Робінзон Крузо/Глава XXXIX

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Робінзон Крузо
Даніель Дефо, переклад — М. К.
Глава XXXIX
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Глава XXXIX.
Пятниця добачує шалюпу на мори. Готовимо ся до оборони. Бунтарі і вязнї. Нарада. Стріча з бунтарями. Опанованє шалюпи.

Дон Хуан і батько Пятницї відплили 11. серпня 1669 р. себ-то чотирнайцятого лїта мого проживаня на острові. їх виправа була для мене першою пробою на дорозї визволу з засланя — у перший раз заяснїла менї надія, що зможу наконець повернути до рідної землї.

Усі вільні хвилї передумував я тепер у одно над тим, як би сю мрію перевести в дїло. Надїя і острах поперемінно ворушили душею, раз як дитина тішив ся я здїйсненєм найгорячійших моїх бажань, то знов дрожав зі страху, щоби буря не затопила Іспанця і Караіба, щоби єго земляки підписали договір, та щоби з поворотом не стрітив їх гураґан. Як стояло в умові, мали они прибути доперва з весною, та хто зна, чи навкучивши собі довгий побут між Караібами, не схочуть похіснувати ся останками гарної пори й не виберуть ся сейчас в дорогу.

То знову иньша гадка мучила мене: чи, повернувши до Анґлїї, застану ще родичів в живих? Чи не краще померти менї тут на пустім острові, чим оплакувати тамки їх смерть? — В такій душевній боротьбі пережив я кілька тижнів, коли се 28. серпня скоросьвіт збудив мене Пятниця окликом:

Робінзоне, вставай! они вже пливуть!

Як стій схопив ся я з ліжка, накинув на себе одїж, і, не думаючи про нїяке лихо, побіг мерщій на беріг. Та ось на превелике диво й острах побачив я на мори велику шалюпу, котру вітер гнав в нашу сторону.

Се не наше судно! — скрикнув я в трівозї, пливе від заходу, а нашим дорога з полудня. Втїкаймо заховати ся де в безпечне місце, бо не знаємо: ворог він чи приятель!

Живо побігли ми до замку. Пятницю поставив я при нарядженім фальконетї з льонтом в руцї і приказав єму стріляти, як іно почує мою команду. Сам я знову метнув ся на вартівню, забравши рушницю і далековид. Коли вдер ся я на скелю і повернув очи на море, узрів в далинї двох миль морских корабель на якорі. З будови вказував на анґлїйске похоженє, так як і шалюпа, що наближала ся стрілою до берегів.

На сей вид серце ударило в менї молотом. Та згодом первісну радість стрічи з Англичанами, моїми земляками і братьми, затроїла трівога і сумнїви. Яким чином найшов ся анґлїйский корабель в отсїм незаселенім закутку моря? Прецїнь наші моряки й купці не пускають ся сюда, нїяке европейске судно не причалює до сих непривітних берегів, де нема нї осель нї торговель пристаний. Буря їх також хиба не загнала, бо від трох місяцїв нї хмаринка не укрила небозводу. Треба бути обережним і заховати ся, бо може се розбишаки або буканєри[1]. В перших роках мого самітного житя на острові — був би я з радостию повитав і розбишак, хочби мене й за невільника полонили, коби тільки поміж людий дістати ся. Тепер одначе, коли моє положене покращало, і надїя визволу всьміхала ся, дрожав я на гадку попасти в руки такої голоти.

Довго ще лежав я за відломком скелї з далековидом, поки шалюпа не причалила до берегів. На щастє не доглянули они заливу, де стояла моя лодка, а то й мене були би без сумнїву віднайшли. Осада шалюпи складала ся з 11 люда — з тих вісьмох мали шаблї, а трох з повязаними в зад руками стояло на середині. З ноші пізнав я в них Англичан.

Положене полонеників мусїло бути вельми прикре, бо піднимали раз-у-раз голови в небо і сїпали спутаними руками; лиця на них були збілїли, а хід хиткий. Уоружені товариші вивели їх на беріг; оден добув шаблюки і став вимахувати над головами нещасних; відтак приміщено їх під деревом, а всї прочі
Робінзон Крузо (1919). Стр. 192.jpg
Пятниця звіщає Робінзона про причаленє Караібських човен до острова.
завернули в лїс, де перед місяцем звели ми бійку з Караібами. Двох, що остали в шалюпі закутало ся в плащі і лягли спочати.

Митю стрібнула менї через голову гадка: ратувати нещассних вязнїв. Тільки як до сего взяти ся? Коли-б Іспанець і старий Караіб були зі мною, легко прийшло би гонителів побідити тим більш, що крім шаблюк не мали другого оружа. Нещасний стан отсих бідолах нагадав мені моє власне положенє, коли то викиненому филями на сей остров зіслав Господь чудову поміч. Тепер моя черга сплатити Провидїню довг вдячности і ратувати від загибели полонеників.

