіри і краяв в тонесенькі пластинки: мякійші части мочив в соли, тоньші ішли в комин, як тільки обісхли на сонци. Мясо так приладжене подабало на сьвіже, а було скуснїйше від насолюваного. Перед варенєм мочив я єго ще звичайно в воді, щоби набрало сочности.

Та ось вже і жнива надходили. Одної днини справив ся я на хутір посмотріти, чи скоро можна брати ся до збіжа. Безпечний від заяцїв і кіз ішов я до моїх скарбів — коли се, хто опише мою розпуку! бачу з далеки хмару пташнї, що піднимає ся з мого ячменю.

О, ви погані прожери! — закликав я сердито — чи то для вас я сїяв? чи так богато в мене того зерна, щоби ним ще й вас, дармоїди, годувати?

Птахи відлетїли, але, присївши недалеко на деревах, іно ждали, коли відійду, щоби знов могли повернути. Та я і не думав бути таким чемним, навпаки: насадив стрілу на лук і найблизший шкідник повалив ся неживий на землю. Але і се не відстрашило прочої громади; ледви відступив я кільканайцять кроків з поля, злетїла знов цїла ватага на ниву.

Убив я ще кілька тих злодїїв і для постраху других порозвішував на високих тичках кругом поля. І се справдї помогло! нї один не зважив ся більше нападати моїх ланів, а навіть на все покинули ту часть острова. Колосє уже доспівало, за тиждень можна було починати жнива.

Поки-що повернув я домів, щоби покінчити з кукурудзою. Легка се була робота, бо шульки давали ся без труду ломати. Било доходило звиш 2 м. в гору, а кожде мало по кілька шульок а на одній шульцї золотїло поверх 200 зернят. Зібрав я їх щасливо, але лущенє відложив на пізнїйше, бо спішив ся тепер до ячменю.

Ой, потрудив ся я над жнивом, справдї в поті чола потрудив! Не то що англїйські рільники! Кождий з них вельможа проти мене — має серп і косу, а я ножиком мусїв зжинати збіже, захапуючи нараз ледви по кільки стебелин. І хоч працював я без уговку,, цїла збірка стояла мене безмаль цїлїський тиждень часу.

Звіз я збіже домів, а коли вимолотив, мав всего на всего добрий корець. Майже в друге тілько з’їли менї тоті птахи. Щоби надолужити собі отсю шкоду, порішив я на рік засїяти три чверти збіжа, а поки що обходити ся без хлїба, а вдоволяти кукурудзою.

Сеї було в мене подостатком. З вилущених шульок насипав я пять повних кошелїв зерна, і ще полишило ся трохи до вжитку. Листє і кукурудзяне било а також і ячмінна солома принадобили ся на зимову корму для кіз.

Заки дощі наспіли, скопав я поле по кукурудзї, щоби на нїм в грудни засїяти ячмінь, бо бажав чим скорше попоїсти хліба, тим то задумував на рік два рази сїяти. Пора дощів наближала ся скорим ходом. Покінчивши збірку збіжа, покористував ся я ще гарними днями і приладив топлива на зиму.

Час летїв менї стрілою, анї оглянув ся я, як наспіли треті роковини, розбитя нашого корабля. Відсьвяткував я їх постом і молитвою як переднїйші, а незабавки опісля заревів сердитий гураґан, і, шалїючи без уговку кільканайцять годин, звістив початок зими, а з нею для мене девятьтижневу скуку-муку.