Коли шалюпа причалила до берега, прилив саме доходив найдальше. Тим то не даром міркував я, що уоружені перед відпливом не повернуть на корабель. Мав я отже звиш десять годин часу, щоби обдумати як слїд плян визволу. Сим разом був ворог страшнїйший від Індиян, з котрими я щасливо покінчив; з сими ось треба було заходити ся вельми обережно і хитро. Поперед усего нарядив я велику пушку й завернув єї прямо на шалюпу, відтак наладив ще й другий фальконет кусками желїза, а прочі дві рушницї, сїм мушкетів і чотири пістолі кулями.

Опівднї, коли жара найдужше стала доскулювати, доглянув я з моєї вартівнї, що шістьох матросів поклало ся спати в лїсї дві милі анґлїйскі від замку, двох в шалюпі також спало, а три спутані сиділи під деревом, що росло недалеко моєї кріпости.

Пора ся була як-раз пригожа до визволу полонеників. Узяв я рушницю, два пістолї і шаблюку. Пятниця, уоружений так само, нїс ще три мушкети і три шаблї. Мій вид був справді страшний: одяг з козячих скір, величезні вуса і борода, довгий волос, що спадав на плечі, обгоріле від сонця обличе кидали якусь таємничу грозу на мою стать. Тихцем зайшов я де полонеників і спитав їх по анґлїйски:

Хто панове такі?

Спершу злякали ся вельми. Схопили ся з місця і, коли-б не пута, були би втїкали. Тоді я промовив:

Не страхайте ся, приходжу вас визволити.

Слова сі чудесно подїлали на полонеників, тим більше, коли я справдї порозтинав їх пута. Оден з них випрямив наболїлі руки, зняв капелюх і каже:

Пане! будьте спасителем і защитником нещасних, а Бог се вам нагородить.

Вспокійте ся! я Англичанин як і ви і бажаю вам добра. Бачите, нас тільки двох тутечки, але маємо доволї оружа й амунїциї. Скажіть проте щиро, що вам приключило ся, і як можемо стати вам у пригодї.

Довга се істория, почав найстарший, і либонь чи старчить часу єї розказати, бо кождої хвилї можуть повернутти наші вороги. Ось єї зміст: Я капітан корабля, що стоїть оттам на якорі при острові. Мої люди збунтували ся і хотїли мене спершу вбити, та другі просили за мною, так і порішено наконець полишити нас на сїм острові мене з поручником і одним подорожним,котрий противив ся злочинникам.

Ходіть за мною! — сказав я, завертаючи у лїсок. Коли спинили ся ми в гущавині, промовив я до нових товаришів, отсими словами:

Панове! я готов допомогти вам побідити ворохобників, але ставлю два услівя.

Приймаємо ся усїх! — закликав капітан.

Стрівайте, а послухайте вперед! Перше: жадаю, щоби ви у всім безусловно мені покорили ся. Оруже, яке вам даю, звернете на кождий зазив — і не будете в нїчім нам шкодити. Друге: наколи при моїй помочи добудете корабель, перевезете мене з товаришем і усїм найном даром до Европи.

А ми ставимо ще трете — крикнув одушевлений капітан — будемо бороти ся за вас до послїдньої каплі крони, а за підмогу жертвуємо 2,000 фунтів стерл.

Оборону приймаю, але нагороди не хочу. Я сам доволі богатий, та й дїла милосердія не годить ся за гроші робити.

Простїть, наколи вразили ми ваші почуваня — сказав капітан, стискаючи мою руку.

А тепер до роботи! Ось тут маєте три мушкети і амунїцию, крім того три шаблюки. Думаю, що найкраще напасти на сплячих, а коли прочі прокинуть ся і стануть просити помилованя, можемо їм дарувати житє.

Нї, — закликав капітан. Правда, ті драбуги провинили ся тяжко, та не всі з них однаково виноваті. Двох іно заслугує на смерть без пощади, а других можна ще буде навести на добру дорогу.

Робіть, як вам вгода! — сказав я і розділив між них оруже.

В чверть години опісля були ми вже недалеко сплячих в гущавині. Нараз споза кущів вийшло двох матрозів.

Чи се проводирі бунту? — спитав я.

Нї.

Так даймо їм відійти супокійно; значить, береже їх Провидїнє, коли самі у час прокинули ся зі сну.

Капітан і єго товариші кинули ся вперед. Шорох кроків і бренькіт оружа розбудили сплячих бунтарів. Схопили ся стрівожені, та у сю мить капітан і поручник вистрілили. Куля влучила одного з проводивір в само серце, другий повалив ся побіч него з перестріленою грудню. Та ось і подорожний дав огня і ранив одного з осталих двох. Тяжко ранений трібував підвести ся на коліна, але кольба капітана сторощила ему лоб. На гук вистрілів повернули і тамті,що перед часочком увійшли були в хащі. Побачивши мене і Пятницю, місто ударити на капітана, упали всї чотири навколїшки і стали молити помилованя. Так побідили ми цїлковито.

Капітан повернув ся відтак до них і сказав:

Всї ви до одного заслужили на смерть, одначе хочу вам простити під услівєм, що на доказ каяня присягнете мені послух і допоможете добути корабель. Побіджені покляли ся сейчас повинувати ся капітанови слїпо у всїм. Сей брав ся вже їх відпускати, але я, більш обережний, не допустив сего і кажу:

Позвольте — не маєте права рішати о судьбі тих людий, бо на сїм острові підчинені ви безусловно єго ґубернаторови. Знаєте, під якими услівями приобіцяв він вам поміч — тому в імя ґубернатора приказую сих людий звязатй і менї лишити під догляд.

Мої слова сильно подїлали на бунтарів. Повага, з якою я їх висказав, і слухняність капітана дали наглядний доказ сили і могучости видуманого Губернатора. Мовчки дали ся звязати. Пятниця з поручником завели їх відтак і заперли в печері, а оруже відібрали і схоронили в безпечнім місци.

По відходї бунтарів стали ми радити з капітаном, що нам тепер діяти. В шалюпі було ще двох, котрі з такої далечі вистрілів не чули, і сих можна було також щасливо підійти. Але на корабли полишило ся ще зо 26 люда, уоружених і готових бороти ся до послїднього, бо знали — що строге право моряцке смертию карає ворохобників. Треба було доконче придумати якийсь спосіб на них.

Гадаю, відозвав ся я — що наколи осталі на корабли не діждуть ся товаришів, вишлють певно за ними судно. Се треба нам доконче захопити, щоби не втекли на нїм і не повідомили тамтих, що тутки діє ся.

Гушавою завернули ми у пристань. Оден з матросів, полишених на сторожи, запустив ся в кущі і рвав саме в той час банани, коли ми підійшли до него нишком. Побачивши наряджені рушницї, піддав ся без супротивленя. Примотузив я єго до дерева, заткав губи, а відтак вже сьміло наближали ся ми до човна. Вартало видїти трівогу другого матроса, коли узрів нас в гущавинї, найпаче-же, коли пізнав капітана. І не думав захищати ся, пав долїлиць і молив пощади.

Опісля забрав я обох матросів, завів їх до хати Пятницї, привязав там цупко до стовпів, а сам повернув до товаришів. За той час капітан з подорожним відірвали кілька дощок із дна шалюпи; витягнули ми єї відтак на беріг, в чім пособляли нам Пятниця і поручник, котрі саме в сїй хвили наспіли.

Покінчивши отсю важку роботу, запросив я моїх гостий до замку, де припочали і покріпили їдою сили. Та ще не встигли ми з’їсти обіду, коли се залунав від корабля вистріл з пушки, — призивали ним либонь шалюпу. По часови залунав другий, відтак третий і четвертий — та річ ясна, наші вязнї не могли піти за сим зазивом.

Сейчас побігли ми на вартівню з далековидами, щоби посмотріти,що дїє ся на корабли. Залога, не діждавши ся повороту шалюпи, вивісила пестру хоругов на знак, що небавом відпливає — та коли і се не помогло, спустили човен на море.

Незабавки наближив ся він до берега так, що можна було навіть лиця моряків розпізнати — всї були уоружені.

На жаль — закликав капітан — між людьми в човнї тільки чотирьох таких, котрих силоміць втягнено у бунт — всї прочі, іменно керманич, се майже самі головні бунтарі. На случай стрічи з ними не піде так гладко, як з переднїщими.

Повірте мені, капітане — став я єго потїшати — коли я у перше станув на сїм острові, було моє положенє много гірше чим ваше, а таки милосердний Бог не дав менї загинути. Кріпіть ся, що й вас Він не опустить.

Спаси-біг за відраду, але, щиро кажучи, не надїю ся я вийти добре з отсеї халепи...

Побачимо, як оно буде — відрік я — а покищо здаймо усе на Провидїнє.




  1. Буканєрамн називано в половинї 17. столїтя француских авантурників, котрі осїли на Антилях і в союзї з сьмільчаками других народностий били зразу іно худобу і вудили мясо, а відтак з ненависти до Іспанцїв стали зводити з ними, кроваві борби. Нищили їх прибережні міста, забирали купецкі човна і воювали з воєнними суднами. Пізнїйше прозвано їх Флїбустієрами.